Слава Кармалюка гриміла не тільки по всій Україні, а й за її межами. Інакше і не могло бути, адже Устим Кармалюк боровся проти кріпацтва, проти панів-кріпосників. За цей час його чотири рази ловили, катували, судили і засилали до Сибіру. Однак розумний, сміливий, винахідливий Кармалюк щоразу втікав з тюрми та каторги і знову очолював народних месників. Пани боялися й ненавиділи повстанців, а кріпаки сподівались, що народні месники визволять їх із неволі.
Ще за життя Кармалюка народ складав про нього пісні й легенди. З численних народних пісень про відважного керівника повстанців найбільш поширена "Пісня про Устима Кармалюка". У цій пісні в художній формі зображуються справжні події. Пісня будується у формі розповіді власне Кармалюка, який говорить про мету своєї справи:
Зовуть мене розбійником,
Що людей вбиваю, —
Я багатих убиваю,
Бідних награждаю.
Розуміючи долю кріпаків, Устим Кармалюк не просто їм співчуває, а обирає активну боротьбу проти цієї несправедливості:
Убогому, нещасному —
Тяжкая робота,
А ще гіршая неправда —
Вічная скорбота.
Народний месник розуміє, що народ довіряє йому і тому із впевненістю піднімається на боротьбу:
Хлопці, не зівайте:
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
"Пісня про Устима Кармалюка" доводить, що український народ цінує справу відважного і непримиренного борця зі злом.