Відгриміли бої з турками, польською шляхтою, Україна була приєднана до Росії. Проте нові часи не принесли для трудового народу кращого життя. З давніх-давен багатії визискували бідних, знущалися над ними. Наприкінці XVIII і на початку XIX століття дуже посилився кріпосницький гніт:
Куди піду, подивлюся —
Скрізь багач панує,
У розкошах превеликих
І днює й ночує.
Убогому, нещасному —
Тяжкая робота,
А ще гіршая неправда —
Вічная скорбота!
У "Пісні про Устима Кармалюка" розповідається про народного месника, який боровся проти панів-кріпосників. Він зібрав навколо себе загін таких же бунтарів, який влаштовував напади на поміщиків та інших визискувачів.
Зовуть мене розбійником,
Що людей вбиваю, —
Я багатих убиваю,
Бідних награждаю.
Пани страшенно боялися й ненавиділи повстанців, а кріпаки жили сподіваннями, що Кармалюк зі своїми побратимами визволить їх із неволі.