Літературний рід: Лірика.
Жанр: Вірш.
Вид лірики: Пейзажна.
Напрям, течія: Символізм, постмодернізм.
Рік написання: 1981.
Віршовий розмір: Чотиристопний ямб: у рядку повних 4 стопи, закономірність ‒ ненаголошений склад чергується з наголошеним (U_).
Ба бý нин дóщ, на кля́м ці ця по тá,
І стéж ка в я́ блу ках вжé стеж ко я блу кá та,
З ко тя́ ри — íс кри! З м'я́ ти — чам ро тá!
Пус кáє бýль би на по рó зі хá та…
Римування: Перехресне (АБАБ).
Рими точні: цяпота – чамрота, стежкояблуката – хата, заховайсь – звавсь, стіною – губою, кожусі – вусі, дрижаки – їжаки, вевче – з ночі, весло – сідло, знаю — чекає, носив – сил, років – ненароком, тисячоліть – стоїть, бульбохати – сказати, переступив – степи.
Строфа: вірш складається з семи строф по чотири рядки в кожній.
Вид строфи: чотиривірш (катрен).
Провідний мотив, мотиви:
- Поєднання реальності та фантазії ‒ картина, де звичайне (стежка, хата, сад) переплітається з незвичним і загадковим (непізнана фігура, чародійні ознаки).
- Природа і затишок: дощ у творі ‒ частина домашньої атмосфери, разом з іншими образами фльори й фавни.
- Родина як джерело тепла ‒ саме "бабунин дощ", адже хто, як не бабуня є втіленням турботи й безпеки.
- Пам'ять про дитинство.
Тема:
Бачення дощу очима дитини, пізнання нею всесвіту природи, її химерності та гармонійності.
Ідея:
Оспівування казковості та неповторності звичайного дощу; заклик вірити у диво.
Основна думка:
Вміння помічати чарівне в буденних явищах.
Художньо-стильові особливості:
- Сюрреалістичність, наявність вигаданих фантастичних елементів.
- Автор віртуозно використовує просту, але дуже образну мову: в нього "дощ", ніби живий, має характер.
- Використання метафор, символів і повторів створює відчуття дивовижності, додаючи зі свого боку мелодійності тексту.
- Вжито застарілі слова та авторські новотвори.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Епітети: "бабунин дощ", "стежка стежкояблуката", "темний сад", "мокра губа", "залатаний кожух", "сов'яче око, вовче око", "посріблене сідло", "порожня торба".
- Метафори: "з котяри – іскри", "з м'яти – чамрота", "мокро дихає", "хапає дрижаки* ‒ фразеологізм", "в бороді дрімають їжаки", "попискують пташата в його вусі", "на голові посріблене сідло, у торбі кінь".
- Персоніфікації: "пускає бульби…хата", "іде садом, стає знадвору за стіною, мокро дихає, стоїть, і передихує, й чекає, вибився із сил, прийшов перечекати і стоїть, з ноги на ногу переступив, наче хтів було сказати щось, знов почапав у степи (дощ)".
- Риторичні оклики: "З котяри — іскри!", "З м'яти — чамрота!", "Іде хтось темним садом-заховайсь!".
- Риторичні запитання: "Як звуть його?", "Чи взагалі він звавсь?", "Хто він такий…хапає дрижаки?", "Де ж кінь його?", "Бо хто ж то знає, скільки йому років І скільки він живе тисячоліть?..", "Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..".
- Порівняння: "рука – крило, друга рука – весло".
- Оксюморон: "У півобличчя день, а пів обличчя з ночі".
- Анафора: "Іде…", "Прийшов…".
- Авторські неологізми: стежкояблуката, бульбохати.
Образи:
- Зорові образи: дощ, стежка, яблука, м'ята, іскра, бульби, хата, поріг, сад, стіна, губа, кожух, пташки, їжаки, крило, рука, весло, сідло, кінь, торба, степи.
- Слухові образи: "цяпота дощ", "попискують пташата", "почапав".
- Образи кольору: темний сад, посріблене сідло.
- Образ дощу: хтось такий у кожусі, у його вусі попискують пташата (шум дощу), в бороді дрімають їжаки (січе краплями), одне – сов'яче око, друге – вовче (довгожданий влітку й сердитий восени, лагідний навесні й нежданий взимку), рука – крило (падає з неба), друга рука – весло (мокрі ріки навкруги), пів обличчя день (ранковий та денний), а пів обличчя з ночі (вечірній та нічний), у торбі кінь (мчить над просторами), на голові посріблене сідло (сповнений "срібними" краплинами).
Примітки та корисна інформація:
"Бабунин дощ" ‒ не лише милий віршик про дощ. Це неймовірна історія, що огортає спогадами дитинства і любов'ю до найріднішого.
Цяпота – від слова цяпати (капати) ‒ означає "капає".
Клямка – засув; пластинка з важільцем, якою зачиняють / відчиняють двері.
Чамрота – дуже задушливий, сильний запах.