Український народ є творцем чудової обрядової пісні. Здавна пов'язана з язичницькими віруваннями, обрядова поезія славила звичайну люди-ну-трудівника, вела її в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Перед Новим роком та Різдвом виконувалися щедрівки та колядки. Із "засвіченою" зіркою від хати до хати ходили дружини колядників, бажаючи господарям
Жито, пшеницю та й засівати,
Жито, пшеницю, всяку пашницю.
А перед Новим роком дівчата виспівували щедрівки, бажаючи "добрим людям" багатого урожаю, здоров'я та "славних гостей".
Відомий український письменник І. Франко писав: "...бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір'я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-святковому, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні... Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами,— не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії".
Колядки та щедрівки, незважаючи на своє багатовікове існування, не застаріли і несуть в собі духовну красу нашого талановитого народу.