Та хлопчикові, який врятував зайчатка, витягши його з води, шкода стало маленького і він відпустив його на волю:
"Що, як був би я — зайчатко?
Чи то й я б так всіх лякався,
Доки в руки не попався?
Та й з мене б так глузували?
Вбили б, шкурку теж зідрали?..
Як тужила б моя мати!'*
(с.26)
Використовуючи зацікавлення дітей творами про тварин, Олена Пчілка у деяких своїх віршах наводить хатніх улюбленців у приклад. Так, у кота з вірша "Змислений котик" є чому навчитися малому читачеві:
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам, —
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає —
І арифметичні,
Коли хочете, розкаже
Дроби десятичні!
У такий спосіб Олена Пчілка підкреслює важливість читання, навчання:
Звідки ж котик теє знає? —
Він книжки читає;
І читає, й розбирає
Та на ус мотає.
(с. 37)
По-своєму розумною є також кішка у вірші "Мудра кицька", що вмочала у вузенький кухлик хвостика і потім злизувала молоко:
Отже кухлик не звалила,
Зробила обачно,
Тепер хвостик витягає,
Облизує смачно!
(с.38)
А у вірші "Покута" у поведінці малого кошеня, що об'їлося усяких ласощів і тепер хворе лежить у ліжку, вгадуємо поведінку малої дитини:
— А сметанки мені можна
Трішечки зажити?..
— Воронь боже! Лиш пісненький
Кулешик варити!
Лежить котик засмучений,
То кавкне, то ахне;
Мама варить десь кулешик –
Йому ж мишка пахне...
(с.46)
Є у Олени Пчілки ще один гумористичний віршик про котів, в якому також відчувається її симпатія до цих тварин. Це вірш "Співаки", в якому тріо котів намагається репетирувати святкову пісню, адже "кицьки Нявки іменини швидко, швидко надійдуть'':
Бас поважно тягне гучно,
Тенор — звисока лящить,
А сопрано — милозвучно
Та солодко верещить.
(с.39)
Гумористичність досягається завдяки абсурдному поєднанню слів. Так,
тенор "лящить", а сопрано, що має звучати "для краси", "милозвучно та
солодко верещить".
Таким чином, віршовані твори Олени Пчілки про тварин мали за мету виховання в дітях відповідальності та співчуття до менших. У художньому світосприйнятті письменниці помітно не тільки застосування традиційної народнопоетичної персоніфікації та алегорії, а й відчуття загальної єдності людини і природного, тваринного світу.
Ще одна тематична група, що охоплює значну кількість віршів Олени Пчілки, — це твори, у яких так чи інакше зображаються родинні стосунки. Ці стосунки завжди ідилічні, сповнені любові, турботи про близьких людей.
Так, у вірші "Вертаються школярики" повернення дітей зі школи —надзвичайно радісна подія:
Скільки втіхи, скільки щастя
Малому й старому!
(с.19)
За маленькими учнями скучили усі члени їхніх сімей:
Тато, мама дожидали,
А кого й бабуся,
А як хто, то, може, й втішив
Старого й дідуся.
(с.20)
У вірші "Івасик", у якому відчуваються народнопоетичні ноти, дано цілу низку щирих родинних стосунків. Це і теплі стосунки діда, що оповідає історію про Івасика, та онуків, що обліпили його, очікуючи цікавої казки:
А онуки, як квіточки, як божії бджоли,
Так і вкрили старенького дідуся.
Ніколи Він не гримав на дітвору, а любо та тихо
Розказував старовину та про людське лихо.
(с. 48)
Щирими є й стосунки у родині рибалки, про якого оповідає дід. Чоловік та жінка всім серцем люблять свого Івасика, свою "милу, як сонечко,
любую дитину". Ідилічною здається картина, коли рибалка бавиться з дитиною:
Пливе човен, рибалонька все з сином жартує:
Плюсне веслом, потім витре, щиро поцілує.
(с. 49)
На жаль, нещаслива доля випала Івасиковим батькам, але старшина війська, що взяв малюка до себе, не дав йому зазнати тяжкого сирітського життя:.
Ріс Івасик у розкоші, не знаючи горя.
Виріс в приймах він за сина, військом тепер править
Та за батька названого щиро Бога хвалить.
(с.51)
Є вірші, головними героями яких є діти — брати та сестри. У цих творах, мабуть, знайшли відображення спостереження Олени Пчілки за поведінкою власних дітей. Про те, наскільки дружила між собою малеча у будинку Косачів, можна довідатись, наприклад, з вірша "Сестричка й братик". У маленької дівчинки є улюблена лялька. Про те, наскільки вона для неї важлива і як обережно дівчинка поводиться з нею, свідчать такі рядки:
Граюсь лялькою гарненько,..
Гарно убираю;
Пограюся та і знову
її заховаю.
(с.42)
Та для маленького братика не шкода навіть цієї дорогоцінної іграшки:
"Даю йому погратися — стане веселенький". Чудовою картиною ідеальних
стосунків дає нам замішуватися письменниця:
Таке втішне! Ось на ніжку
Мені примостило;
І всі троє ми радієм,
Всім так любо-мило!
(с.43)
Та більшу за кількістю і значенням групу складають вірші Олени Пчілки, що поетизують любов матері до дитини.
Так, у вірші "Мама й доня" зображено картину безмежної материнської любові:
Чи ж можна маленьку
Ще більше кохати?
Впадає матуся,
Дівчатко милує, —
І рученьки й ніжки
Маленькі цілує!
(с.41)
У. колисковій "Люлі, люлі..." — вся глибина і багатогранність материнського почуття. Мати, колишучи свою донечку, вже знає, що все життя буде нерозривно зв'язана з нею:
І все життя твоє буду, дитя моє,
Серцем тебе пильнувать.
(с.51) .
Мати звертається до коханої дитини, осипаючи її найніжніщими словами: "доненько", "моя доленько", "ясная зоренько", "квітко похильная", "голубка", "любка", "щастя ясне". Мабуть, не раз співала своїм малюкам Олена Пчілка такі колискові. І може, одна з них і надихнула згодом Лесю написати наступні рядки:
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній бо час.
[37, с. 19]
Дитина, що росте, купаючись у материнській любові, відчуває себе затишно та впевнено. Саме так, як маленька лірична героїня твору "Пісенька", який має чітко виражені фольклорні риси:
Гоп, скок, веселенько,
Одиначка я у неньки;
Мене Ііенечка пестує
Та смачненьким все годує;
Я ж матусю поважаю
І слухняна виростаю.
(с.35)
А у вірші "Вишеньки-сережки" з тонким гумором Олена Пчілка спостерігає за безвинними хитрощами маленької Галюні, якій так хочеться скуштувати вишень, які купила мати:
— Чи не взяти б ягідочку,
Або пару, може?
А як, може, сваритиме
Матуся! Ох, боже!..
Дівчинка міркує, як будь-яка дитина:
Та хіба вже так багато
Отам позначиться,
Як одною ягідкою
Хтось полакомиться?..
"Страждання" малої Галюні завершуються тим, що вона зрештою знаходить вирішення проблеми:
Я візьму собі дві пари,
Тепер не боюся.
Як повішати на вушка
Сережки неначе,
То сварить не буде мама,
Хоч уже й побаче;
Лише любо засміється,
Любо поцілує,
Та ще більше тих "сережок"
Галі подарує!
(с. 34)
Такий вірш можна було створити лише дійсно маючи досвід виховання малих дітей, більш того, лише уважно спостерігаючи за ними, за різноманітними проявами дитячої психіки.
