Пошукова робота з української літератури
ВАСИЛЬ БОБИНСЬКИЙ ЗНАНИЙ І НЕЗНАНИЙ
Василь Бобинський розпочав свій творчий шлях на початку XX ст. одночасно з молодими літераторами так званої "нової хвилі" — М. Ірчаном, Р. Купчинським, Ю. Шкрумеляком, А. Волощаком, І .-В. Антоничем, О. Бабієм, С. Масляном, І. Балюком, А. Павлюком, О. Туринським та ін. Не схожі за своїми ідейними устремліннями та естетичними засадами, вони, кожен по-своєму, відгукнулись на тогочасні "галицько-австрійські" події, першу світову війну, на невдоволення і протести трудящих мас проти "кривавої бойні", депортації і екстремінації галичан. Вони в міру свого таланту відтворювали зростання самосвідомості простого люду, його рішучість покінчити з одвічним підневільним становищем, з принизливою дискримінацією і винародовленням.
Жовтнева революція в Росії справила неоднозначний вплив ш подальшу творчість цих митців, на становлення їхнього світогляду і, зрештою, на їхню долю.
Складний життєвий шлях, сповнений болісних пошуків, суспільних змагань, політичних крутозламів, напружених творчих днів і трудів, а наприкінці й несподівано трагічних, випав В. Вобинському, "найталановитішому після І. Франка галицькому поету" (Д. Загул).
Його вірші, поеми, прозові твори, публіцистичні виступи, які ще за життя принесли автору широке визнання і були перекладені багатьма мовами світу, за влучним висловом П. Панча, "воювали, як солдати, кликали людей на барикади, надихали їх вірою в перемогу". У перемогу соціалістичних ідей, червоної революції на західноукраїнських землях, в ім'я визволення трудящих і їхнього возз'єднання в єдиній українській радянській державі.
Про себе Василь Петрович Бобинсьйий на початку 20-х років писав: "Я уродився (11 березня) 1898 року в Кристинополі (нині м. Червоноград на Львівщині), в австрійській частині Волині. Мій батько був там залізничним будником (дистанційним черговим— М. Д.). Дальші роки дитячого й хлоп'ячого віку прожив з батьками, братом і двома сестрами в Фельштині, Конюшках Сім'янівських, Каменоброді та Хоросниці".
Вчився у львівській, а потім у віденській гімназіях. Особлива ретельно вивчав гуманітарні дисципліни. Був глибоко обізнаний: з українською, російською й зарубіжною літературами, володів, крім рідної й російської, чеською, польською, угорською, німецькою, єврейською, французькою та англійською мовами. Вірші почав писати учнем 5 класу гімназії. Перші публікації припадають на час імперіалістичної війни.
Саме в цей час В. Бобинський, як і М. Ірчан, С. Масляк, І. Балюк, Р. Сказинський та інші юнаки з галицьких трудових низів, захоплені хвилею національного відродження, вступає у загони "Українських січових стрільців" (під номерами першим і четвертим в списках "усусів" значились, до речі, і М. Павлик та І. Франко).
Твори В. Бобинського тих років, що друкувалися на сторінках газети "Буковина", журналу "Шляхи", похідних листків, стрілецьких рукописних журналів і альманахів, а згодом увійшли до збірки "В притворі храму" (1919), пройняті закликами захистити свою "сторононьку", "рідну землю", мріями про прихід людського добра, "справедливого ладу". Не тільки фанфарними маршами, героїко-трагічними чи патріотичними інтонаціями, а й болісними роздумами і міркуваннями сповнена лірика В. Бобинського, як, до речі, і вся західноукраїнська поезія тих зламних років.
З сумом і докором за спалені австрійською вояччиною галицькі села, тисячі розстріляних чи повішених земляків, звинувачених у зраді чи дезертирстві, за сльози сиріт і вдів запитує В. Бобинський у вірші "Минає рік, як ви відважно..." (з циклу "Роки") своїх друзів по "легіону":
За що ви йшли? За що життя складали,
Мов барани на вівтарях жерців?
Невже на те ви кров свою пролляли,
Щоб рятувать напівживих мерців?
На те, щоб зрадниками вас назвали!
Поет розуміє провину своїх побратимів по зброї перед батьками й матерями (вірш "Розбилось серце вкрай"), він жалкує, що вони несвідомо захищали лжеідолів, тоді як "смерть кружляла над батьківським двором", як люди проклинали синів за Талєргофи ("Відгуки вечора"), відчуває, як на їхніх очах розпадається клаптева габсбургська монархія, ця "ненаситна гієна зла і темряви". У ці роки поступово наступає злам у світогляді молодого поета. Він розчаровується в своїх юначих ідеалах і політичних ідолах. У його віршах відлунюються Жовтневі революційні події. Так у віршах "Буря", "Вий, буре!" картини революції поет передає за допомогою пейзажу — з диким шалінням бурі, кривавим дощем, грізним громом, стрибожими стрілами, що рвуть "темінь ночі", закликає бурю розкувати людей з "пітьми оков", ламати "рабство, брехню, зраду". В. Бобинський захоплюється її розмахом та ідеалами, вітає її життєдайний подих і закликає земляків своїх наслідувати приклад братів зі Сходу.
