За часів козацьких походів зародилися нові народні пісні, відомі під назвою дум. Думи захоплювали навіть чужинців вірністю зображення, глибиною почування, силою вислову та красою. З самого початку новий вид пісень був тісно пов'язаний із козаччиною, воєнними походами і пригодами окремих персонажів. Це був новий ступінь у розвитку української лицарської творчості. Це був поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море:
На Чорному морі негаразд починає:
Ізо дна моря сильна хвиля вставає,
Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.
До наших часів думи дійшли в усній передачі народних співаків, кобзарів, бандуристів. Найдавніші за часом думи оспівували боротьбу козацтва з турками і татарами. Це невільницькі думи й повчальні. Належать вони до часів XVI — першої половини XVII ст. У невільницьких думах, або плачах, розповідається про життя козаків у неволі, їхню тугу за рідним краєм, про тяжке горе бранців. За глибиною змісту серед невільницьких дум вирізняється "Маруся Богуславка". У ній неначе переплелися теми загальнолюдські, моральні і побутові:
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
Так починається "Маруся Богуславка" — без зайвих слів, без зайвих епітетів. Зазвичай з першої строфи викладається суть змісту думи. Тридцять літ у тій кам'яній темниці просиділи українські бранці. Вони давно не бачили сонця і зірок, вони втратили лік часу. Єдиним зв'язком зі світом і з реальністю була для них Маруся Богуславка. Вона й сама була бранкою турецького пана, жила у його палатах, віру бусурменську прийняла. Того дня вона повідомила козакам-невольникам новину:
"Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодня субота
А завтра святий празник, роковий день Великдень".
Ця звістка викликала у козаків бурю емоцій: безмежну тугу за батьківщиною, спогади про Великдень на рідній землі християнській і почуття безвиході. Саме через безвихідь вони почали проклинати Марусю Богуславку лише за те, що вона їм нагадала про християнське свято.
У Марусі самої серце краялося, що її співвітчизники сиділи стільки літ у неволі. Жіноче серце було переповнене співчуттям і бажанням щось зробити для бранців. Напередодні великого християнського свята Великодня вона зважилася на відчайдушний вчинок. Маруся, дочекавшись від'їзду пана до мечеті, відчинила браму темниці і випустила козаків на волю:
"Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте."
Одне прохання було у Марусі до козаків, щоб зайшли до міста Богуслава, навідали батька і сказали йому, щоб не збирав грошей і не продавав земель задля її викупу:
"Бо я вже потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!"
Сите життя і розкоші не засліпили очі українській дівчині. Не зачерствіло її серце і не перестала вона в душі бути християнкою, бути українкою.
Дума про Марусю Богуславку була однією з улюблених пісень мандрівних кобзарів. Тож линула слава Україною про звичайну дівчину — попівну Марусю Богуславку.