І. Фольклор — основа української безмежно багатої культури. (Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб: колискові, казки, загадки, примовки. Саме вони формували естетичні смаки українців, давали зразки норм моральної поведінки.)
II. Розподіл фольклору на відповідні групи. (Увесь фольклор можна умовно поділити на прозовий та поетичний, або пісенний. Народну прозу — на художню (казки, анекдоти) і документальну (легенди, перекази, оповідання).)
ІІІ. Перлини народної творчості. (Протягом століть український народ творив сувору, мужньо-ліричну поезію та,прозу. Народна творчість ніколи не втратить свого наукового та культурного значення, адже в ній відбито світогляд народу, його морально-етичні погляди.)
1. Історичні пісні. (Вони були покликані зобразити страждання людей в той час, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих нищили. Ці страждання лише загартовували народних месників у боротьбі з ворогом.)
2. Історико-героїчні думи. (їм властиве зображення дійсності в життєво реальних формах, без міфологічного та фантастичного елементів. Запам'ятовуванню дум сприяла їх традиційна композиція, наявність епічних повторів, паралелізмів, порівняльних картин, тавтологічних зворотів.)
3. Соціально-побутові пісні. (Протягом багатьох століть фактично кожна соціальна група створила собі власний жанр пісень, в яких докладно, а головне — емоційно описала своє життя-буття. Це козацькі та чумацькі пісні, солдатські та заробітчанські, рекрутські та бурлацькі...)
Пісня "Ой на горі та женці жнуть" — жива емоційна Історія давнини
I. "Ой на горі та женці жнуть" — відома пісня періоду Гетьманщини. (Ця пісня належить до історичних козацьких пісень. Вона випромінювала силу, якою й справді було сповнене козацтво. Ця пам'ятка другої половини XVII ст. є популярною і сьогодні.)
II. Образи гетьманів.
1. Петро Сагайдачний, "...що проміняв жінку на тютюн і люльку...".
2. Риси характеру Петра Сагайдачного — безжурного козака, лицаря степу. (Петро Сагайдачний бачив головний сенс свого життя у військових походах, у справах, що допоможуть його співвітчизникам, а побутом та тихим домашнім життям нехтував.)
3. Петро Дорошенко "...веде своє військо, військо запорозьке хорошенько!"
III. Художні засоби пісні. (Пісня "Ой на горі та женці жнуть" сповнена бадьорості й гумору, виконується в ритмі козацького маршу, має багато художніх тропів: зменшено-пестливих слів ("кониченько", "вороненький"), метафор ("проміняв жінку на тютюн та люльку"), риторичних окликів та звертань, а також елементи пафосу.)
IV. Значення історичної козацької пісні. (Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко цілком припустимий, бо виводить перед читачами козаків з їх славними гетьманами, як вони йшли один по одному в походах історичних подій і залишились мужніми оборонця ми рідної землі у споминах нащадків.)