Отже, поезії Олени Пчілки, тема або сюжет яких стосується родинних відносин, найчастіше зображують ці відносини в ідилічному ракурсі. Діти у цих віршах оточені любов'ю та турботою дорослих й одночасно самі відчувають себе відповідальними за молодших членів родини, а до батьків ставляться з відповідною пошаною. За допомогою таких творів юні читачі вчаться правильно поводити себе у родині, поважати дорослих, цшувати їх любов і турботу.
З повчальною метою писала Олена Пчілка і байки. Звірі та інші персонажі, які беруть участь у її творах, уособлюють ті певні риси і людські якості, які ми звикли бачити, наприклад, в котові, собаці, свині, лисиці, але кожен з них має неповторний характер, мислить і висловлюється по-своєму оригінально.
Байки Олени Пчілки мають різне виховне спрямування. Одні з них виховують працьовитість, наполегливість у навчанні, інші — дають поняття про те, якими мають бути нормальні людські стосунки, які духовні якості слід у собі розвивати і з'якими вадами нещадно боротись.
Так, у байці "Котова наука" Кіт (а коти взагалі у багатьох творах Олени Пчілки зображені розумними і мудрими істотами) дає пораду маленькому Петрусеві:
Поки ходиш, ґави ловиш,
Та мені докори мовиш,
Міг би все зробить:
Міг би вивчить байку "Хмару",
Чи зробить задачок з пару,
А хоч би і п'ять.
І що треба написати,
Все гарненько посправляти —
Не байдикувать!
(с.117)
Звернімо увагу на те, як характерно зобразила авторка Кота:
Ох, та й пишно ж як розлягся!
Як розкішненько простягся,
Мов великий пан!
(с. 116)
Про значущість будь-якої праці, навіть на перший погляд непомітної, розповідає байка "Маленький вітрячок". Великий новий вітряк звисока дивиться на свого малого сусіда, що, на його погляд, має життя "собаче" й "мізернеє", бо лише "крильцятами махає". Але маленький непомітний вітрячок з гідністю відповідає:
Твоя робота бучна — та й моє
Те працювання не даремне:
Дрібне воно, та тільки ревне!
Маленький вітрячок працює на користь бідному народові:
До тебе доступу йому нема,
А я і клуночок прийму, дарма!
Олена Пчілка схвалює життєву позицію таких скромних працівників, що не кричать голосно про користь, яку приносять іншим:
Є й люди (мовби вітрячки оті),
Що роблять ділечко в житті
Хоч тихо, помаленько,
Не дивлячись на значного сусіда
І не шукаючи бучного сліду!
(с. 145)
Питанням етики людських стосунків присвячено такі байки, як "Баєчка про Цуцика та про його пані", "Микола і Лиска", "Снігир та Щиглик*'. У перших двох творах на прикладі ставлення людини до собаки показані людські стосунки.
У першій байці авторка розповідає про пані, що, здається, обожнювала свого песика, але коли він їй надокучив, наказала служниці забрати його з двору,— виправдовуючи свій вчинок тим, що Бобик начебто "змінився". Іронічно подаються обидві характеристики песика. Спочатку як гарного, з незвичним кольором, корисного в ролі сторожа. А потім усі ці риси обертаються напроти нього:
Став він голосно так гавкать,
Що нема за ним спокою!
Та й негарний став — перістий:
Білі п'яти не до речі,
Особливо проділь довгий
І такі широкі плечі!
(с.121)
У наступній байці собачка Лиска ототожнює собою тих людей, що здаються терпеливими і спокійно зносять усілякі глузування, але коли їх терпець уривається, вони можуть постояти за себе:
От і наука єсть гарненька!
Що і плохого не займай,
Не користай з його терпіння,
Не уживай того дражніння —
Бо є й терпінню край!
(с. 124)
Ця байка, з одного боку, є застереженням для людей, що люблять знущатись над слабкими, а іншого боку, навчають людей слабих духом відстоювати почуття власної гідності за будь-яких обставин.
Не сміятися з чужої біди вчить дітей байка "Снігир та Щиглик".