Український народ упродовж свого існування завжди був неперевершеним творцем чарівної пісні, яка стала неоціненною часткою його поетичної душі. Українські таланти у важких умовах творили музику, культуру, пісні, в яких збереглися морально-етичний світ і духовна велич нашої нації.
Народна пісня завжди пов'язана з історією, саме в ній людина розповідала про все те найважливіше, що траплялось в її житті: про радість і смуток, про волю й неволю, про надії та сподівання. Ось вирушають полки Богдана Хмельницького на історичні битви 1648 року до Жовтих Вод і Корсуня. Яких пісень співали тоді козаки? Напевно, "Марусю":
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
І все ж-— за ким плакала Марусенька? І чи всі знають, що вона — не абстрактний образ, а конкретна історична особа, яка плакала за козаком Грицем.
Дівчина ця — Маруся Чурай з Полтави — українська Сафо. По всій Україні лунали пісні "Прилетіла зозуленька", "Зелененький барвіночку", "Ой не ходи, Грицю", "Засвіт встали козаченьки" та підносили дух волелюбному козацтву у боротьбі з ворогом.
У народних думах відтворюється історична панорама однієї з найгероїчніших сторінок світової історії — Запорозької Січі:
Славне військо запорозьке
Ти, наш лицарю, зібрав,
На острові, на Хортиці,
Січ преславну збудував.
Так співали запорожці про славного гетьмана Богдана Хмельницького. Українці в годину війни були воїнами, у мирні часи — поетами й музикантами. Кобза була щирим другом козака, їй він довіряв свої думи, разом із нею проганяв тугу:
Струни мої золотії,
Грайте ж мені стиха,
Нехай козак-нетяжище
Позабуде лихо.
Вражають щирість та краса цих рядків, їх мудрість та джерельна відвертість.
Сьогодні, коли наша Україна стала на шлях незалежності, ми з особливою повагою і шаною вдивляємось у постаті тих героїв, які свого часу боролися й віддавали життя за її свободу та суверенність. їх немало було в славній історії нашої країни, імена цих відважних синів рідної землі золотом вкарбовані в її пам'ять.
Гортаю сторінки пам'ятних народних творів і думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові тече і в моїх жилах. На думку спадають поетичні рядки Василя Симоненка:
Народ мій є!
В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде.