Вплив казок на дітей

Реферат

Сторінка 2 з 2

Думка потребує невеликих витрат енегрії, отже ми маємл енергію, необхідну для дії, після того, як ми прийняли рішення через роздуми відносно шансів на успіх і найкращого шляху досягнення успіху. Це істинне для дорослих; наприклад, вчений "бавиться ідеями", перед тим, як починає викладати їх більш систематично. Але думки маленької дитини не організовані належним чином, і те. Що дорослий робить, дитина фантазує у своїх думках. Коли дитина намагається зрозуміти себе й інших, або з’ясовує, якими можуть бути наслідки тієї чи іншої дії, вона інтенсивно фантазує про ці явища. Це – її спосіб "забавляння з ідеями". Якщо запропонувати дитині раціональну думку як основний засіб у розпізненні почуттів і розумінні світу, то це буде тільки знічувати й обмежувати дитину.

Це правдиво навіть тоді, коли дитина, здається, просить фактичну інформацію. Піаже описує, як дівчина, менша чотриьох років, питала його про слонов’ячі крила. Він відповів, що слони не літають. Але дівчинка почаала наполягати: "Так, вони літають. Я бачила їх". Його відповіддю було припущення, що, очевидно, дівчинка жартує.Цей приклад показує межі дитячої фантазії. Маленька дівчинка, очевидно, долала деякі проблеми, а правдиві (реальні) пояснення не допомогли їй у цьому, оскільки вони не стосувалися безпосередньо цієї проблеми.

Якби Піаже брав участь у бесіді про те, що слони літають у поспіху, або про те, які небезпеки можуть випливати з цього, то проблеми, з якими зіштовхнулася дитина, могли б з’ясуватися, оскульки піаже прийняв би дитячий метод пояснення проблеми. Але Піаже намагався зрозуміти, як працювала думка дитини, заснована на раціональній системі координат, тоді як дівчинка намагалася зрозуміти світ на основі її розуміння; через фантазію вона пояснювала реальність так, як вона її бачила.

Це трагедія великої кількості "дитячих психологів": їхні віжкриття правильні й важливі, але некорисні (непотрібні) для дитини. Психологічні відкриття допомагають дорослому зрозуміти дитину з урахуванням системи координат дорослого. Але таке доросле розуміння механізму думки дитини часто збільшує відстань між ними – обидва, здається, розгладяють одне й те саме явище з таких різних позицій, що кожен бачить щось абсолютно різне. Якщо дорослий наполягає на тому, що його спосіб бачення речей є правильним — це може бути добре, здачїючись об’єктивним з точки зору дорослого знанням – дитині це дає відчуття безнадії, оскільки не може бути використано для досягнення спільного розуміння. Знання того, хто має силу, змушує дитину уникати проблем і мати спокій, коли вона погоджується з дорослим, і посилює її саомтність.

Казки зазнали серйозної критики, коли нові відкриття психоаналізу та дитячоїї психології продемонстрували, наскільки потужна, неспокійна, руйнівна і навіть садистична дитяча уява. Маленька дитина, наприклад, не тільки любить батьків з неймовірною інтенсивністю почуттів, але й часами також ненавидить їх. Знаючи про це, очевидно, доволі просто зрозуміти, що казки розповідають про внутрішнє, розумове життя дитини. Однак, навпаки, ті, що сумнівалися, стверджували, що казки, щонайменше, заохочують ці взаємозамінні почуття.

Ті, хто виносив традиційні народні казки за межу закону, вирішили, що навіть, якщо і є чудовиська в казках, що розказують дітям, то ці чудовиська мають бути дружніми – але вони не врахували, що дитина знає чудовиська краще і має до них більше відношення: це потвора, яку дитина відчуває або боїтьс, і яка інколи переслідує дитину. Утримуючи це чудовисько всередині дитини – невисловленого, прихованого в її безсвідомому, дорослі застерігають дитину від роботи її фантазії над образами відомих дитині казок. Без таких фантазій дитина не може дізнатися про чудовисько більше, при цьому вона висловлює побажання, як зробити це краще. У результаті дитина залишається безпорадною перед найгіршими побоюваннями (неспокоєм) – набагато більшим, ніж ті форми неспокою, які дитина отримує через казки, і які показують, як можна здолати цих чудовиськ. Якщо наше побоювання бути з’їденим, набуває матеріального вигляду відьми, ми можемо подолати цей страх, спаюючи відьму в печі! Але такі думки не бралися до уваги тими, хто виносив казки за межі закону.

Це – дивно обмежена, однобічна картина дорослих і життя, яку, як очікуєтьс, дитина прийме яу єдино правильну. Очікувалося, що таке гальмування дитячої уяви знищить гказкових гігантів і людожерів, — тобто ці темні чулдовиська, що постійно перебувають у безсвідомому, не будуть блокувати розвиток раціонального мислення дитини. Очікувалося, зо раціональне Его буде панувати безпосередньо з дитинства. Це не мало бути досягнуто через пермогу Его над темними силами Воно, але через вилучення дитини з процесу приділяння уваги її безсвідомому, або з процесу розказування казок, в яких про це йдеться. Коротше кажучи, дитина могла би репресувати свої неприємні фантазії, залишивши лише приємні.

