Перед тими я стану на коліна, Героям тим подяку я зложу!
П. А. Грабовський
Павло Арсенович Грабовський — полум'яний патріот, борець проти мороку і зла, кайданів несвободи рідного народу. Поет оспівав мучеників, трудівників, які Йшли тернистим шляхом в ім'я прекрасного майбутнього. "Справжні герої" — так називає він їх. Цим страдникам, що вірно служили народові, "чий вік минув за працею", Грабовський присвячує ліричні вірші, що ввійшли до збірок "Пролісок" і "З півночі".
Йдучи від дійсності, поет зумів піднести на новий рівень образ найблагороднішого і найпослідовнішого борця за народне щастя. Грабовський, як і герой його віршів, прагнув діяти "у братерському гурті", "щоб корисним стати люду".
Боротьба за народне визволення і народне щастя — зміст всієї творчості Грабовського:
Боровся я за щастя для людини,
За світло в чорній млі.
У багатьох поезіях оспівується борець, якого не можуть звернути з обраного шляху ніякі муки і переслідування, бо його супроводжує світла й непохитна віра в майбутнє:
І добрим словом спогадає
Потомок вільний мертвих нас!
Твори ці писалися в часи чорної реакції, коли "і в минулому — могили, і попереду — хрести", коли, за висловом поета, "як то вельми треба сили світу віру понести". Шлях компромісу, згоди з ворогом, каяття є неприйнятним для борця. Його шлях — продовження боротьби до кінця — до повного соціального і національного визволення трудового народу. Треба знайти в собі сили, волю, щоб перебороти морок реакції, виявитись дужчим за ворога — і тоді "за годиною прокляття мук, кайданів та крові" прийде жадане "панство волі".
Поет щира розповідає про свої тимчасові занепад духом і слабкості у вірші "Сповідь". І тут же відразу нагадує про свій обов'язок перед товаришами по боротьбі:
Про знемогу мою, про хвилини оці
Мені навіть і згадувать сором.
Короткочасну кризу подолано. Не можна піддаватись тимчасовим настроям, якими б гіркими не були розчарування.
Найсильніше гімн борцеві прозвучав у вірші "Справжні герої":
Моя хвала живим, як і помершим,
Отим борцям за будуче Русі...
Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в ім'я майбутнього, це його сучасники, люди, які своєю самовідданою працею борються "за будуче Русі".
Поет наголошує в поезії-роздумі "Уперед" на необхідності знайти в собі сили, щоб перебороти тимчасове, все те, що натискує зовні, і випростатись знову на весь зріст: шлях Тільки один — вперед!
Уперед! Годі скніти рабами,
Час кормигу гидливу знести!
"Життя — неминуча боротьба". І поет закликає віддати всю силу, енергію "за окутий, пригноблений люд". Автор звертається до тих, хто не хоче конати" гад владою "катів-бузувірів", закликає до бою святого:
Скиньмо владу катів-бузувірів,
Щоб людиною став чоловік!
Проголошуючи віру в перемогу народу, Грабовський звертається до своїх сучасників зі словом надії. Цим словом починається вірш "Надія":
Не зітхай так безнадійно,
Скорбних уст не замикай,
Рук не складуй ще подвійно,
З лану битви не тікай.
Заклик не тікати "з лану битви" вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Поет вірив у те, що "побачать вбогі України дли будуче славетне, будуче прекрасне".
Центральним образом у вірші "Надія" є народ, який візьме владу в свої руки. Саме через образ народу проводиться ідея створення нового справедливого суспільного ладу:
Глянь на люди — чесні лиця
Ще не всі обвіяв страх.
П. Грабовський вірить, що його заклики розбудять народ. Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.