3-8, бо в "Читанці" подано його із значними пропусками) і його заміток, поданих у його листах" [93, 199-200]. В листі до свого друга Д.Танячкевича за 1868 р. О.Барвінсь-кий говорив про основні компоненти нового підручника з літератури: "Твори авторів мають попереджати біографії, а при кінці має бути короткий огляд цілої нової літератури" [94, 85-86].
Свою "Руську читанку" у трьох книжках для середньої школи і гімназії О.Барвінський видав у 1870 р. (ч. І). Це була "Усна словесність", а в 1871 р. (ч. ІІ) — "Писану Словесність" у двох частинах. Перша частина містила у собі уривки з творів письменників, а також їхні біографії від Котляревського до поч. 60-х рр. включно з Т.Шевченком, а друга — подавала навчальний матеріал післяшевченківського періоду. Уведений ним термін "українсько-руський", а також фонетичний правопис у підручниках (кулішівка) стали основою нормативного правопису для шкіл Галичини з 1892 р.
У підручниках О.Барвінського (пізніше і в інших авторів-укладачів) містився вступний оглядовий матеріал певного періоду розвитку літератури і художні тексти до вивчення. Значним досягненням у методиці літератури стало те, що О.Барвінський увів до підручника матеріал із усної народної творчості, на століття визначивши зміст шкільного курсу літератури.
Такий науково-методичний підхід до побудови підручника був результатом плідної співпраці О.Барвінського з видатним українським письменником, літературознавцем і педагогом П.Кулішем, який двічі відвідував О.Барвінського і листувався з ним із різних наукових і видавничих питань протягом багатьох років. Слід зауважити, що за радянських часів значна частина творчої спадщини письменника була під забороною, на педагогічні погляди П.Куліша було накладене табу. Тільки з часу постання незалежної України, яка поступово позбавляється світоглядних ідеалів тоталітарного режиму, цим питанням творчості П.Куліша почала приділятись певна увага [95].
Участь у підготовці навчальної книжки П.Куліш почав брати з того моменту, як одержав на початку 1869 р. від М.Лисенка лист-прохання від О.Барвінського про надання йому допомоги в укладанні читанки для вищих класів гімназій. І вже з першого свого листа-відповіді (Прага, 1869 р., 9 (21) квітня) письменник із захопленням консультував молодого педагога з проблем, які приходилося тому вирішувати як укладачеві навчальної книжки.
Слід сказати, що О.Барвінський включив як додаток до своїх спогадів листи П.Куліша до нього. Значна частина цього листування була присвячена питанням підготовки підручника з літератури для старших класів гімназій. Цей матеріал є унікальним для вивчення історії перших підручників із літератури, він становить яскраву сторінку методики літератури.
Одним із критеріїв добору творів до читанки став пункт шкільної інструкції, про яку згадує П.Куліш у листі до О.Барвінського. Там вказувалося, що до читанок потрібно вводити письменників, "ktorzy brali zywy udzial w rozwoju nowoczesnej ruskiej literatury" [86, 191]. У процесі роботи над змістом читанки П.Куліш та О.Барвінський не раз зверталися до тлумачень змісту інструкції, з'ясовуючи моменти, не обумовлені інструкцією, зокрема, вирішуючи питання про роль критичних матеріалів до творчості того чи іншого письменника, про зміст біографічних довідок тощо.
І.Франко надзвичайно високо цінив вплив Куліша на весь український політичний і культурницький рух в Австро-Угорщині у 60-70-х рр. ХІХ ст. Так, у вступі до вибраних листів П.Куліша в "Киевской старине" (за 1889 р.) Франко під псевдонімом "Мирон" писав про впливи Куліша на галичан: "В истории умственного и национального развития Галицкой Руси в 60-х и в первой половине 70-х годов П.А. Кулиш играл большую роль; его влияние было громадное и сделалось одним из твердых оснований так называемой народной или украинской партии в Галичине" [96, 84].
П.Куліш справедливо, але з притаманною йому різкістю у судженнях про літературний процес висловив О.Барвінському критичні оцінки щодо багатьох авторів та їхніх художніх творів, які могли бути включені до читанки. Критерії своїх суджень письменник написав у своєму листі до О.Барвінського, надрукованому у додатку до "Спогадів...": "Коли Вам треба, щоб книжка була велика, то виберіть більше із небагатьох письменників, а соломою без зерна не годиться молодіж годувати. Через ледачі читанки наробиться з неї таких писак, що багацько казатимуть та нічого буде слухати" [86,180].
З його листів можна прочитати інколи саркастично гострі зауваження до творчості українських письменників. Про окремих із них у листах до О.Барвінського він, наприклад, писав: "Вірші його — горох у шкуратяному решеті", "Кулик у своєму болоті може й голосний мав писк, а в громаді того писку не було чути", "N [93] — приший кобилі хвіст; нате й мій глек на сироватку, щоб і моя була масниця; знайте мене перепечайку, що на воротях тісто..."; "...се в нас тупиця, що тільки вміє дещо перепечатувати, постулювавши з книжок, а в мові навіть його, надто ж в українських віршах, "миш у голову зайде, поки крихту знайде"; щодо Т.Шевченка оцінки П.Куліша часто носили виразно суб'єктивний характер: "З Шевченка П р и ч и н н а — слабенька річ, Н е в о л ь н и к, Ч е р н е ц ь, М о с к а л е ва к р и н и— ц я, Н а з а р С т о д о л я — се все стоїть низько проти його самого" [86, 195]. І далі про Шевченкові твори: "Дрібних речей у нього багацько гарних, повибирайте" [там само, 195]. Зрозуміло, такий критичний підхід був значною мірою обумовлений навчально-виховним характером рекомендацій: для школярів необхідно було вибрати саме ті твори, які б сприяли громадському становленню молодого покоління на кращих зразках українського художнього слова.
