Бо ж наша мова — як чарівна пісня, що вміщає в
собі і палку любов до Вітчизни, і ярий гнів до ворогів,
і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі.
А пісня — це найдобірніша, найвиразніша мова.
П. Тичина
Серед жанрового розмаїття українських народних пісень не останнє місце посідають родинно-побутові пісні. їх величезна кількість свідчить про високі моральні засади українців, бо наш народ щирий і відкритий. Нашим пращурам нічого було приховувати і не було потреби надто ідеалізувати взаємини в родині чи в громаді. Була лише одна потреба, на мою думку, — співати про все, що відбувається довкола. Без лукавства і без прикрас. Від щирості почуттів і вибудувався такий потужний пласт родинно-побутових пісень. Не з героїчного епосу, не з історичних дум чи пісень, а саме з родинно-побутових пісень складається враження про менталітет народу. Ось дівчина розповідає усім, не криючись, про свої почуття до юнака:
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає,
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
Дівчині не соромно зізнаватися, що так щиро покохала — і не доїдала, і не досипала, і просиджувала біля вікна ночі, виглядаючи миленького. А той, виявляється, десь поїхав "іншої шукати". Дівчина впевнена, що так чинити не можна, не можна зневажати кохання і щире почуття. За це, вона впевнена, Господь покарає. Дівчина не намагається нікого звинуватити у своєму горі, навіть коханого. В усьому винна вона сама:
Очі мої, очі мої,
Що ви наробили,
Що всі люди обминали,
А ви полюбили?
Така вона була здавна, українська жінка: щира, ніжна, любляча, не мстива, не зла, з почуттям гумору і самокритики.
Велику роль у ліричності народних пісень відіграє символіка. У кожній пісні є символ, прикмета, характерна ознака. У цій пісні терен символізує перешкоди, страждання. І хай як він густо і щедро квітне дрібним білим цвітом, але краси і радості від нього мало. Цвіт швидко опадає, що означає скороминучість нещирого і зрадливого кохання. І все ж десь між рядками бринить надія на повернення коханого, що він її почує, а її власні сумніви — лише безпідставні ревнощі.
Ліричний герой іншої пісні летить як на крилах до своєї коханої:
Сонце низенько,
Вечір близенько,
Спішу до тебе,
Моє серденько.
Ти ж обіцяла
Мене любити.
Ні з ким не знатись,
Для мене жити.
Велика кількість народних пісень побудована у формі діалогу між двома близькими особами. Тут більш чітко окреслюється, що має бути головним у взаєминах. Це вірність та чесність, ніжність і, звичайно, любов. У піснях цього жанру найбільш повно продемонстровано мовне багатство. Це саме той випадок, про який згадував П. Тичина, коли чарівна пісня і найдобірніша, найвиразніша мова зливаються воєдино. У пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.
У деяких родинно-побутових піснях прямо говориться, як треба або не треба чинити у тій чи Іншій ситуації. Так, пісня "За городом качки пливуть" побудована на протиставленні та діалозі парубка й дівчини. Народна мораль утверджує думку про те, що пару слід обирати з любові, а не за багатство чи статки. Як би мати не хотіла для свого сина багату дружину, юнак все-таки прислухається до власного серця і має для матері незаперечний аргумент: "нащо мені на подвір'ї воли та корови, як не буде в моїй хаті любої розмови!"
Такі пісні міг створити народ з високими морально-етичними нормами.