Такі теорії Воно-репресування, однак, не спрацьовують. Те, що може трапитися, коли дитина піддає репресіям зміст її безсвідомого, можна проілюструвати надзвичайним прикладом. Після тривалої терапевтичної роботи, хлопчик. Який наприкінці його латентного періоду раптово став німим, пояснив причини (походження) його німування. Він сказав: "Моя мама мила мені рот з милом, тому що я говорив погані слова, і вони спарвди були досить погані, я вважаю. Однак, чого вона не знала, так це те, що, знищуючи погані слова, вона водночас знищувала і всі гарні". Внаслідок терапії всі ці погані слова були вивільнені, а з ними разом – і гарні знову з’явилися. Багато інших речей відбувалося неправльно в ранньому житті цього хлопчика; миття рота з милом не було головною причиною його німоти, хоча й було одним із чинників, що спричинилися до цього.

Безсвідоме – це поклади сировини і підгрунтя, на якому Его здійснює побудову нашої індивідуальності. Порівняно з цим, наші фантазії є природним багатсовм, яке забезпечує і формує наявність цієї сировини, роблячи її придатною для завдань Его з побудови індивідуальності. Якщо ми позбавлені цих природних ресурсів, наше життя залишається обмеженим; без фантазій, які дають нам надію, ми не маємо сили, щоб подолпти скрутні життєві ситуації. Дитинство – час, коли ми повинні плекати наші фантазії.

Ми заохочуємо фантазії наших дітей: ми пропонуємо їм малювати те, що вони хочуть, або вигадувати історії. Але якщо дити на позбавлена наших спільних фантазійних здобутків, народних казок, вона не змооже вигадувати власні історії, такі, що допомагають їй подолати життєві проблеми. Всі історії, які вона може вигадувати, є лише виявом її власних бажань і страхів. Покладаючись на власні ресурси, дитина може уявляти детально, де вона є зараз, , оскільки вона не може знати, куди їй потрібно йти, як туди йти і для чого, власне, це робити. Тому казка забезпечує найбільшу потребу дитини: вона починається точно на емоційному рівні дитини, показує їй, куди вона має йти , і як вона це має робити. Казка робить це через приналежність, у формі фантазійного матеріалу, який допомагає дитині рухатися до найкращого, і за допомогою образів полегшити дитині осягнення того, що є необхідним для розуміння світу.

Раціоналісти продовжували забороняти казки, незважаючи на відкриття психоаналізу в царині безсвідомого, зокрема дитячого, яке має найрізноманітніші форми. Коли стало неможливо заперечувати, що дитину оточують глибокі конфлікти, страхи, притлумоені бажання, і дитину кинуто напризволяще перед усіма видами іппаціональних процесів, було вирішено, оскільки дитина і так багато чого боїться, щось іще, що може її злякати, необхідно віддалити від дитини. Окрема історія справді може зробити дитину неспокійною, але, коли дитина ближче знайомиться з казками, ці лячні моменти, здається, зникають, тоді як елементи переконання стають більщ вагомими. Початкуеове невдовлення страхом потім перетворюється на задоволення побоювання через успішне розуміння й оволодіння ним.

Батьки, які хотіли б заперечити, що їхні діти мають вбивчі бажання і хочуть рвати речі (предмети) і навіть людей на шматки, віважають, що можна застерегти дитину від пологу таких думок (начебто це можливо). Забороняючи доступ до історій, які непрямо повідомляють дитину, що й інші мають такі фантазії, батьки прирікають дитину на самотність: адже вона змушена думати, що тільки вона уявляє такі речі. Це робить її фантазії справді жахливими. З іншого боку, зрозумівши, що інші мають такі ж самі або подібні фантазії, ми відчуваємо себе частиною людства, а це нищить наше побоювання відносно того, що ми опинилася за загальноприйнятими межами.

Дивн суперечність полягає в тому, що добре освічені батькі забороняють казки для їхніх лдітей, тоді як результати психоаналітичних дослоіджень допомогли їм усвідомити, що, будучи від початку невинним, мислення їхньої дитини сповнене старшними, жахливими, руйнівними образами й уявленнями. Прикметно, що ці батькі, які так переживають, щоб не збільшувалися страхи їхньої дитини, забувають про заспокійливі повідомлення казок.

Вілповідь на цю проблему може полягати в тому факті, що психоаналіз продемонстрував амбівалентність почуттів дитини відносно батьків. Батьки обурюються, коли розуміють, що думки дитини сповнені не тільки почуттями глибокої любрві, але – й великої ненависті до батьків. Батьки хочуть відчувати люов своїх дітей, тому вони скорочують показ тих історій, які можуть спровокувати у дитини погані почуття або відкидання відносно батьків.

Батьки хочуть вірити в те, що коли дитина вбачає в них мачух, відьом або великанів, то це не має до них ніякого відношення а є лише результатом історії, яку вона почула. Такі батьки сподіваютьс, що, якщо вони застережть дитину від вивчення таких постатей, то дитина не буде вбачати власних батьків у таких образах. Але насправді все зовсім не так: батьки обманюють самих себе, припускаючи, що, якщо дитина надає їм таких рис, то це –в наслідок історій, які вона почула; хоча реально це відбувається не тому, що дитині подобаються образи, які вона находить у казках і не тому, що ці образи певним чином накладаються на дитячі уявлення, а тому що, незважаючи на всі страшні, жахливі думки, які навіює специфічний зміст і побудова казок, ці історії завжди мають щасливий фінал, який дитина не може не проектувати на власні життєві проблеми.

1 2