Письменник-реаліст мислив як поет, умів тонко передавати настрій. Якщо він змальовував веселі картини природи Гуцульщини, світлі сторони життя гуцулів, то і його поезія була світлою, вигравала всіма барвами запашних весняних польових квітів. Коли ж він відтворював бездонне гуцульське горе, страхіття війни, поетична палітра співця набирала темних відтінків, зливалася з народними голосіннями.
Для синтаксису Марка Черемшини властиві надфразні єдності, тобто об’єднання кількох речень з одним підметом для всіх або ж римуванням слів, що закінчують речення, ритміка у побудові фрази з елементами внутрішнього римування. Інверсією, своєрідним порядком слів у реченні, з пропуском окремих слів. Ритмізація мови – одна з найхарактерніших рис індивідуального стилю Марка Черемшини.
Гуцульські діалектизми надають творам Марка Черемшини особливої поетичної чарівності, відбивають невичерпне образне багатство народної мови, її розмаїту метафоричність. Діалектизми стали для письменника одним із важливих додаткових художніх засобів відтворення образів гуцулів і гуцульської природи, передачі думок і настроїв персонажів.
О.Засенко, дослідник життєвого і творчого шляху письменника, справедливо відзначив, що творчість Марка Черемшини "ввібрала в себе нев’янучу красу, привабливість того краю, який породив письменника-народолюбця й надав йому високе поетичне слово. У кожній новелі Марка Черемшини так чи інакше відбився духовний світ його земляків гуцулів-верховинців, їх уявлення про природу й суспільство, про добрі й злі сили, їх віковічні прагнення довільного, щасливого життя"12
ВИСНОВКИ
Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович. Три видатні майстри новели.
Перший з них – Василь Стефаник – безперечно, найдраматичніший з українських прозаїків початку ХХ століття, — володіє тільки йому притаманним даром писати "коротко сильно і страшно" (Максим Горький), а другий – Марко Черемшина – у своїх гуцульських новелах виступає натхненним ліриком, який навіть трагічні картини з життя Верховини закосичує найніжнішими полонинськими квітами, третій – Лесь Мартович – є неперевершеним гумористом-сатириком в літературі цього періоду, що виявляє надзвичайно глибокі життєві спостереження над різними прошарками й станами галицької суспільності, зокрема над селянством.
Зазначмо з опрацьованого матеріалу спільне і відмінне у творчості цих трьох мистецьких постатей.
Спільне: В.Стефаник, М.Черемшина, Л.Мартович
1. Всі троє вихідці з нижчих верств трудового люду.
2. Однодумці за поглядами, вони і в громадській і в літературній діяльності керувалися одними і тими ж принципами.
3. Виступали поборниками демократичних свобод, корінних соціальних перетворень.
4. Їх життя і творчість проходили переважно на Покутті – тій невеличкій частині Галичини, що розташована між Прутом і Черемошом, що одним кінцем упирається в Карпатські гори, а другим – у подільську рівнину.
5. Спорідненість тематики творів: в їх творчості протиставлені два світи: світ важкої праці й злиднів і світ паразитизму й розкоші; шану й співчуття віддають письменники першому, ганьбою і прокляттям таврують другий.
"Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена", — говорив Василь Стефаник про свою творчість. Марко Черемшина мріяв поздоровити своїх страдників-героїв "з прибутком добрим і віком довгим, урожаєм на хліб. Миром між людьми, між нардами, гараздом і волею в оборах і усіх чертогах, на лазах. Дорогах, у лісах і водах, в повітрі і в світлі всієї рідної землі".
6. Використання у творах для передачі характеру людини діалектизмів, покутської говірки, що наближала мову творів письменників до народної.
7. Василь Стефаник, Лесь Мартович і Марко Черемшина розробляли жанр новели і дали класичні зразки його.
8. Пишучи про народ і для народу, письменники використовували фольклорні багатства.
На творчості кожного з письменників "покутської трійці" певною мірою позначилися різні обставини й середовища, в яких вони жити й працювали, талант кожного з них має свої характерні грані:
1. Надзвичайний лаконізм, драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів – характерні особливості індивідуального стилю Василя Стефаника.
