Сьогоднішні ж підручники, звернімо увагу на цей факт, дають учневі таку масу знань, що читання самого тексту вже стало другорядною справою: у підручнику добрими дядьками вже все сказано наперед...
Пізніше подібну ідею — опору вчителя на аперцептивний досвід дитини — теоретично обґрунтував, спираючись на психолого-лінгвістичну теорію художньої творчості О.Потебні, відомий український літературознавець і педагог О.Дорошкевич [99].
Щодо біографічних довідок, які повинні були мати місце у читанці, П.Куліш пропонував робити їх як можна коротшими: "...як писати біографії людей, що трохи не всі ще живі? Та й на що се знати хлоп'ятам? (Доволі сказати: вмер такого то року, щоб видно було, хто ще живий; а живі і біографії і твори свої ще покажуть може інше). Мала біографія нічого не скаже, а широку хто напише?" [86, 193].
П.Куліш добре відчував неповноту українського літературознавства, його відставання від потреб суспільства, зокрема від потреб шкільного курсу літератури. Тому він і застерігав О.Барвінського від поспішних оцінок галицького літературного процесу на сторінках читанки. П.Куліш рекомендував укладачеві: "Правду про галицьку словесність не пора ще казати. Нехай спершу в нас будуть готові наукові книжки про весь гімназіальний курс, та нехай надрукується вся Біблія..." [там само, 209]. Але нагальна справа з підготовкою підручників не давала можливості О.Барвінському чекати появи наукової книжки, власне масштабного літературознавчого дослідження досягнень українського літературного процесу. З науковою ретельністю і принциповістю це завдання через кілька десятків років виконає І.Франко.
Листування між П.Кулішем та О.Барвінським дає можливість бачити вплив Кулішевих рекомендацій на формування змісту читанки. У листі від 8/20 червня 1869 р. розкриваються його роздуми-пропозиції про місце у читанці вступних критичних статей-оглядів, "накидок". П.Куліш передбачав два вступи до двох основних частин підручника — до усної народної творчості та до художніх творів: "Опріч того, що напечатано у 1-му і 2-му ч. П р а в д и [100] про українську словесність, я написаного ще не маю. А те печатане доведено до Шевченка. Отже могли б Ви його скоротити і напечатати після народних творів, так, щоб мій "накидок" був першим переднім словом, а "нарис історії словесності Русь-Української" другим переднім словом, чи вводинами у печатні твори української словесності" [86, 199].
Хоча Кулішів огляд літературного процесу О.Барвінський не використав, а уклав його самостійно, структура читанки, пропонована П.Кулішем, була прийнята.
Отже, на цьому етапі становлення середньої освіти методика літератури випереджала літературознавство. Систематизація відомостей про розвиток усної народної творчості і літературного процесу вдосконалювалася саме у процесі створення підручника літератури. Та справедливості ради треба сказати, що процес творення першого підручника на історичній основі був і етапом розвитку самої літературної науки, бо як П.Куліш, так і О.Барвінський органічно поєднували у своїй діяльності літературознавчі дослідження з методичними студіями.
Завершальний етап роботи над змістом читанки та її редагуванням відбулися під час зустрічі П.Куліша у О.Барвінського вдома, у селі Шляхтянці, біля Тернополя, куди влітку 1869 р. приїздив П.Куліш. Допомога, яку надав О.Барвінському П.Куліш, полягала у написанні ним вступу до першої частини "Усна словесність", в наданні рекомендацій до вступу про літературний процес ХІХ ст., до біографічних нарисів та щодо аналізу творчості письменників-наддніпрянців: І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Костомарова, Д.Мордовця, Ганни Барвінок, М.Петренка та ін. Корисними стали для О.Барвінського і критичні зауваження П.Куліша щодо творчості галицьких письменників.
У нарисі П.Куліша "Погляд на усну словесність" (ч.1, с.2-4), який передує першій частині "Руської читанки" — творам фольклору — дається огляд історії усної народної творчості від доісторичних часів, визначається поняття феномену української народної культури, розкривається суспільна і культурна роль українсько-руської словесності в житті народу, подається типологія явищ УНТ, детально розглядається її жанрова своєрідність.
Після Кулішевого "Погляду…" О.Барвінським подаються матеріали хрестоматії: пісні, думи, співанки, коломийки, колядки і щедрівки, гагілки, обжинкові пісні, весільні пісні, легенди, перекази про померлі душі та запорожців, приказки та загадки.
Тут потрібно додати, що укладач не в усьому слідував рекомендаціям П.Куліша, часто приймаючи власне рішення у виборі для читанки тих чи інших творів. Так, зокрема, О.Барвінський не включив до книжки думу "Про Коновченка", значення якої для учнів П.Куліш цінив дуже високо. Він рекомендував укладачеві: "Ся мусить бути перша, бо гарно починається і кінчається" [там само, 204].
Слід сказати також, що до вибраних Кулішем і Барвінським творів для читанки були додані волею Шкільної ради інші, почасти невеликої вартості. Так, зокрема, Шкільна рада примусила О.Барвінського ввести до підручника твори москвофіла Б.Дідицького.
