Літературний рід: лірика.
Жанр: філософська поезія.
Збірка: "Мій Ізмарагд" (цикл "Легенди").
Рік написання: 1898.
Віршовий розмір: чотиристопний анапест.
Римування: паралельне.
Тема: поетичний роздум поета про сенс буття людини (для чого живе, що є для неї найцінніше).
Ідея: автор розкриває трагізм людського існування у світі облуди і фальші. Неможливість людського щастя без взаємного кохання (ніяка сила не спроможна змусити любити).
Сюжет: За сюжетом твору доброчесний аскет прожив майже все життя посеред пустелі, і тому заслужив увагу однієї богині. Вона дала монаху золотавий горішок, що приносить вічне життя. Проте аскет не бажає жити вічно і віддає горіх Олександру Македонському – легендарному володарю. А він в свою чергу передарує горіх коханій дівчині Роксані. Але вродлива персіянка любить іншого – генерала Птоломея. Полководець же уявляє вічне життя не з Роксаною, а з однією куртизанкою. Коли Роксана отруює Македонського, то ця сама куртизанка приносить постраждалому чарівний горіх, адже кохає його. Олександр не хоче ділити вічність з нелюбою, і тому відрікається від вічного життя і кидає горішок у вогонь.
Проблематика:
Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що
людина має жити стільки, скільки їй відпущено.
Він ототожнює зраду, відступ із духовною смертю, руйнуванням цілісності духу, гармонії.
Образи та символічні образи:
Головні герої: аскет, Олександр Македонський, Роксана, доблесний генерал та його куртизанка.
Головним образом твору є горіх. Він символізує чиєсь багатство, а не своє власне. Адже це дерево можна назвати багатим, проте воно для себе не отримує абсолютно нічого від своїх плодів, які є дуже поживними та цінними для інших. Ще дерево-горіх дуже часто примерзає від мінусової температури, ламається від сильних поривів вітру. Тому цей символ є не чим іншим, як уособленням категорії людей, які в силах допомагати всім, хто поруч і хто цього потребує, але не можуть забезпечувати та захищати власну особу.
Примітки та корисна інформація: Франкова "Легенда про вічне життя" є ліричним роздумом про призначення людини на землі, про вічні цінності. Дивовижний горішок вічності почергово отримували у творі: аскет, Олександр Македонський, Роксана, доблесний генерал та його куртизанка. Найдивніше те, що жоден з них так і не застосував горішок, адже не зміг знайти взаємної любові, задля якої хотілось би існувати вічно. Герої твору бажали кохання, але отримати його з примусу не могли, а життя без любові їм здавалося схожим на палання на кострі. Тому вічність ї видавалася скоріше мукою, ніж щастям.
"Легенда про вічне життя" – роздуми автора про життя, про те, що людина повинна жити стільки, скільки їй відведено долею, а вічність – це примарний ідеал, до якого всі прагнуть, але що саме з ним робити не розуміють.