Чи не найпопулярнішим жанром фольклору, що розкриває безмежний світ людської уяви, полонить серця дітей та дорослих, є народна казка. Казка — це усна творчість народу, яка втілює в собі вічну мудрість, що передається від одного покоління до іншого. Чому живуть і не вмирають казки? Тому що в них живе і не вмирає сам народ, його мудрість, віра і працелюбність, джерельно чисте сумління та іскрометний гумор. Упродовж віків казки були і залишаються чарівними проповідниками доброти й милосердя, яких сьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Споконвіку народ плекав і передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, про щасливе життя.
У казках завжди цінується людина. Не за її соціальним становищем, а за тим, яка вона: добра чи зла, правдива чи підступна. І перемога в казках дістається тому, хто відповідає народному ідеалу: працьовитим, добрим, розумним, вірним, кращим. Один з основних мотивів казок — мотив правдошукання. Яскравою ілюстрацією є казка "Правда та Кривда". Образ Правди відображає одвічні мрії народу про вільну працю, рівноправ'я, дружбу, чесність, Кривда, яка втілена в образі багаття, — це несправедливість, жорстокість, нечесність. Протиставлення бідних багатим — це зіткнення правди та кривди, добра і зла, щедрості і скупості, вдячності та невдячності. В казках добро та правда завжди перемагають зло та кривду. Вони вчать нас любити свою Батьківщину, рідне слово, вчать перемагати. Мені подобається читати казки. З них можна дізнатись про звичаї, одяг, побут інших народів, порівняти з нашими. І це дуже цікаво.