У другій частині підручника "Писана словесність" (від І.Котляревського до Т.Шевченка) містилися біографічні відомості про письменників цього періоду (І.Котляревський, Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, М.Шашке-вич, І.Вагилевич, Я.Головацький, Я.Кухаренко, А.Метлин-ський, М.Устинович, А.Могильницький, Т.Шевченко, М.Максимович, І.Гушалевич ) та їхні твори (часто уривки). Отже, літературний процес в Україні постає тут як єдине органічне національне явище.
У підручнику був додаток із творами В.Гоголя, М.Петренка, Д.Мордовця і М.Костомарова, що поглиблювали уявлення школярів про літературний процес цього періоду.
Третя частина підручника "Писана словесність" охоплювала післяшевченківський розвиток української літератури і була представлена творами Л.Глібова, В.Стороженка, Б.Дідицького, Марка Вовчка, О.Кониського, П.Куліша, І.Наумовича, П.Леонтовича, І.Шареневича, Є.Агарського, К.Климкевича, О.Огоновського, Ф.Царевича, В.Шашке-вича, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, Ганни Барвінок, П.Кузьменка, І.Нечуя-Левицького та ін. До третьої частини долучалися (у додатку) твори Тимка Падури, Л.Данькевича, М.Номиса, О. Сторонського, О.Партиць-кого, С.Руданського, А.Навроцького, Павла Ратая (П.Куліша), Павла Свого та коротенькі відомості про авторів. У додатку містилося також оповідання "Савур-Могила" без вказівки на його авторство.
Крім того, у кінці підручника подавалися у перекладі на українську мову уривки зі Святого письма — з "Першої книги Мойсеєвої" та з "Євангелія" від Матвія.
Новою на той час була позиція О.Барвінського щодо залишення без змін мови творів, які несли в собі діалектизми сходу і заходу України. Автор-укладач вирішив не втручатись у тексти, мотивуючи це тим, "... щоб подати вірний образ руской литератури і її розвою, так в Галичині як і в Україні" [101, 2]. Це був крок уперед у порівнянні з підручниками В.Ковальського та О.Торонського, які прагнули реалізувати свої москвофільські інтереси під час правки мови художніх текстів, включених до читанок письменників Західної і Східної України. Вироблення ж норм загальноукраїнського правопису ще було попереду.
О.Барвінський мав розвинене філологічне чуття, розумів значення вмотивовано вдалого добору творів для дитячого читання і виховання. Навіть із творів видатних письменників він зважено і ретельно вибирав тексти для підручника. Так, у своєму листі від 15 травня (1869 р.) до брата Осипа в Бережани він писав: "З Марка Вовчка подаю до читанки цілу Сестру, Два сини, і частини з Інститутки. З ІІІ тому не думаю нічого давати, а тільки згадати, що далеко слабкі оповідання. З Назара Стодолі подав я 1 акт. Біда тільки, що з творів Костомарова драматичних нічого подати не можу. Переяславська ніч і Сава Чалий заяскраві і самі вже титули ingalta. Загадка — комедійка в Основі за "tlusta" як каже поляк, за багато простацтва, і менскої вартості. Отже нічого не зістає більше як подати Кремуція Корда в добрім переводі" [102, 91].
Вже наступного 1870 р. П.Куліш одержав з Галичини від Володимира, брата О. Барвінського, повідомлення, що підручник вийшов друком у Львові. У листі до О.Барвінського від 27 березня 1871 р. П.Куліш з Відня сповіщає: "Спасибі, друже Олександре, за читанку..." [63, 219]. А далі письменник у цьому ж листі переходить на іншу хвилюючу його тему — видання в Галичині Біблії українською мовою.
Укладання підручника з літератури хоча й було епізодом у складному процесі єднання західних і східних українців, свідчило про суспільну важливість виконаної справи, і це добре розуміли як О.Барвінський, так і П.Куліш. Майже через 20 років після видання підручника П.Куліш у відповіді на повідомлення про перевидання "Руської читанки..." писав із почуттям хвилювання про часи спільної роботи над читанкою: "Любо мені було читати Ваші споминки про наші давні давна. Залюбки згадую собі, як ми бесідували з Вашим панотцем і Пані маткою в Шляхтинцях під липами...
Веселить мене і мою Пані [103] звістка про Вашу читанку, що, мовляєте здорові, виявляє поступ нашого вікування. Не даремно ж бо ми з Вами, Галичанами, подвигаємось на поприщі древньої Рущини" [там само, 317].
Співпраця П.Куліша і О.Барвінського становить яскраву сторінку в історії створення перших підручників із літератури для середньої школи і розвитку методики літератури як науки. Праця над навчальною книжкою вимагала від укладачів надзвичайно великих інтелектуальних і моральних зусиль у трагічних для українського народу обставинах колоніальної залежності обох частин України, перешкод, що чинили на шляху обміну інформацією кордони двох імперій.
Потреба в підручнику з літератури для учнів старших класів шкіл і гімназій була такою гострою, що до видання праці О.Барвінського в одному з періодичних галицьких видань з'являються уривки з нього. Зокрема, в "Правді" (літературно-науковому віснику) за 1870 р. (ч. 1) був надрукований "Погляд на усну словесність українську" з вказівкою на те, що це "виїмки" з читанки О.Барвінського. Правда, прізвище П.Куліша як автора "Погляду..." не називалося.
Завершена праця принесла О.Барвінському велике полегшення і відчуття сповненого перед своїм народом обов'язку.