Формування артистичного типу поведінки в поезії Миколи Вороного

Реферат

Сторінка 5 з 6

Кохала Марка, коли його заарештували, тяжко працювала і набула великого досвіду, так що Марко й не впізнав її, розповідала, що "не ті тепер люди". Вишиває червоний прапор. Марко Гуща – соціаліст, що вважає, що погромами нічого не вдієш. Відвертав селян від розгрому і знищення панського-їхнього добра. Широкі плани, які здебільшого не вдалося здійснити. Коц правдиво змальовує стихійну, розгромну боротьбу, скрізь горять пани, Хома Ґудзь закликає знищити все, що про них нагадує. Панас Кандзюба, дядько Прокопа, це колоритний образ дрібного господаря, що хотів би помститися панам, але він сам боїться помсти, тому постійно на боці сильного: після перемоги капіталізму він сам розстрілює бунтівників і вбиває Прокопа. Підпара ненавидить бідняків, клянеться вбити кожного, хто посягне на його власність. Організовує самосуд, вбиваючи Семена Мажугу, і поіменно викликає на страту Хому, Прокопа і Волика. Сюжет твору розв динамічно, епічні описи надзвичайно лаконічні, об'єктивна розповідь неодноразово переходить у невласне пряму мову, внутрішні монологи, діалоги, полілоги.

С. Єфремов. Коц почав свою літ діяльність оповіданнями в манерах старших письм: "П'ятизлотник", "На віру", "Ціпов'яз", "Для загального добра" – вплив Н-Л виявлявся не тільки в манері, а і в тій мірці, з якою він підходив до об'єкту своїх худ композицій. Ця етнографічна манера ніби стримувала його, не давала висловитися. Відтак він захопився франц натуралізмом на кшталт Мопасана. Нарешті виробив свою манеру: від укр реалізму взяв твердий певний ґрунт і прозору ясність думки, від франц натуралізму – тверезий погляд та небоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди тільки можна зазирнути, від себе додав глибоке переймання психікою героїв, вигадливість худ образів, уміння передавати настрої та внутр переживання, бунт проти засмічення душі непотрібним, протест проти дрібної буденщини, аристократизм духа і невпинне простування до світла, до краси, до ідеалу. Спершу він був реалістом, що силкувався малювати подробиці того, що бачив навкруг, пізніше – імпресіоністом, що найбільше пильнує загального враження, не дбаючи про деталі. Спершу цікавився зовнішніми пригодами і сюжетом, пізніше – внутрішнім світом, психічними переживаннями, часто поза всяким виразним сюжетом. Таємницями творчого синтезу Коц володіє бездоганно. З однаковою увагою він дивиться і в життя, психіку людини, і в могутній процес, що відбувається в природі, і все це зводить до вищого синтезу, що виливається у Коц в розуміння краси. Як насамперед художник, він нотує, часто несвідомо, всі життєві явища – "як матеріал" ("Цвіт яблуні"), щоб потім той матеріал використати, творить картини з хвилинних вражень, затримує в душі відблиск ідеалу і таврує ганьбою те, що від нього відхиляється. Ідеал справжньої краси світить йому, але той ідеал він не може ховати в собі, він – для всіх. В "Інтермеццо" зображується власне це збирання матеріалу. Художник дивиться на безвихідне лихо соц неладу ("Ціпов'яз", "Фата моргана"), на перші зародки протесту проти нього (то саме, "Під мінаретами", "Невідомий"), на дикі спроби той протест погасити ("Він іде", "Сміх", "Персона ґрата"), на темноту людську, звірячі вчинки, хижі інстинкти, мізерне животіння, апатію, моральне непотрібство ("На віру", "В путах шайтана", "На камені", "Хо", "Лялечка", "Поєдинок", "В дорозі", "Дебют"), на боротьбу людини з людиною і з громадою ("Пе коптьор", "Для загального добра"), на справді людські вчинки, що є рідкісними ("П'ятизлотник", "Помстився") і показує це все яскравими образами , деколи ніби урваними в поспіху фразами, які творять повну картину. Одне зі своїх оповідань назвав Коц аквареллю, але так варто б було назвати багато їх, бо в них є щось від акварельних малюнків з їх лагідністю, прозорістю, масою повітря (бухання моря в "На камені", нестерпна нудьга героїні у "В путах шайтана"). Натура наскрізь артистична, Коц всюди шукав і знаходив красу, але й поза красою не цурався інших так само потрібних і законних проявів життя, не замикався у рамки мистецтва для мистецтва. Всюди шукає ту красу, витонченість, філігранність, якої сам був зразком. Він був абсолютно природним "аристократом духа", європейцем. У боротьбі проти життєвого смітника, проти "мертвого спокою калюжі", у протесті проти забруднення життя людини дрібним, непотрібним вантажем – увесь зміст літ творчості Коц. Ще й чуже горе може грати на струнах його душі.

"Тіні забутих предків" (1911) – повість, написана під впливом захоплення Гуцульщиною, величний гімн краси життя. . . Доля Івана і Марічки розкриваються в органічному зв'язку з неповторною карпатською природою, оповитою самобутніми легендами та віруваннями.

9. Художнє осмислення періоду руїни в драматичній поемі Лесі Українки "Бояриня" (літописи, Куліш, Шевченко тощо).

10. "Поезія самотності" Лесі Українки.

11. Протистояння грецького і римського світів у драматичній поемі Лесі Українки "Оргія".

