Серед борців за волю, за краще майбутнє нашого народу стоять і імена українських письменників XIX століття, серед них Іван Франко і Павло Грабовський, великий Каменяр і поет Грабовський, які закликали, незважаючи ні на що, йти вперед, "лупати скалу" самодержавства, служити справі звільнення від пут капіталізму — і в цьому ідейна спільність їх лірики.
Обох великих поетів кінця XIX — початку XX століття єднає любов до України, боротьба за її майбутнє, піднесення національної свідомості. Патріотичні мотиви, мотив тяжкої долі трудящих, мотив поетичного кредо і служіння митця народові — є і в ліриці Івана Франка, і в ліриці П. Грабовського.
У поезії "Не раз ми ходили в дорогу" поет пише:
Не раз ми ходили в дорогу,
Не раз ми вертали до хати,
І знову брели від порогу
Правдивої цілі шукати.
Відбуваючи заслання в Сибіру, там, де були перші провісники боротьби за волю — декабристи, — Грабовський мужньо шукав шляхів боротьби в нових соціально-економічних умовах:
Уперед до звершення замірів,
Що поклав дев'ятнадцятий вік;
Скиньмо владу катів-бузувірів,
Щоб людиною став чоловік!
Поезія П. Грабовського "Уперед" дуже співзвучна з поезією І. Франка "Каменярі", в якій поет зображує дорогу до визволення. Цю дорогу непосильною працею прокладають борці за нове життя. Образи каменярів — це символічні образи борців за демократичне суспільство: це й декабристи, це й Грабовський, це й І. Франко.
Є в творчому доробку обох поетів цикл віршів "Веснянки", в яких митці переосмислюють жанр народної пісні й підносять ідеї оновлення, віри в світле всесвітнє братерство. У веснянках поетів звучить заклик до інтелігенції сіяти вольні думи серед народу. Віра в те, що, як і оновлення природи відбувається в світі, так і відбудеться оновлення в суспільстві.
І. Франко, як і П. Грабовський, закликає до боротьби. Його незбориму силу не можуть подолати ані тортури, ані "тюремні царські мури", ані вимуштроване військо.
Отже, громадянська лірика обох поетів сповнена любові до України, закликів до боротьби за краще майбутнє знедоленого, темного, безправного свого народу. Ці мотиви є спільними для лірики й Івана Франка і П. Грабовського — вірних синів нашого народу, які все своє життя, всі свої сили віддали боротьбі за краще майбутнє рідного краю.