Підручники з літератури в школах і гімназіях Західної України у перші десятиліття ХХ ст

Реферат

Сторінка 2 з 3

Як бачимо, духовна єдність українського народу забезпечувалася всупереч багатьом негативним чинником силами провідних діячів української культури.

Суспільно-політична активність українців у Галичині, педагогічні традиції минулих десятиліть безпосередньо впливали і на зміст підручників з літератури, на їхнє призначення у сфері формування світогляду і художніх смаків українців. Про пошуки нових за змістом підручників з літератури, які б відповідали вимогам часу, педагог Й.Застирець на початку ХХ ст. писав: "Брак відповідного короткого підручника історії нашої словесності відчувала наша суспільність від довшого часу взагалі, а молодіж обох полів (статей — В.О.) в особенності.

...Учебники гімназіальні подають вправді багатий апарат научний, але з предовгими вступами, в котрих русин-ученик при наших обставинах не може орієнтуватись, не говорячи вже о студентах інших народностей в неруських гімназіях" [21, 3].

Такий підручник, який би враховував потреби певного типу учнів, Й.Застирець видав 1902 р. власним коштом. Автор-укладач чи не вперше в методиці української літератури прагнув створити навчальну книжку, так би мовити у скороченому варіанті, для учнів-неукраїнців, які в неукраїнських гімназіях Галичини могли б опановувати українське художнє слово.

Серед джерел, що увійшли до змісту підручника, Й.Застирець називає лекції О.Огоновського і О.Колесси, професорів Львівського університету, а також власні дослідження літературно-художньої творчості.

"Історія..." Й.Застирця, — це, власне, хрестоматія, яка охоплює, за класифікацією упорядника, староруський період її розвитку до кінця XVI ст. (Берестейська унія), потім наступний період — псевдокласицизм (від 1696 р. до появи "Енеїди" І.Котляревського) і, нарешті, третій період — від 1798 р. "по нинішній день" — початок ХХ ст.

Слід відзначити, що автору не вдалося перебороти деякі з не найкращих традицій підручникотворення в Галичині у попередні десятиліття. Так, зокрема, до книжки введено не тільки найвидатніші явища українського художнього слова, але й такі, що не витримували перевірки часом як малохудожні чи належні до відкинутого вже на той час українською інтелігенцією москвофільського письменства. Такими були введені до підручника твори Б.Дідицького, Д.Зубрицького та ін.

Підручник викликав гостру критику з боку І.Франка щодо його невисокого мовного рівня та маси фактичних помилок у критичних текстах, дібраних автором-укладачем. Від цієї критики Й.Застирця не врятували ні позитивні відгуки на рукопис книжки шкільних інспекторів, ні архієпископське благословення, яке, як він пише у вступі, прийшло до нього в час друкування підручника.

І.Франко гостро критично, виявляючи свій принциповий погляд на роль і зміст навчальної книжки для школи, вказував у своїй рецензії: "...а, мабуть, єдино в ній ( у книжці — В.О.) цілі, щоб задокументувати, як мало руської мови і літератури вміють тепер деякі гімназіяльні вчителі сього предмета" і далі: "...приходилося б корегувати майже кожну сторінку..." [22, 223].

Й.Застирцю І.Франко протиставляє позитивний приклад навчальної книжки з літератури О.Барвінського, про якого він пише у рецензії: "...такі огляди далеко ліпші, ніж сей (тобто Й.Застирця — В.О.), находяться в читанках О.Барвінського" [там само, 223].

Отже, спроба урізноманітнити зміст навчальної книжки з літератури, зробити його цікавим для учнів-неукраїнців автору-укладачеві вдалася не зовсім: підручник не витримав високих вимог щодо мовної культури та засвідчив ряд прикрих фактичних помилок.

Слід додати, що спроби повернення на уроках літератури до деяких забутих засобів і прийомів, властивих словесності як навчальному предмету, постійно виринають протягом усього ХХ ст. у методиці літератури, затухаючи і з'являючись знову, звичайно, за певної демократизації в освіті, в умовах вибору.

Серйозне літературно-мовне розширення у книжці Й.Застирця могло б мати значний сенс у старших класах шкіл і гімназій, якби не та обставина, що підручник призначений дітям 5 класу. Сьогоднішня ж психолого-педагогічна наука таких перевантажень не вітає. До того ж на початку ХХ ст. цей підхід до вивчення словесності був прийнятним літературознавством і мовознавством, але не шкільною практикою.

Цікавим фактом для історії становлення підручника з літератури на поч. ХХ ст. є хрестоматія "Взори позії і прози" К.Луча-ковського, викладача класичної філології, призначена для 5 класу середніх шкіл.

Ця книжка цікава перш за все тим, що К. Лучаковський широко поєднав принцип вивчення української літератури із зарубіжною європейською. Хрестоматія викликає певний інтерес підходами до засвоєння літературознавчої термінології, обсягом і характером залучуваних до вивчення у середніх класах творів вітчизняних письменників.

Укладач прагнув охопити широке коло зарубіжних письменників, поміщаючи їхні твори поруч з аналогічними за жанрами творами українських авторів. Так, зокрема, у розділі народної й авторської поезії поруч з українськими епічними творами він вміщує уривки з Гомерової "Одісеї", а поруч із драматичними — "Енеїду" Вергілія. У розділі балад автор подає для порівняння з українськими творами "Короля Ліра" Шекспіра.

