Я люблю народні свята, що відбуваються у моєму селі на Слобожанщині. Особливе місце серед календарних свят посідають Різдвяні свята взимку та Івана Купала влітку.
На Івана Купала біля мальовничого ставка збирається все село. Це дуже красиве дійство. На березі розпалюють велике купальське вогнище. На темну воду ставка дівчата пускають віночки зі свічками.
На Слобожанщині є чимало повір'їв, пов'язаних із купальським святом. Кажуть, що цієї ночі розквітає золотим цвітом ліщина. Хто побачить таку квітку, обов'язково знайде козацький або татарський скарб. За іншим повір'ям, купальської ночі дерева переходять з місця на місце, розмовляючи між собою. Той, хто почує ту розмову, ніколи не зрубає живого дерева. На світанку старі люди й народні цілителі ходили на луки й узлісся по зілля, яке того ранку мало найбільш цілющу силу.
Івана Купала — одне з небагатьох язичницьких свят, яке збереглося у тому вигляді, яким воно було тисячу років тому. І у ті далекі часи водили танок навколо купальського вогнища, спалювали Морену і співали купальських пісень. Юнаки та дівчата стрибали через багаття.
В основу купальських пісень та обрядів покладено давні міфи та легенди. Так, міфічний Вуж з великого озера викрав доньку Сонця саме в час найпишнішого розквіту природи. Цим наші пращури пояснювали причину повороту сонця на зиму.
Основою купальського свята завжди були обрядові пісні. Вони супроводжували кожну дію учасників свята. Співаючи пісень, дівчата плели віночки і опускали їх на воду. Під обрядові пісні робили із соломи опудало Морени, наряджали купальське деревце, водили хороводи навколо багаття:
Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійшло,
Рано-вранці та й на мою роженьку червону.
Щоразу, побувавши на купальському святі, я відчуваю, що подумки доторкнувся до чогось давнього і сталого, до чогось прекрасного і незабутнього.