ідеї О.Потебні під час вивчення української літератури не використовувались. Це з успіхом робили російські вчителі і методисти, маючи в своєму розпорядженні російські школи і гімназії в Україні і поза нею. Так, зокрема, відомий методист В.В.Данилов (1881-1970 рр.), що викладав у російських школах Катеринослава (нині Дніпропетровськ) і Одеси на початку ХХ ст., активно використовував у своїй педагогічній практиці і власних теоретично-методичних працях ідеї О.Потебні.
У російській методиці літератури радянського і сучасного періоду на досягнення В.В.Данилова дивилися по-різному. Так, у підручнику з методики літератури під редакцією З.Я.Рез педагогу закидалося захоплення ідеями О.Потебні, для якого нібито "художній твір не є відображенням об'єктивної дійсності, а вираженням суб'єктивних переживань письменника" [53, 39]. А тому, мабуть, як закономірний висновок, у підручнику заявляється: "Исходя из неверных методологических предпосылок В.В.Данилов не мог, разумеется, построить научную систему преподавания литературы..." [там само].
Аналогічний погляд на практику і теоретичні узагальнення В.Данилова бачимо також у радянського вченого-методиста, але вже українського, О.Мазуркевича. Він виділяє ряд позитивних досягнень у діяльності і теоретичних працях В.Данилова, зокрема прихильно ставиться до посилення уваги до матерії твору, його змісту і форми. Перераховує важливі досягнення розробленої В.В.Даниловим методики вивчення твору, зокрема активізації навчального процесу тощо.
Покликаючись на авторитет російського вченого-методиста Я.Ротковича, О.Мазуркевич негативно оцінює трансформацію у методиці В.Данилова ідей Потебні. О.Мазуркевич стверджує: "...слідом за Потебнею цей методист (В.Данилов — В.О.) розглядає художній твір не як відображення об'єктивної дійсності, а як вираження суб'єктивного мислення і переживання письменника, а тому й ідею твору вважає суб'єктивною. Звідси робиться неправильний висновок, ніби вивчення змісту твору не має вирішального педагогічного значення і що основним предметом вивчення літератури в школі повинна стати "зовнішня і внутрішня форма твору", а головним завданням літературної освіти — формальний розвиток, тобто розвиток одних лише здібностей логічного і образного мислення учнів, що ніби досягається одірваним від вивчення ідейного змісту твору аналізом його художньої форми" [1, 232].
Ясно, що в часи ретельного і послідовного "аналізу художнього твору в єдності змісту і форми" такі негативні оцінки науковим ідеям О.Потебні надовго припинили їхній шлях до методики літератури.
Повернення до ідей О.Потебні в методиці літератури відбулося тільки у 90-ті рр. ХХ ст. після краху тоталітарного радянського режиму, який утримував слухняну методику з її регламентацією дій як вчителів, так і учнів.
У кінці ХІХ-го-на поч. ХХ-го ст. українська школа та її методика літератури були не в змозі наблизитись до плодотворних ідей психологічної школи О.Потебні. Умови жорстокого виживання нашого народу та його школи під обома імперіями явно звужували пошук вченими, методистами і вчителями шляхів поліпшення викладання літератури в школі, удосконалення навчальних книжок у зв'язку з новітніми досягненнями філологічної науки.
Історія української освіти ХІХ ст. зафіксувала кілька спроб донести дітям українську навчальну книжку в умовах російської деспотії, тотальної ненависті влади до всього українського. Це посібники і підручники М.Лободовсь-кого і Т.Лубенця та спроби українських інтелігентів колективно створити підручники з української словесності для українських дітей, контакти киян із галичанами в галузі освіти та ін.
Трагізм становища свідомого українського інтелігента, що вирішив присвятити рідному слову свою діяльність, яскраво простежується на долі педагога, упорядника навчальних книжок і журналіста Михайла Лободовського [54]. За спроби вчити дітей українською мовою його та інших педагогів репресивна державна російська машина позбавляла вчительської роботи.
Провина М.Лободовського, за переконаннями освітянського керівництва Російської імперії, полягала перш за все в тому, що він осмілився вчити дітей їхньою мовою і задумав перекласти рідною мовою Святе Письмо. Так, в одному з документів-повідомлень, присланому Міністром освіти графом Д.Толстим на ім'я попечителя управління Київського навчального округу від 22 лютого 1875 р., констатувалося: "Учитель Городнищенского 2-х классного приходского училища при сахарном заводе Ященко и Симиренко Черкасского уезда Киевской губернии Михаил Лободовский устранен от этой должности, так как при ревизии училища обнаружено, что Лободовский заставлял учеников упражняться в писании песен и сказок на малороссийском языке и переводил с ними в классе также на малорусском языке из 2-й главы Евангелия от Матфея; кроме того ученики показали, что Лободовский говорил им в классе, что гораздо было бы лучше, если бы самое Богослужение в церкви совершалось на малороссийском языке, тогда бы оно было понятнее для народа" [55].