Під впливом Жовтневих подій серед колишніх "усусів" поглиблюється класова диференціація, утверджуються революційні настрої, настає остаточне й "жорстоке прозріння". І як наслідок — УГА переходить на бік Червоної Армії (і відтоді називається ЧУГА). В. Бобинський, як і ряд інших молодих літераторів, вступає в ряди Комуністичної партії, веде серед тепер уже червоного стрілецтва широку пропагандистську діяльність. Як і його побратими, він бере посильну участь в становленні Радянської влади на Україні. У поезіях тяжких років "Загине ворог", "Наш прапор червоний" та ін. В. Бобинський рішучий і безкомпромісний, програма його чітка, а червона барва прапора, скропленого кров’ю, стає невід'ємною у політичнім видноколі поета:
Наш прапор червоний, огнистий, як кров,
Несе всьому світу братерську любов.
Наш прапор простори вітає:
Хто довго і тяжко томився в ярмі,
Хто волею, сонцем все міряв у тьмі,
Той прапор наш любить, вітає... "Наш прапор"
Революційний пафос багатьох творів В. Бобинського 1917 — 1919 рр. відчули і його видавці. Тому, вдаючись до різних редакторських маніпуляцій, включаючи й відверту фальсифікацію, намагалися локалізувати значущість окремих творів поета, притлумити їхнє ідейне звучання. Зіставлення першодруків ряду творів в публікацією їх у збірці "В притворі храму" свідчать про те, що видавці не тільки "підправляли" окремі слова, фрази, а й вилучали з творів рядки і цілі строфи. Так, у вірші "Розбилось серце вкрай" (раніше називався "Відгуки вечора") було знято строфу "Розбилось серце вкрай. Ридають стони Сирітських сліз, скиглять скрик потерчати. І грають, гей, як зично грають дзвони, в'ялого листя шепіт... Похорони зганьбленого мадярами дівчати", бо в ній одверто засуджується братовбивча війна, садизм австрійської вояччини.
У значно "підчищених" редакціях надруковані в збірці й вірші "Буря", "Братам" та ін. Редакторам тоді популярного видавництва "Юні почерки" імпонувала більше не яскраво виражена громадянська лірика В, Бобинського (до названої збірки входили такі вірші, як "Буря", "Вий, буре!", "Братам", "Замок на Поділлі", "Роки" та ін.), а та, яка, на їхню думку, "йшла у фарватері модного тоді мистецтва". Йдеться, зокрема, про 15 поезій циклу "З казок мойого друга". Якийсь "Л." в рецензії на збірку "В притворі храму" писав, що книжка ця "вказує на іскру таланту, особливо у другій, справді мистецькій частині" . У циклі зовні справді багато чого з "естетської" декоративної екзотики — темних пейзажних барв, журливих роздумів, болісних нарікань, докорів. Це свідчить, що молодий поет тоді ще не подолав тяжіння певної образної атрибутики. Та рецензент не схотів за всім цим розпізнати своєрідність почерку поета, витоки причин таких почувань і емоцій, а був то біль юнака за долю "галичанки", в образі якої уособлено рідну і дорогу йому західноукраїнську землю ("Мої думки все при тобі...").
Що причиною тужливого поетового настрою в ряді віршів збірки були саме тогочасні суспільні умови, про це читаємо в кінцевій строфі першого твору циклу — "мій гнів на сей світ, на його марну душу". Ще виразніше ця думка підкреслена у вірші "Мій смуток":
Бачив смуток мій оселі,
бідні, невеселі. Бачив чорний люд робітний
в праці безпросвітній.
І спинився, і захлипав,
Плач свій перлами розсипав
І розплився...
А по багатьох віршах збірки поет ніби навмисне порозсипав ключові фрази-відгадки: "вуличками кров тече й юрба регоче" ("В сумерку"), "зринає ряд скривавлених облич", "гуде проклін і глухо свище бич" ("Вечірня мелодія"), "Скінчи! — дрожать гомоном каземати", "на тризні друга, що... з життям прощався" і т. д. Таким чином, названий цикл (та в цілому і збірка), як бачимо, були результатом художнього узагальнення фактів тогочасного суспільного життя. Мають вони-бо об'єктивну, глибоко соціальну основу, що підкреслюється і своєрідною структурою циклу: поряд з елегіями йдуть поезії мажорного звучання, темні барви нараз міняються веселково кольоровими, почуття безвихідності перекреслює віра в неодмінність приходу "весни". "Важкий туман" у душі ліричного героя розвіює "казка про зелень, про легіт".
Треба бути справжнім сином своєї землі, щоб навіть у найкритичніші хвилини її долі не втратити віри в силу й нездоланність поневоленого, та нескореного люду:
Поклін тобі, безгооподня пустине, Тобі, необмежима, безконечна, Тобі, неумолима, безсердечна, Символе тої, що повік не вгин".
В циклі задушевно й зворушливо мовиться про те, що пережив, відчув, побачив, зрозумів поет у ті роки, що було дороге і близьке йому.
І хоч лексика та образи подекуди повторюють "львівську модерну",— змістом, ідейним спрямуванням вірші В. Бобинського їй протиставлені.
Сила ранніх віршів В. Бобинського не в зорових образах (хоч і тут він переважно оригінальний), сила в заворожливому плині ритмів, що весь час міняються. То урочисто-піднесені, то розмовно-побутові, то пісенно-розслівні, то іронічно-вбивчі, вони в своєму інтонаційному багатстві передають переливи місткої і глибокої думки (чи почуття) поета. Не в багатьох галицьких митців-сучасників В. Бобинського знайдемо таке вміння користуватися можливостями традиційно-класичного вірша. Таке багатство строфічної будови, а відтак видове і жанрове різноманіття — сонет (і вінок сонетів), пісня, реквієм, замальовка, елегія, гімн, публіцистичний вірш і філософська медитація, вірш-послання, заклик — все це ті форми, якими він користувався в 20-х рр.