Давньоруська пам'ятка невідомого автора "Слово про похід Ігорів" є перлиною українського ліро-епосу. Ідея твору — єдність руських земель. Ця думка лейтмотивом проходить у розповіді про невдалий похід князя Ігоря на половців. Саме розбрат, егоїзм руських князів, їхні міжусобиці призвели до поразки Ігоревого війська. Невідомий автор залишив настанову і засторогу на всі часи для українського народу.
Вражає патріотизм автора, який передається через слова і роздуми головного героя — князя Ігоря. Коли князь побачив, як сонце закрилося чорною хмарою, звернувся до воїнів: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону". Послухали воїни князя і пішли навалою на половецьке військо. Вороги не витримали і втекли до Дону. Це була перша перемога Ігоревої дружини. Забрали русичі багатство — золото, одяг, дорогі тканини. Та не це було головним для руського війська, бо тим багатством мостили болото, щоб іти далі до Дону.
Наступного дня біля Дону розігралася справжня трагедія. І знову чітко вирізняється патріотична позиція невідомого автора. Стільки пафосу і стільки болю у його словах: "О руська земле, уже за горою єси!"
Упродовж дня гримів бій, летіли стріли, тріщали списи. Авторські метафори лише підсилюють враження від картини бою: чорна земля кістьми засіяна і кров'ю полита. Першими впали стяги брата Всеволода. Ігореві жаль брата, і він поспішає з дружиною на поміч. Три дні билося військо київське і зазнало поразки. Лірична душа невідомого автора плаче від скорботи. Він вдається до порівнянь: навіть трави й дерева похилилися від жалощів.
За поразкою дружини князя Ігоря лягла чорна смуга на землю руську — сварки, усобиці, а вороги тим часом шматували і знекровлювали Київську Русь. Всеволод загинув, а Ігоря було взято у полон. Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Згадав усіх колишніх князів і гірко відзначив, що мало вони дбали про рідну землю, а більше — про свою славу, багатство.
Будучи ліриком, не міг невідомий автор полишити поза увагою прекрасний жіночий образ Ярославни, яка зозулею хоче полетіти до свого князя Ігоря, зцілити йому криваві рани. І знову звертання до сил природи як до живих істот: нехай вітер не метає стріли на князеву дружину, нехай і Дніпро, і сонце допоможуть князеві і його воїнам. Втечу Ігоря з полону радісно сприймає увесь навколишній світ: ясно світить сонце, скрізь лунають пісні дівчат. Ігор повертається до Києва.
Ось так розповів про Ігорів похід на половців невідомий автор — справжній патріот, поборник мужності, героїзму і водночас — тонкий лірик, залюблений у руську землю і наділений поетичним хистом.