За два роки до звільнення з учительської роботи М.Лободовський уклав і видав посібник-читанку для дітей "Дітські пісні і казки", яка викликала певний інтерес української громадськості, і про це можна довідатись із одного з листів О.Косач [56] з Наддніпрянської України в Галичину до М.Бучинського [57] у 1873 р. Авторка листа писала: "...чи не можна б мені вислати один примірник "першої читанки для дітей" (Наумовича чи що, їй Богу не знаю кого). Давно чую про це видання, але досі не довелося бачити; цікаво було б прирівняти до нашої книжечки "Дітські пісні і казки", що на весні вийшла в Києві" [58, 216].
Підручник М.Лободовського не міг бути реалізованим за призначенням в умовах заборони української мови. Тільки з відродженням Української держави на початку ХХ ст. навчальна книжка М.Лободовського стала широко використовуватись в українській школі. Цей посібник вийшов під дещо розширеною назвою "Дітські пісні, казки й загадки" накладом 40 000 прим. на замовлення Міністерства народної освіти уряду Української Народної Республіки у видавництві "Друкар", про що свідчать матеріали освітянського обіжника для губерніальних і повітових комісарів справ освітніх і педагогічних рад вищих початкових шкіл від 5 серпня 1918 р. (за №1709/16103) [60].
Постать палкого поборника освіти рідною мовою М.Лободовського стоїть в одному ряду з такими відомими українськими просвітителями кінця ХІХ-початку ХХ ст., як Б.Грінченко, Т.Лубенець, С.Русова, О.Русов, С.Черкасенко та ін.
Не маючи можливості будувати рідну школу та видавати для неї підручники на сході України, українські громадські діячі і педагоги звертали свої погляди на Галичину, де українська школа мала можливість розвиватись. Вони вчились у галичан, разом із тим допомагали їм у розвитку шкільництва, формуючи таким чином єдину українську педагогічну науку.
Про гостру необхідність тісних стосунків із західноукраїнськими братами на ниві освіти О.Косач в уже згадуваному листі до М.Бучинського у 1873 р. писала: "Вам, певне, звісний літній подарунок, ціркуляр цензорам, дотикаючий наших літературних виданнів. То ж то тепера більш, як коли, можна бажати ширших взаємин з Галичиною. І мені здається, що першим нашим впорядкованим ділом мусіло б бути завести певного товариша у Львові, котрий би відав типографсько-книгарську справу нашу у Галичині" [58, 215].
Між українцями по обох берегах Дніпра зав'язуються тісні контакти, серед яких важливе місце посідають видавнича діяльність освітян та обмін підручниками і посібниками.
Зокрема, цікавими з цього погляду були контакти між О.Русовим [60] і згадуваним уже громадським діячем М.Бучинським. Так, в одному листі до галичанина киянин О.Русов пропонував перевидати у Львові корисного і для західноукраїнської школи підручника К.Курта "Дещо про світ Божий", виданого київською "Громадою" у 1871 р. О.Русов писав: "Последнюю книгу "Дещо про світ Божий", которая Вам может пригодиться для низших школ, можете перепечатать (передрукувать) в Вене ли, или в Лемберге для заграничной распродажи. Право на ея напечатание и продажу у Вас уступает Вам именно автор её безденежно в виду того, что этим Вы можете заработать кілько грошей на поддержание Вашего Венского кружка и его библиотеки. Эта книжка должна бы иметь у Вас ход, так как Вы работаете над составлением элементарных книг для школ. Чтобы в этих работах Вы могли знать, что сделано у нас по этому предмету и воспользоваться нашим материалом, посылаются еще несколько книг, купленных нами для Вас на наши деньги" [61,186].
У цьому ж листі О.Русов називає ряд навчальних книжок, виданих на Надніпрянщини, які він посилає у Львів. Тут, зокрема, називаються підручники та посібники П.Куліша, В.Водовозова, К.Ушинського та ін.
Із Галичини О.Русов просив надіслати йому галицькі видання: "…на гроші ці купіть мені послідні видання "Просвіти" (найкраще для мене гімназіяльні учебники по Гречеському, Латинському, історії літератури Української читанки, які вже повиходили..." [там само, 190].
Отже, освітні інтереси народу об'єднували інтелігенцію Галичини і Наддніпрянської України в пошуках кращої навчальної книжки, у виробленні спільних для "обох Україн" підходів до шкільної справи. Цей надзвичайно потрібний і продуктивний обмін гальмувався кордонами, що розривали тіло єдиної України, одного народу. В цьому зв'язку наведемо хоча б один документ, що розкриває умови спілкування українців через кордони імперій, так званий "договір" між українськими київською і віденською громадами про умови нелегального перевозу книжок з Європи. Фактично тут мова йде про тайнопис, яким користувались українські патріоти для пересилання книжок з Європи в Україну.
Ось зміст цього секретного документу, а фактично інструкції для перевезення заборонених книжок в Україну: "...коли в листі буде написано між іншим, того "я здоровий", то писати на ім'я Дмитра Волкова в Броди рosterestante. Або, коли Вербіцький зможе переслати контрабандистами листа до якогось із городів російських для висилки в Києв (по адресу: Михайлу Ивановичу Драгневичу, угол Тарасовской и Шулевской улицы дом Новицкого), то віденчуки (віденьці — О.В.) мають написати через Вербицького, на що я вишлю до Вільна кілька русских марок, — коли в моїм листі буде написано, що "я здоровий", то ждати від мене другого листа, в котрім буде написаний інший спосіб пересилки листів і книжок.