Поетика Віри Китайгородської (Кваліфікаційна робота)

Реферат

Сторінка 2 з 7

Китайгородська по-філософськи осмислює життя у своїх творах. Зозуля "переховує день у вік", і ровесники, які були "такі маленькі, як метелики у травні", "як мачкове зеренце" раптом зрозуміли плинність часу:

І пройшло немало часу...

Ми почули...,

Як відстьобується нитка

Тої дощової пряжі,

Що її одвічна жінка

обриває раз-у-раз (2,31)

"жінка" — це доля змотує рани у колобок. Пройде час, і зима, " що тримає срібний перстень у редці" пофарбує сивим димком скроні вже зрілої людини. У поезії "Цей чоловік шукаї щось в саду" ліричний герой змирився з тим, що молоді літа залишились позаду і він з покірністю і повагою прийняв удар від природи цілу скриню років:

До чоловіка підійшла зима,

І він поцілував її у руку (2,54)

Життєрадісний ліричний герой стверджує :

Людино, а щасливі ж ми !

Цілує нас у очі літо,

і голубим, квітчастим світом

хтось їде білими саньми (1,11)

Наче продовженням до цього сказаного є "Вірш без початку і кінця", в якому ліричний герой тішиться життям, навіть "хочеться вдихнути просто диму з листя". Хочеться напитися сваволі — весняної патоки згори", робити те, що хоче твій хороший настрій.

Вражає своєю правдивістю і актуальністю вірш про "Нардепів", в якому В.Китайгородська зобразила реально шлях народного обранця від "раба земного і Божого" до "дивного іменіі: Нардеп". І якби не зашкарубли свого часу "молоді ведмежі шкури", то може б "сини свого народу" не кидали "своєму роду в нагороду" лише, на жаль, "на сіль і хліб" і не завжди тих, хто допоміг вдертися вгору, лише "мурашиним вертопом", над яким можна знущатися досхочу:

Вони — раби земні і Божі,

тримають вас, колишуть вас,

І ви на них обличчам схожі,

Поки прийде прощання час.

А він приходить. І за мури,

За терикони кам’яні,

За молоді ведмежі шкури

несе вас вгору від рідні.

І ви — сини свого народу,

І дар приймаючи Олімп,

Своєму роду в нагороду

Кидаєте на сіль і хліб.

І городо дивитеся звідти

На мурашиний наш вертеп,

Немов чужі собачі діти,

Із дивним іменем: нардеп (2,45)

Хотілося б мабуть всьому народові, щоб більшість тих "собачих дітей" перестали готрити свої гнилі зуб об старждання народу, його безправ’я, а взялися до роботи, подумали, чому і для чого носять звання народного депутата, та щоб пам’ятали, що терпіння, як палиця, має два кінці: початок і кінець, останній край може стати кривавим, якщо не відбудеться жодних змін у кращий бік. Бо народу вже напекло по самі вінці чекання кращого.

У вірші "До совітсті" поетеса частково знаходить пояснення сучасного стану суспільства:

Ми — мудреці й сліпці,

Ми — красномовні мери,

Палачем у папірці

Чорної атмосфери.

Мокрою тьма пливе,

Точиться наче вина.

Каїн іще живе.

І має між нами сина.

Наступить час, коли зникне тьма, коли зникне сліпота байдужості, і у світлі правди побачимо каїнів та зможемо покарати їх за вчинений злочин.

В. Китайгородська присвячує свої твори братам і сестрам по перу: Марії Матіос — "Мавка засипає", Василеві Герасим’юку — "Квіти відходять і гаснуть", Володимирові Івасюку — "Весна бере щовків на ризи", Іванові Миколайчуку — "Соловейку-півничку", Василеві Стусу — "запалю тобі, мій ладо", Тарасу Мельничуку — "Реквієм", М.Ткачу — "Приморозки, приморозки білі", Віктору Кушніру — "А у наших Нарогянах" та майстрові художньої української вишивки Ксенії Колотило — "Світає сей нічний пейзаж", в якому, неначе устами емігрантки, закликає: "не забувайте Україну", "Журавлинки-журавлі".

Як бачимо, ідейно-тематична палітра творчості В.Китайгородської надзвичайно різноманітна. Будь-який читач має змогу віднайти саме ті рядки, котрі прийдуться йому до душі, котрі підтримають у важкі хвилини, стануть розрадою і порадою.

Висновки.

Ознайомлення із поетичними творами зі збірок "Виноградна колиска" (1986) та "сонце вночі" (1995) української поетеси В.Китайгородської та перегляд рецензій та літературно-критичних статей дозволяє робити деякі висновки.

Різноманітні за своїм змістом та ідейною спрямованістю вірші В.Китайгородської торкаються важливих проблем нашого часу. Вона по-своєму шукає відповіді на нелегкі питання сьогодення, людського буття.

Природа врізаних аспектах, відповідальність життя за свої твори, джерело творчості, буковинське село, філософія буття — коло проблем, які хвилюють письменницю.

Природа в різних аспектах, поет і поезія, рідна Буковина, філософія буття, людські стосунки, людина і почуття ось коло проблем, які хвилюють поетесу.

Творча палітра поетеси сучасниці доволі багата. В. Китайгородська і наполегливо шукає такі форми, які найточніше відтворили б її творчий задум. Всі свої думки, настрої, почуття поетеса втілює в найрізноманітніших обрядах та картинах, вдаючись при цьому до використання різних засобів художньої образності.

