Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського "Цю жінку я люблю…"

Реферат

Сторінка 3 з 4

Він хоче одного:

... любити доти,

Доки не згаснуть серця перші кроки

І перші болі пережитих ран.1

Ліричний герой прагне померти із імям коханої на вустах,

намагається пояснити їй про те що:

Любити Вас – любити знадність,

Любити Вас – любить для Вас,

Любити Вас – любити радість

В червнево-вересневий час. 2

Поезія "Сміятись Вам, мовчати Вами " – це сповідь ліричного героя коханій незнайомці. Цей вірш дуже нагадує любовне послання чи лист.

... Ось ліричний герой сидить десь за столиком у своєму кабінеті, чи за чашкою кави і уявляє собі "солодку, юну тінь" коханої, яка "падає на лист, на сніг, на квіт, на тіні, у шелест і нешелестінь". Це найпрекрасніша з усіх тіней, бо найкрасивішою є жінка ліричного героя. Він подумки фантазує, вигадує, думками він торкається й інтимного:

І в світанковім сумювинні

Прощально пестить шию, ніс.

І в соняшники сині

В солонім сонці сонних кіс.3

Своєрідним продовженням цього вірша є наступний-"Вас так ніхто не любить". Ліричний герой намагається переконати кохану, що вони вже становлять єдине ціле:

Дивіться, гляньте: мій то голос ваш...

Це почуття , вірніше, відчуття, ліричний герой проніс крізь усе своє життя.І воно не змаліло,ні, а, навпаки, — стало високим і благородним І тепер,коли "роки і рік водою стерті" ліричний герой говорить про своє кохання так щиро, відверто і безпосередньо, а водночас і так піднесено— урочисто, що не можна не вірити:

Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,

Як ліс у грудні свій листок останній...1

У своїй коханій ліричний герой любить дві пори: перша— то юність,коли

...й сама не знаєш,

Чого ти ждеш, чого бажаєш-

Уваги ,ревнощів, жалю.2

Це час, коли в дівчині прокидається бажання кохати і бути коханою, коли вона молода ікрасива, а час не владний над нею:

І час твій берег ще не миє,

І твої губи ще уста...

Дорога давня молодіє,

Де б твій веселий крок не став.

Ти вся— із щастя! Із тобою

Ще не вітається печаль

Та біль з розлукою німою ,

І нелюбові чорна даль.3

Але не менш любить ліричний герой ту пору, коли вюнці вимальовується жінка, коли вона знаходить свою долю і присвячує своє життя чоловікові, дітям:

...Люблю ту пору благовісну,

Коли до неї, як до пісні,

Свою я голову хилю...

Як біля вогнища в пітьмі,

Де слово пахне, як дитина,

Де вже не скажеш "так" чи "ні"...

Перечитавши уважно усі вірші збірки, ми можемо вималювати для себе портрет тієї милої незнайомки, котру так кохає ліричний герой. У неї –голос" вогкий і тремкий", "і губ краї опущені в печалі" ,"сонні коси", про очі читаємо, що вони "сьогоднішні надвечірні"(очевидно, кольору

надвечір я).

А що ми знаємо про ліричного героя. У нього-"високий срібний погляд","вчорашні очі", "білий подих" від якого "холоне мля", сам він зізнається: " мій день народження –це ти", його рука – " то тиха, то лукава". Вдало доповнюють портретну характеристику ліричного героя рядки:

Усе лишилося як було:

Порепане моє чоло,

То затверділий біль в очах,

То той вогонь, що не дочах. 2

Ліричний герой "втішати ... не ладен", бо душа його "холодна і німа", але водночас він згорає від кохання.

Коли б захотілося раптом узяти акварелі і намалювати на папері ці два портрети, то художник здивовано розвів би руками: намалювати нічого не вдасться! І не треба розчаровуватися, бо сам ліричний герой поезії відверто зізнається:

Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу,

Отут я видумав себе й тебе для тебе...

