Символіка тут ускладнюється й тим, що дівчина засинає, хоч про це й не говориться прямо, і потрапляє в інший світ — світ сну. Цей перехід теж пов'язаний з вікном, адже потрапити з реальності в фантастику фізично (через символ "дверей") неможливо (у всякому разі в романтизмі, пізініше, в модернізмі символ дверей буде часто використовуватись для цього, настільки часто, що стане тисячі разів повторюваним елементом белетристичних науково-фантастичних та фентезійних творів), можна тільки побачити її (крізь "вікно", за допомогою "сну"):
Загасила каганець —
Дівка лихо чує...
Сіла бідна у вікна,
Серце б'ється, серце зна,
Серце щось віщує...
Характерно, що під час довгого Марусиного сну, незважаючи на складну і багатоманітну символіку, якою він наповнений (сани, запряжені кіньми; сніг і завірюха; місяць, що виглядає з-за хмар; чорний ворон; хатина (хутір) серед поля; шлях, що зникає; вогник кагнця; двері; мертвець; білий голуб та ін.) не зявляється образ вікна. Це могло б призвести до заплутання і так непростої символіки, міг би виникнути ефект безкінечності (хтось дивиться у вікно, бачить там ще одне вікно зсередини і т.д.). (Це було непотрібно романтиком, таке плутання виникало раніше, його полюбляло мистецтво бароко, та пізніше — у символізмі, постмодернізмі).
Відразу по закінченню сну знову виникає образ вікна, що засвідчує ще раз його основну роль у зв'язку між двома романтичними світами:
"Ох!" — і пробудилась.
Де ж? — На лаві у вікна,
В хаті, де гадала,
Де, задумавшись, вона
Вчора задрімала.
За цим слідує невеликий опис пейзажу за вікном, що теж має символічние значення, й співвідноситься з тим описом, що був раніше. Також вдруге повторюється формула крику півня, значення якої в даному випадку — пробудження:
День сіріє; за ліском
Жовтий місяць зникнув;
Тричі, ранній під вікном
Півень кукурікнув...
Останнє вживання образу вікна в баладі передує розв'язці нескладного сюжету. В цих словах простежується, згадуваний вже раніше, мотив радісної зустрічі, мотив чекання і невизначеного передбачення тощо:
Так як вкопана, сидить,
Під вікном небога
І в кватирочку глядить
В поле, де дорога;
Скрізь сідий туман наліг
На широке поле;
А в садочку іній ліг
На дерев'я голе...
Коні через мерзлий сніг
Санки мчать; з-під кінських ніг
Дим піднявся білий;
Їдуть, їдуть до воріт;
В санках парубок силить —
Хто? — Марусин милий!
Картина за вікном є символічним відображенням минулого сну Марусі, а останні слова повністю повторюють завершення сну. Взагалі у цьому творі з одного боку сон є відбиттям реальності, як тієї, що була до його початку, так і тієї, що почалась після його завершення. З іншого боку, здається, що реальність є відбиттям сну, що наснився перед цим Марусі. Далі ми дізнаємось, що зображене за вікном є протилежним за значенням [-36-] сну, але всеодно вони дуже тісно переплітаються, утворюють певну цілісність у підтексті — сон і реальність.
Тема вікна наскрізь пронизує цей твір і її роль тут не менш важлива ніж роль сну. Ця балада якнайкраще показує різноманітність значень символу вікна, та всього з ним пов'язаного в українському романтизмі.
Важливий зв'язок символу вікна з героями романтичних творів, чіткіше це помітно в прозі. Глибоко зрозуміти світ ідеальної краси (чи безмежність космосу, чи важливість мистецтва), що знаходиться в конфлікті з буденністю, здатні тільки позитивні герої романтизму. Вони линуть подумки в прекрасну далину, стоячи біля вікна осягають силу свого духу й обмеженість своїх фізичних можливостей.
Негативні герої романтичних творів, філістери, не відають такої туги, і взагалі у вікна, як правило, не дивляться. Якщо ж вони й опиняються біля вікна, то зовсім не для того, щоб прагнути духом у незнане, а щоб "себе показати і на людей подивитись". Зображення негативного героя біля вікна носить, найчастіше, гумористичне забарвлення.
У пізньому романтизмі взагалі часто виникає іронічне трактування образу вікна, цього, в цілому, патетичного мотиву. Зростає розуміння того, що міць прозаїчного світу практично непоборна.
Виникають сумніви в тому, що колись духовне начало життя переможе. Далеч, що бачиться з вікна, здається все більш недосяжною, дійсність частіше змушує звертатись до вивчення її законів. Коли зникає напружене прагнення в позамежне, коли за вікном вже не виникає безмежних перспектив, романтизм зникає, звільняючи місце реалізму.
Отже, очевидно, що мотив вікна перевтілюється в процесі розвитку чи еволюції романтизму. Шляхи його трансформації дозволяють прослідкувати рух загальноєвропейської романтичної думки, зміну романтичного світосприймання.
Наприкінці варто відмітити, що в середині ХІХ століття в архітектурі, літературі та живописі вид з вікна поступово перестає існувати. Росте відчуття того, що життя за вікном неприглядне, суворе й неминуче. Людина намагається увійти в свій внутрішній світ, закритися в своєму домі, як в раковині, від негод оточуючої дійсності. На вікна починають ставитися ширми та штори, що відгороджують прості інтер'єра від пейзажу за вікном. В інтер'єр входить зелень, що іноді перетворює куточки віталень в екзотичні садки, обрамлює вікна та все більше відділяє дім від вулиці.
Проте з появою неоромантизму на межі ХІХ та ХХ століття знову зростає інтерес до образу вікна, інтер'єр знову розкривається через вікно в далину, хоч це вже трохи інші образи. Можна прослідити розвиток цього символу і далі, до постмодернізму, і подивиться назад, яким він був до романтизму, але це не входить в завдання цієї роботи.