2. Василь Стефаник не дає докладних описів зовнішності, а обмежується вказівками на окремі характерні деталі.
3. Марко Черемшина закосичував свої твори народно-пісенними чічьками.
4. Пісенні мотиви включені у новели Василя Стефаника, але ми їх швидше відчуваємо, ніж читаємо.
5. У творах Леся Мартовича – на відміну від Василя Стефаника і Марка Черемшини – охоплено значно ширшу західноукраїнську етнографічну територію: Покуття і Рава-Руський повіт (тепер Львівська область).
6. Марко Черемшина, щедро зачерпнувши самоцвітів із невичерпної криниці гуцульського фольклору, став ніжним ліриком у прозі.
7. Лесь Мартович продовжував і розвивав традиції докладного оповідання, але щедро скупав його в народному дотепі. Про болі, трагедії він розповідав з усім на устах – сміх крізь сльози.
У його творах присутні і їдка іронія, і спопеляюча сатира, і сарказм.
Лесь Мартович – сатирик-фотограф.
8. Василь Стефаник і Марко Черемшина пройшли складніший шлях самовизначення, зазнали деякого впливу імпресіоністичних течій (ранній період творчості), тоді як Лесь Мартович зразу виступив з реалістичними образками.
9. Василь Стефаник і Марко Черемшина вже першими новелами привернули до себе увагу широких кіл читачів і критики, Лесь Мартович публічно почув доброзичливе слово заохочення лише через 10 років після виходу першого оповідання "Нечитальник".
10. Спадщина Леся Мартовича дійшла до нас не в повному обсязі (чимало творів збереглося в уривках).
Отже, стоячи поряд Василь Стефаник, Лесь Мартович і Марко Черемшина попри спільність і спорідненість, мають відмінне творче обличчя, вони різні за своїм талантом.
ЛІТЕРАТУРА
1. Горак Р. Лесь Мартович — К.: Молодь, 1990.
2. Засенко О. Марко Черемшина. Життя і творчість. – К., 1951.
3. Лесин В. Василь Стефаник – майстер новели. – К., 1970.
4. Мишанич О.В. Марко Черемшина, К., 1987.
5. Мартович Лесь. Вибране. – Ужгород: Карпати, 1982.
6. Мартович Лесь. Твори. – К., 1964.
7. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. – К., 1980.
8. Погребенник Ф. Лесь Мартович. Життя і творчість . – К.: Дніпро, 1971.
9. Рудницький М. Письменники зблизька: Спогади. – Львів, 1958.
10. Стефаник Василь у критиці та спогадах. – К., 1970.
11. Стефаник Василь. Твори. – К., Дніпро, 1984.
12. Стефаник Василь. Новели. Ужгород: Карпати, 1977.
13. Черемшина Марко. Карби. – К.: Дніпро, — 1968.
14. Черемшина Марко. Бібліотека української літератури. – К., 1987.
1 Василь Стефаник у критиці та спогадах. Статті, висловлювання, мемуари. – К., Дніпро, 1970. с.
2 Василь Стефаник. Твори. – К., Дніпро, 1964.
3 Василь Стефаник. Твори. – К.: Дніпро, 1964.
4 В.Стефаник. Амбіції. У книзі "Новели". – Ужгород. Карпати, 1977, ст. 163.
5 Черемшина Марко. Стефаникові мужики// Твори в 2-х томах. – К., Наукова думка, 1987 р., — стор. 241.
6 Василь Стефаник. Новели. – Ужгород: Карпати, 1977 – с. 15-16.
7 Тут же – с. 16.
8 В.Стефаник. Твори. – К., Дніпро, 1984 – с. 112.
9 Марко Черемшина. Бібліотека української літератури. Автобіографія. – К.: Наукова думка, 187. с. 347.
10 Марко Черемшина. Бібліотека української літератури. Автобіографія. – К.: Наукова думка, 187. с. 347.
11 Семанюк-Черемшина Наталя. Спогади про Марка Черемшину. – Львів, 1958. – с. 28.
12 Засенко Олекса. Марко Черемшина. Життя і творчість. – К., 1974. – с. 239.