Серед включених до хрестоматії авторів ми бачимо твори Байрона, Квінта Горація, Піндара, Вергілія, Сервантеса та ін. Отже, давня плідна традиція включення до навчальних книжок творів зарубіжної літератури від часів Київської Русі ("Ізборники Святослава") простежується через середні віки у навчальних книжках із риторики, граматики, поетики, у ХІХ ст. через підручники В.Ковальського та О.Торонського, на початку ХХ ст. — у хрестоматії К.Лучаковського.

Відзначимо, що протягом ХХ ст. ця традиція — один із провідних принципів вивчення літератури в школах України, а на кінець ХХ ст. зарубіжна література стає окремим самостійним предметом, збагачуючи українських школярів високими досягненнями і світового художнього слова.

Цікавим і перспективним у посібнику К.Лучаковсь-кого є підхід до шкільного курсу літератури як до словесності — інтегрованого курсу мови і літератури. Це проявляється у тому, що учням пропонуються не лише твори художнього типу, але й науково-публіцистичного як зразки різноманітних стилів української словесності. Так, в другому розділі хрестоматії можна побачити нарис із подорожніх вражень М.Грушевського "Венеція", історичне оповідання І.Коко-рудза "Мікени", нарис Я.Окуневського "З подорожі по Єгипту", уривки з подорожніх записок Є.Олесницького "Вибух Везувія" та ін. Автором включено до хрестоматії листи Т.Шевченка до М.Костомарова, лист В.Барвінського до Л.Гусара, а також уривки з щоденника Т.Шевченка та ін.

Значний вклад в українське підручникотворення на поч. ХХ ст. вніс відомий письменник, педагог і громадський діяч А.Крушельницький. Його букварі, читанки і підручники з літератури прийшли замість навчальних книжок О.Барвінського, О.Огоновського, О.Партицького та інших вчених-педагогів і вчителів-практиків.

А.Крушельницький мав значний досвід педагогічної діяльності, який нараховував понад 30 років. Протягом цього часу він працював учителем у кількох галицьких гімназіях: в Ярославській, Коломийській та Рогатинській. Директором — у Станіславській, Рогатинській та Городенківській.

А.Крушельницький уклав і видав на початку ХХ ст. "Руську читанку для 1-го класу середніх шкіл", "Українську читанку для 4 класу", здійснив видання серії книжок дитячої літератури "Нашим найменшим" та "Читаночки української дитини".

Про використання підручників А.Крушельницького в одній із галицьких гімназій у перші десятиліття ХХ ст. свідчить педагогічне дослідження Е.Клоса і І.Курилка, які писали: "Рідну літературу в гімназії вивчали з читанок О.Барвінського та книги К.Лучаківського "Взірці прози та поезії для 5 класу шкіл середніх", а також із "Староруської хорестоматії для висших кляс" О.Огоновського. У 1911/12 шк. р. в УАГ поступово починають вводити для вивчення української літератури читанки А.Крушельницького, які спочатку витіснили старі читанки із молодших класів, а з 1913/14 шк. р. стали єдиними книгами для вивчення літератури в усій нашій гімназії...

Ці підручники, укладені з глибоким знанням справи та розумінням психології підлітків, зробили вагомий внесок у методику викладання української мови та літератури в гімназіях" [23, 181].

Сучасний дослідник творчості А.Крушельницького Микола Дубина дав високу оцінку підручникотвірній праці педагога: "З-поміж відомих читанок ці (А.Крушельниць-кого — В.О.) виразно відрізнялися логічністю педагогічних засад, продуманістю композиції і більшою насиченістю творами (чи фрагментами з них) українських митців, багатьма взірцями народонопоетичної творчості. В них була найширше представлена література Наддніпрянської України, і зокрема творчість Тараса Шевченка. За правдиве її висвітлення в західноукраїнському літературознавстві, і зокрема на сторінках підручників з літератури, А.Крушельницький боровся впродовж усього свого життя" [24, 22].

Видані Крушельницьким підручники і посібники переходять межі Галичини, стають популярними на Наддніпрянській Україні у часи УНР, а також у західній діаспорі.

Важливим внеском у шкільне вивчення літератури була праця відомого українського літературознавця М.Возняка — підручник-хрестоматія "Старе українське письменство". Робота ця була створена вченим на основі власного широкого і глибоко наукового курсу тритомної "Історії української літератури", виданої у 1922-24 рр.

"Старе українське письменство" було видано 1922 р. у Львові громадською організацією Українське Педагогічне Товариство. В книжці простежується широкий науковий історико-літературний підхід до становлення українського письменства від найдавніших часів до кінця XVIII ст.

За науковою глибиною і широтою охоплення досліджуваного матеріалу ця навчальна книжка далеко виходила за межі потреб звичайної середньої школи. Глибокий коментар до історії українського письменства та зразки текстів, які подаються в уривках-оригіналах, а також тлумачний словник старих давньоруських слів надавали підручнику наукового значення. Літературний процес розглядається автором на широкому тлі української духовності, зокрема розвитку української освіти в різні часи.

Розділами цієї навчальної книжки є "Давня доба (віки ХІ-XV)" і "Середня доба (віки XVI-XVIIІ)".

1 2 3