Мова нашої письменниці точна, цікава, багата, різноманітна, бо застосовує різні пласти української лексики діалектизми, елементи розмовної мови, застарілі слова. Поезія густо насичена тропами (епітети, порівняння, персоніфікація, синекдоха, гіпербола, літота, символи), які точно й виразно у повній взаємодії працюють на зміст. Ефективність їх посилюється ще й структурними особливостями-ритмом, римою.

Досить часто для створення виразнішої, а то й емоційної картини, авторка вдається до поєднання різних засобі: порівнянь, епітетів, уособлень, метафор, повторів, багатосполучникові. Та, одночасно, вона не зловживає ними, не перенасичує товри метафорними образами.

Поезія багата на різні віршовані розміри. Із двоскладових стоп поетеса найчастіше застосовує хорей, із трискладових-дактиль.

У творах наявний широкий діапазон строфічної будови.. Вдається письменниця і до написання верлібра.

Основні положення роботи можна використати у шкільній практиці (на уроках літературного краєзнавства).

Віра Миколаївна Китайгородська народилася 5 грудня 1961 року в селі Нагорянах Кельменецького району Чернівецької області. Після закінчення Кальменецької середньої школи вступила до Чернівецького державного університету на філологічний факультет (1979). Після закінчення вузу – на журналістській роботі: працювала кореспондентом, редактором газети "Будівельник". Сьогодні — головний редактор газети "Буковинське віче". Член спілки письменників України.

Вірші почала писати ще з десяти років. Ще будучи ученицею, залучалась до участі в роботі республіканських семінарів початкуючих поетів. Вже тоді авторитетне журі схвально відгукувалось про її вірші. Друкувалась поетеса в журналах "Дніпро", "Жовтень" (тепер "Дзвін"), "Ранок", альманасі "Вітрила 81", збірниках "Дзвінке джерело", "Відлуння", "буковинському журналі", газеті "буковинське віче" та інших виданнях.

У 1986 році В. Китайгородська видає збірку "Виноградна колиска", яку добре сприйняв читач. Василь Фальварочний в попередньому слові до дебютної збірки автора оцінює її доробок і зазначає, що молода поетеса вміє "чарувати й зачаровуватися, письмо її прозоро-чисте, дзвінке, тремтливе" (1,3). Наводить Фольварочний цитату з відгуку відомого критика, Люди Федоровської: "у віршах Китайгородської живе і відчуття навколишньої краси, і духовна розчинність у ній – аж до спільності долі людини й природи, і потреба у щасті, а відтак – і воля до нього. Отож є і суспільно вагомий зміст, її поезія сприймається як світлий гімн душевному здоров'ю, природно-здоровим засадам буття" (1,4).

У журналі "Жовтень" (1988, №5) М. Лазарук вміщує рецензію на книгу і зазначає, що "збірка вирізняється від дебютантів останніх літ. І не тому, що без роздумувань відкинула самоцільне експериментаторство, а за зразок взяла собі народну пісню. Вона вчиться у неї не лише простоти і доступності форми, а й глибини змісту. Цього не можна не побачити й не відзначити" (11,121).

Вказує Лазарук і на деякі, як на його думку, вади: "У віршах "Непочатий край", "Корінь стукає у скелю", "Трава", "Канадці українського походження у музеї Ю. Федьковича", "Ця гілка нині одцвіте"… проступає нарочита однозначність. Тут поетеса начебто співає своїм голосом, але під якийсь владний супровід ("Навчи мене свого тепла, своєї мови і любові, щоб я тим цвітом зацвіла, як не у дереві – то у слові")" (11,122). Проте це думка Лазарука, а читач може підтримати чи заперечити її.

У 1995 році виходить друга збірка В. Китайгородської "Сонце вночі", про яку Тарас Шевчук сказав: "не версифікаторські забавки і штукарство, а розмаїта, потужна метафоричність, багатозначуща символіка пронизують усю збірку, органічно поєднуються. Це не скопійований, а витворений оригінальною уявою і самобутнім талантом світ" (19,2).

В обох збірках арсенал виражених засобів розмаїтий, невичерпний, непогамовний, різнобарвна і мовно-стилістична стихія. У більшості віршів простежується фольклорний струмінь, який випливає з народно-поетичного мислення, глибокої обізнаності з прадавніми традиціями чарівного буковинського краю .

Усім відомо, що жодна наука не зможе так точно вплинути на почуття людини, як мистецтво. Воно спроможне на все: зробити нас щасливими, уподібнити до птахів чи квітів, вселити віру в добро і прощення, розбити нас вщент, до самозречення, пробудити совість, наштовхнути на роздуми, примусити дивитися на світ іншими очима, навчити любити і ненавидіти, жаліти і бути нещадними… таку силу має й поезія Віри Китайгородської. Емоційна насиченість її творів, багатство образного мислення говорить про яскравий самобутній талант поетеси.

Мета нашої роботи – розглянути поетику В. Китайгородської у плані лексики художніх творів, використання тропів, звукопису, синтаксичної будови та особливостей віршування.

Робота складається зі вступу, двох розділів та списку використаної літератури.

Розділ І

Художні особливості поезії В. Китайгородської.

Крім своїх ідейних якостей, твір повинен справляти і естетичне враження. Саме тому однією з умов цінності твору є його художність. Багатство, краса, доступність і зрозумілість мови – основна умова, що дає творові право називатись художнім. Від того, які слова віднайде автор, залежить те, як сприйме його твір читач, як зрозуміє, чи перейметься його думками і почуттями, чи схвилює його той чи інший образ, картина. А основне творче завдання митця – викликати почуття, проникнути в серце читача. Художня мова і є тим чинником, який пробуджує емоції.

Віра Китайгородська використовує такі поетичні засоби, як тропи.

1 2 3 4 5 6 7