Отут я серце виняньчив для неба,

Не знаючи, що сонцем назову3

_______________________________________

1 Вінграновський М. Цю жінку я люблю... : Лірика. – К.: Дніпро, 1990.—с.26

2 там же с 96

3 там же с 13

Тобто, ще раз підкреслює, що усі ці події, герої, дійові особи – нереальні; це все – абстракція.

І щоб зрозуміти її, треба серцем доторкнутися до цих поезій, треба розуміти неземні образи.

У ліричному героєві вражає те, що кохаючи цю жінку, він одночасно ніби й "проклинає" її:

Одне я хочу: старій швидше,

Зівялась очима і лицем,

Хай самота тебе допише

Нестерпно сірим олівцем.

Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.

Збалакайся. Заметушись.

Офіціантським жестом вмийся,

Але – сльозою не молись.1

Як бачимо, у душі ліричного героя проходить боротьба, душа розполовинена: одна частина до нестями кохає, а інша – наче хоче звільнитися від цього кохання, скинути його зі своїх плечей:

Не починайся. Ні з очей,

Ні з губ мені не починайся.

В Холодній Балці сон тече –

Не снись. Не звись. Не називайся.2

Ліричний герой наче звинувачує кохану, що у чеканні промайнули його найкращі дні:

Дорогоцінні дні я біля тебе знищив.

За спалені роки нічого не просив я.

Навколо тебе в їхнім попелищі

Росте покора і росте безсилля.

У збірці "Цю жінку я люблю..." читач вловлює між рядками і незримий образ Часу. Поет постійно наче наголошує на тому, що усе скороминуще, але кохання вічне. У кількох поезіях ідеться про плинність часу, зміну картин життя:

Прилетіли коні – ударили в скроні.

Прилетіли в серпні – ударили в серце.

Ударили долю, захмеліли з болю,

Отакі-то коні – сльози на долоні.2

Образ коней символічний. Це наче літа ліричного героя, що біжать і не вертають, а споминами вдаряють то "...в скроні", залишаючи на них сиву паморозь, то "в серце", приносячи нові болі і тривоги, то "в долю", викривляючи, спотворюючи її ... У поезії "Елегія" ліричний герой прагне переконати кохану, що ще є час кохати і бути коханим. Але вона чомусь поспішає, виглядає "іншого... літа", хоча він "цього ще не доказав" ліричний герой запевняє:

Ще сміх наш вогкий сльози не солоні,

Роки ще нас у спину не женуть,

але й прикро додає:

Нам ще не чуть зимових наших дзвонів,

Хоча й весняних дзвонів вже нечуть...

Цей сумний настрій ліричного героя автор вдало підкреслює описом одцвітання липи:

Відпахла липа, білим цвітом злита,

І прокотилася гроза аж до плачу...

Одцвітає і опадає цвіт липи – минають роки ліричного героя. Але він – великий оптиміст. І "біля неба гріється зоря" – теплиться надія на дні душі палко закоханого ліричного героя.

У ліриці Миколи Вінграновського ми не знайдемо фрази для фрази. Його поетична фраза – це зафіксований і перелитий у слово стан людської душі. Ця поезія не перевантажена ні ретроспективними асоціаціями, ні асоціаціями якимись модерними. Якщо усе це на сторінках поетичних книг його і присутнє, то присутнє в бажаних пропорціях. Ось чому поет такий природний, такий свій.

Отож, творча спадщина Миколи Вінграновського багата, цікава, надзвичайно різноманітна і займає належне місце серед творчості поетів українського літературного процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонишин С. Я вас люблю. Роздуми над поезією М.Вінграновського // Київ. — 1992. — №7.

Білоцерківець Н. На срібнім березі (М.Вінграновському — 60) // Українська культура. — 1996. — №11.

3. Буряк О. Міфологізм художнього мислення Б.-І.Антонича та І.Калинця. – Кіровоград, 2001.

4. Вінграновський М. Атомні прелюди. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1962.