Прискіпливо ставився письменник і до власних творів, зокрема у такий спосіб коментуючи розділи роману "Чорна рада", які могли б бути використані у читанці: "Початок книги до приїзду у хутір до Гвинтівки — дуже слабий. Ніколи б я не хотів що бачити з того перепечатане" [там само, 195].
Стратегічною на той час і актуальною на сьогодні залишається точка зору П.Куліша на призначення підручника літератури. Педагог і літературознавець писав до О.Барвінського: "На читанку я дивлюсь так, що з неї учні зачерпатимуть хорошого смаку і доброго розуму. Тим треба в неї вбірати тільки найкраще з найкращого. Коли ж друкувати в читанці, що й слабувате, то хіба на те, щоб показати смак епохи, або такого писателя, що хоч писав і не смакувато по-нашому, та був перший, один собі до деякого часу, як от Котляревський" [там само, 175]. Та, на жаль, прагнучи засвідчити "абсолютну чистоту помислів" (чи то наукових, чи то патріотичних), автори-укладачі наступних поколінь підручників із літератури цієї рекомендації, як правило, не дотримувались. Багатоманіття підходів чи навіть альтернативність суджень щодо змісту підручника не характерні для українського підручникотворення за попередні 150 років (від часів створення перших підручників із літератури — В.О.) ні в діаспорі, ні в радянській школі, ні в новітню епоху.
Сама альтернативність для українських педагогів була "річчю у собі": в діаспорі писався свій безальтернативний підручник, а в радянській Україні — свій, але школярі про це не відали, бо не мали прикладів для порівнянь, так не було прийнято і в методиці. Хоча, за великим рахунком, українські підручники з літератури, видані у західному світі, власне, і були альтернативними до радянських за своєю суттю, в радянській Україні вони були заборонені, і радянська методика літератури боялася про них навіть згадувати. Тому альтернативність як один із принципів діалогічного чи критичного навчання не входила ні до підручників, ні до шкільної практики. Хоча окремі епізоди досвіду альтернативного чи діалогічного мислення мали місце в українській педагогічній і методичній науках (напр., праці Г.Ващенка, досвід педагогічної діяльності В.Пачовського [98] та ін.), та для широкого практичного вжитку їх ще не застосовували.
Отже, думка П.Куліша про необхідність включати до читанок не тільки абсолютно високохудожні твори, але й зразки, хоча і прохідні, але які свідчили б про етапи розвитку літературного процесу, про певну альтернативність у виборі письменниками художньої форми, ще має бути реалізованою методикою літератури.
У зв'язку з необхідністю включати до читанки зразки усної народної творчості П.Куліш з високим пієтетом писав про вершинні здобутки українського фольклору: "Ще мусите декотрі народні думи і пісні туди помістити, яко твори поетів безіменних... Се такі твори, що Шевченко читав їх стоячи на навколішках, і не було б Шевченкового вірша і в нас, коли б сього не було. Ляхи і москалі нічогісінько такого не мають. Се наші народні гордощі. Се наша давня, перед шевченківська словесність, тільки невідомі автори..." [86, 199].
Саме за Кулішевою концепцією розвитку українського фольклору, яку він сформулював у вступі до читанки, й була укладена Барвінським перша частина підручника — "Усна словесність".
Цікавою і повчальною для сьогоднішніх укладачів навчальних книжок із літератури є рекомендація П.Куліша щодо критичних оцінок художніх явищ на сторінках підручника. Письменник не рекомендував О.Барвінському зловживати критикою, а перш за все пропонував знайомити дітей із самими творами: "Нехай хлопчата, — писав він, — читають без посередника виборку з письменників, а тоді вже можна їм оцінювати, як вони попрочитують доволі, та й пам'ятатимуть те, що прочитали" [там само, 190].
П.Куліш застерігає О.Барвінського, маючи на увазі підручник: "Не становіться між його (учня — В.О.) чутивом і літературним твором: се річ шкідлива, хоч би коротенький вирок писателеві дав найвищий ареопаг. Буде Вам час і місце судити те, що дитина прочитає; спершу дайте прочитати" [там само, 190].
Отже, на думку письменника, читаючи художній твір, школярі повинні застосовувати перш за все свою аперцептивну здібність, а не чиєсь, хай навіть і глибоко наукове, слово. Тому-то у підручнику не повинно бути занадто багато критики, яка б відучала дитину думати самостійно, спираючись на власний чуттєвий досвід.
Такий підхід до укладання підручника з літератури був реалізований у читанках О.Барвінського: підручник містив лише невеличкі вступи до творів письменників з мінімальними оцінками їхньої творчості, даючи можливість учням самостійно заглиблюватись у зміст творів.