Усі здригнулися від лихого передчуття. Проллється чиясь кров. Або й ще гірше". [3, 112] На основі встановленого асоціативного зв’язку з кров’ю червоний колір набуває значення "тривожний", "страшний", "напружений".
У народній символіці кольорів зелений — це колір надії, весняного оновлення. Закономірно, що і в літературі він є кольором усього щасливого та прекрасного, повного надій, молодого. Слід зазначити, що такої ж точки зору дотримується О.М.Веселовський у "Історичній поетиці", який твердить: "У північній літературі, наприклад, зелений колір був кольором надії і радості, в противагу сірому, що означав злобу; чорний викликав такі ж негативні враження; рудий був знаком підступності" [4, 67]. Деяке символічне переосмислення зеленого кольору спостерігаємо у П.Загребельного. Автор урізноманітнює значення, збагачує його склад. Так, у романі "День для прийдешнього" романіст уживає цей колір у значенні "надзвичайний". Адже Діжу вразили очі Вероніки, які були "як зелена крига" [5, 57].
Жовтий колір "... у своїй чистоті та ясності — приємний і радісний, у своїй повній силі має щось веселе і благородне, та, з іншого боку, він дуже чутливий і може викликати неприємні враження" [4, 113-114]. Загалом, семантичний аналіз кольору виявив, що у творах жовтий колір позначає не лише колір золота, сонця, а в деяких контекстах здатний набувати інших смислових прирощень. Наприклад, може виступати у значенні "пов’язаний зі смертю". Тому його призначення — викликати тривогу.
Жовтий, виступаючи портретною деталлю, стає засобом негативної оцінки персонажа, викликає у читачів неприємні враження про героя. Василь Барка у романі "Жовтий князь" застосував саме такі конотації. Жовтий князь — це прислужник сталінського режиму, це демон зла, який несе смерть, руйнування та спустошення. Цікаво, що і китайський театр жовтий колір сприймає як колір боягузів та зрадників. Отже, цей колір є багатозначним, однак додаткові відтінки, що виникають у контексті, нашаровуються на пряме колірне значення.
Сірий колір — це колір-медіум між білим і чорним. Прикметно, що він означає не просто якість, а таку, яка має певний експресивний відтінок. Сірий колір у письменника може виступати автономно або його спектральне значення може взагалі зникати. У такому разі сірий перестає бути кольором та перетворюється у символ відносин. Зокрема, у романі "День для прийдешнього" після виступу одного з противників Кукулика у поведінці героя народжується страх поразки і злоба. Тому автор і наголошує: "Він сів. Обличчя в Кукулика стало сірим, як вулканічний попіл" [5, 280]. Власне, сірий колір має розгалужену систему семантичних варіантів. Поширине вживання цього кольору в значенні "безликий", "невиразний", "нічим не примітний". Наприклад, Кучмієнко з роману "Розгін" зображається прозаїком у ролі сумирного, меланхолійного чоловіка, який носить сірі костюми. Сірість — це не символ мудрості зрілого віку, а символ зречення. Крім того, цей колір позначає одноманітність, духовну і моральну ницість, порожнечу життя.
Іноді, потрапивши в незвичні сполучення, сірий колір набуває значення "невеселий", "сумний", тобто використовується для передачі душевного стану персонажа або підсилення його почуттів. Так, душевний стан героїні роману "День для прийдешнього", Тетяни Василівни, романіст відтворює через сіру кольороназву. Адже вона теж зазнає страху розкриття, розвінчення: "вона вже не бачила й Кукулика, бачила тільки сіру стіну розпачу, яка виросла перед нею. Пробитись крізь стіну, а що там? Там же розпач, порятунку нема ніде, треба приготуватись до того, щоб жити й по той бік розпачу" [5, 300]. Частотність уживання темних кольорів несе семантичну домінанту ненависті, смутку, безладу і смерті.
Аналіз частотності вживань кольороназв показав, що П.Загребельний уживає слова на позначення кольору спершу в мові персонажів, а потім в описах, характеристиках. У художньому творі колір набуває властивості ознаки індивідуального стилю письменника. Зазначимо також, що романіст сприймає дійсність переважно через дві фарби – золоту і чорну, котрі символізують добро і зло.
Література
1. Загребельний П. Тисячолітній Миколай. ? К.: Довіра, 1994. ? 636 с.
2. Загребельний П. Євпраксія. — К.: Дніпро, 1987. — 319 с.
3. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. — М.: Высш. шк., 1989. – 406 с.
4. Гете И.В. Избранные работы по естествознанию. — М.-Л.: Мысль, 1957. — С. 113-114.
5. Загребельний П. День для прийдешнього: Роман – К.: Рад. письменник, 1964.– C 374.