Леся Українка (1971-1913) була найпослідовнішою в обстоюванні іманентних властивостей поезії, переконана в тому, що пристосувати образне мислення до реального, "фотографувати дійсність" – то приниження хисту. Дотримуючись такої позиції, вона сперечалася з і. Трушем та М. Гнаткевичем, такі думки вона висловлювала, аналізуючи "Зів'яле листя", поціновуючи збірку набагато вище, ніж всю іншу поезію Ф. Особливої гостроти набула її полеміка з Єфремовим – переконаним прихильником народницьких поглядів на мистецтво. Рішуче наполягала на необхідності боронити прапор модернизму: "се буде остання баталія, бо я не думаю скласти зброї і зректися прапора новоромантичного". Досить чітко ця ідея виведена в драматичній поемі "У пущі", в якій через опозицію Айрон-Годвінсон не лише заторкнуто традиційну для романтизму проблему протистояння митця та інертного загалу, а й зроблено крок до подолання такої популярності з погляду нової естетичної концепції (неоромантизму). "Справжній новоромантик зневажає не власне натовп, а рабський дух, і тому прагне бачити "суспільство нових особистостей"". Ще у вірші "Контра спем сперо" 18-літня Леся не лише заявила свою чітку позицію, а й сфромулювала в поетичних образах основний принцип неоромантизму – переборення опозиції реального і можливого, дійсності та ідеалу. Переборення конструктивне, завдяки загостренню волі до життя, напрузі вольових імперативів. Відтак жага героїчного чину наснажує її на другу збірку "Думи і мрії" (1899), третю "Відгуки" (1902), де "одваги меч двосічний" не протистоїть, а узгоджується з тонкими інтимними переживаннями, позбавленими розпливчастості і розслаблення. У доробку Лесі дедалі увиразнювалося тяжіння до драматичного світобачення, до осягнення дійсності в її неминучих конфліктних ситуаціях, нерідко з трагічним розв'язанням. Тому цілком закономірно вона еволюціонувала від ліричного самовираження до драматичних поем, створюючи свій цілком самобутній театр новітнього філософського спрямування. Могутній духовний заряд поезії Лесі наснажував сучасників, а пізніше – представників розстріляного відродження.

"L.V.: Леся була завдяки Єфремову канонізована як революціонерка. "Поезія самотності", дух індивідуалізму, що йде від Ґьоте і Байрона. "Мої твори належать до речей хвалимих, але не читомих". Входила до гуртка перекладачів. Перекладала лише літ пам'ятки. Звинувачена у космополітизмі. На словах не приймала Ніцше, але на ділі була носієм його поглядів. І. Світличний вважав, що поезія Лесі дуже політизована. Концепція митця і поезії. Перед нами не просто поезія, а метафора поетичної творчості. Творчість – це праця, і праця ювелірна. Мистецтво для мистецтва, мотив сильної людини. Світові мотиви. Листи і драматургія Лесі є альтернативою для народності, за що Лесю звинуватили у космополітизмі. Свідомо втікає в античність, називає себе еллінкою. Це спроба повернути сучасне в інші форми. Розрив між ідеалом і дійсністю. Свідомо локалізує час, героїв. Для неї це боротьба. Вона, як ніхто, розуміє небезпеку популізму. Її драму треба розглядати як драму модернізму, неоромантичну. Інтерпретує, трансформує античний міф. Авторські міфи: "Адвокат Мартіан", "Оргія" – осмислення українства через світову літературу. "Лісова пісня" – синтез античності і нац міфології. Герої-символи: Прометей, Кассандра, Ніоба. Інтерпретація і трансформація літературного міфа. Кольорова драматургія: "Танець троянд", "Лісова пісня", і некольорова: "Камінний господар", "Оргія". Проектує стан України та Москальщини на античні Грецію та Рим. "Оргія": застілля в родині Антея як вакханалія, і оргія в господі римського мецената. Бенкет карнавалізується. Протиставлення грецької та римської оргії: Греція – культура, Рим – цивілізація. Порівняння домів Антея та Мецената. Проблема зради. Мистецтво як космоутворююча сила. Мистецтво може вказати шляхи до подолання хаосу та дисгармонії. "Оргія" Лесі переходить у тризну. Сугестивно Леся показала, що грецька культура загинула від рук римської цивілізації. Кінець грецької культури – природній. Проблема укр нації стане для Лесі ключевою. Для Лесі необхідна смерть героя. Антей закінчує життя самогубством – це типовий кінець античної людини. Людиною є той, хто смертний. Смерть для античності не була трагедією. Привілей людини – вмерти добровільно. Самогубство – гарантія людської природи, доказ її гідності. Мотив Дона Жуана використовували Тирсо де Моліна, Пушкінґ, Мольєр тощо. Від античності Леся перейшла до проблем християнської культури, її цікавить раннє християнство. Ідеї добра, людяності, волі. Утвердження братства людей стало основою найбезперечніших гуманістичних концепцій. Осмислення проблем християнської культури: Кассандра ("У катакомбах") тощо. Проблеми раннього християнсьва: "Адвокат Мартіан", де Мартіан – раб ідеї. Його дім спустошений, це символ царства мертвих. Ідеї жертовності. Всі герої Лесі – жертовні. Найповніше цю ідею втілено у християнстві. Проблема дому в житті людини. Для Мартіана справжнім домом є його віра. "Бояриню" написано в Єгипті. Єдина поема, написана на укр матеріалі. Проблема формування української нації. Протиставлення українського і москальського світів. Герої уособлюють маргінальність України.

1 2 3 4 5 6