Історичні пісні є складовою частиною українського героїчного епосу. У них відображено важливі події історії, змальовано відомих історичних осіб. Основний зміст пісень — боротьба українського народу проти іноземного поневолення за соціальне та національне визволення. Історичні пісні виражають народне розуміння історії, дають оцінку подіям і діяльності відомих діячів.
Хронологічно першими творами є пісні про турецько-татарські набіги, про полонення мирного населення та його страждання в неволі. У піснях народ оспівав оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше вмерти, аніж підкоритися їм. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який, навіть зазнаючи тяжких мук, знаходить спосіб поквитатися з ворогом:
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю — в потилицю,
Його доньку — в головоньку.
"Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!"
Картина розправи вже приреченого на смерть Байди зі своїми ворогами приводить до висновку: доки серце б'ється в грудях, треба шукати і знаходити засоби боротьби з ворогом. У пісні стверджується думка, що ніколи не поневолити народ, який обстоює свою волю і незалежність.
Розквіту історичні пісні досягли в період народно-визвольної війни 1648—1654 років. У них оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального і національного гноблення, проти польської шляхти та українського панства. У піснях цього періоду засобами символіки передається сила народу: образ повені в пісні "Розлилися круті бережечки", образ хмелю в пісні "Чи не той то хміль". Поетичний образ хмелю уособлював наростання народної боротьби проти гнобителів, підкреслював, що запорукою сили Богдана Хмельницького є його тісний зв'язок з народними масами. Народ підтримував Богдана і в піснях прославляв його перемоги. У пісні "Ой Богдане, батьку Хмелю" підкреслено мужні риси характеру народного героя, його талант полководця, силу й відвагу:
Знає Корсунь і Пилява,
Знають Жовті Води,
Як водив своє козацтво
Богдан у походи.
1768 року на Правобережній Україні розгорнулося антикріпосницьке повстання — Коліївщина. Про цю подію складено багато пісень, зокрема про народних ватажків — Максима Залізняка, Івана Ґонту.
З найдавніших часів до нас дійшли пісні, які донесли думи й почуття, болі й сподівання людей-трудівників. Пісня — це душа народу, його нев'януча краса.