5. Вінграновський М. "За мене відповідає моя творчість" // Тарнашинська Л. Закон піраміди: Діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. — К.: Пульсари, 2001.

6. Вінграновський М. Київ. — К.: Дніпро, 1982.

7.Вінграновський М. Любове, ні! не прощавай! — К.: Український письменник, 1996.

8. Вінграновський М. Сто поезій. – К.: Молодь, 1967.

9. Вінграновський М. Цю жінку я люблю. – К.: Дніпро, 1990.

10. Вінграновський М. // Українська література ХХ століття .-К.,1993. 11.Вінграновський М. Я повів своє слово просто. // Дніпро. – 1986. — № 11.

12. Вінграновський М. Як я написав "Гайявату" // Поезія: Вип.I. – К., 1985.

13. Данилюк Н. Я обізвався серцем в світі:(Народнопісенне слово в поезії Миколи Вінграновського.)// Культура слова.-Випуск 33.-1987.

14.Дзюба І. Поезія Миколи Вінграновського // Визвольний шлях.-1967.-березень-Лондон.-375с.

15. Дзюба І. Чарівник слова // Українське слово: Хрестома-

тія української літератури та літературної критики ХХст.: У 4 кн. – К.3. – К.: Рось, 1995.

16. Дзюба І., Гуцало Є., Салига Т. Творити світ для згоди і любові ( Штрихи до портрета М.Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. — № 11.

17. Дончик В. Зупинені миті: Статті, спогади, полеміки. — К.: Радянський письменник, 1989.

18. Єрмолаєнко С., Данилюк Н. Душа моя в цвітінні (народно-пісенне слово в поезії М.Вінграновського) // Українська мова і література в школі. – 1986. — № 12.

19. Зборовська Н. Чари поезії (Рецензія) // Слово і час. — 1991. — №11.

20. Ільницький М. Багатогранність єдності: Проблемно-стильові тенденції сучасної української радянської поезії. — К.: Дніпро, 1984.

21. Ільницький М. Безперервність руху: Літературно-критичні статті. — К.: Радянський письменник, 1983.

22.Ільницький М. На вістрі серця і пера (Про спадщину художніх ідей і новаторство в сучасній українській радянській поезії). — К.: Дніпро, 1980.

23. Ільницький М. Світогляд і талант: (Творчість Миколи Вінграновського).-Укр. Мова і література в школі.-1990.-№3.

24.Ільницький М. Таємниці музи (Про поезію). — К.: Молодь, 1971.

25.Ільницький М. У вимірах часу: Літературно-критичні статті. — К.: Радянський письменник, 1988.

26.Історія української літератури ХХ століття: У 2-х кн. Кн.2. / За ред. В.Г.Дончика. — К.: Либідь, 1998.

27. Кіт Д. Багатогранний талант (ескіз до портрета Миколи Вінграновського) //Дивослово.-2002.-№9.

28.Кисельов С. Сказати правду народові: Про М. Вінграновського.//Літер. Україна.

29.Климчук О.Між білими хмарами, над золотою землню.-Україна.-1989.-№44.

30. Кошелівець І. Сучасна література в УРСР. 1998, число 16 (80).

31. Лєрмонтов Ю. Избранные произведения. – К.: Днипро, 1984.

32. Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. — К.: Вид."Академія", 1997.

33.Макаров А. Благословенна світлотінь.-Літературна Укркїна.-1999.-15червня.

34.Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософствування в українській літературі ХІХ — першої половини ХХ ст. — Львів: Світ, 1998.

35.Моренець В. Відтворити цілісність світу: (Про поезію М.Вінграновського) // Вітчизна. — 1981. — №5.

36.Моренець В. На відстані серця: Літературно-критичні статті, нариси, есе. — К.: Радянський письменник, 1986.

37.Моренець В. Свобода поезії і поезія свободи (До 60-ліття М.Вінграновського) // Дивослово.

1 2 3 4