Б. Пастернак вклав у переклад "Марії" не тільки шевченківський, але й свій біль за тих матерів, трагедія котрих полягає в тому, що вони народжують спасителів, одержимих справедливістю апостолів завтрашнього дня"2. Д. Павличко уміло знаходить для перекладу твори, в яких його тонке естетичне чуття вловлює спорідненість з українською поезією в творах Ю. Словацького і Я. Івашкевича, в О. Блока йому помітні перегуки з П. Тичиною, в О. Прокоф'єва — з українською народною піснею, в А. Тарковського — відгомін Г. Сковороди, в Н. Вапцарова і Л. Новомеського "прочитує" сліди впливу шевченківського слова, що лежать не на поверхні, а виявляються в глибоких шарах генезису поета, кровоносних судинах його стилю.
У статтях, рецензіях, виступах Д. Павличка зосереджено цілий комплекс актуальних проблем сучасного творчого процесу, що обіймає такі галузі, як прочитання класики, теорія і практика поетичного перекладу, оцінка — не раз у вдумливому першопрочитанні нового твору, роль пісні в нашому житті і вимоги повноцінного поетичного тексту, зростання літературної зміни.
Глибока серйозність і відповідальність, якими позначений підхід Д. Павличка до творчості молодих, характеризує цю ділянку його творчої діяльності як одну з найважливіших і найпотрібніших, як глибоко усвідомлене почуття обов'язку, сформульоване народною етикою ще наших предків: вчитель має виховати учня, учень повинен перерости вчителя. Загалом же літературно-критична діяльність Д. Павличка є не тільки однією з важливих граней різнобічного таланту письменника, а й важливим фактором розвитку української радянської літератури протягом останніх десятиліть, фактором, який визначає постійне зростання її ідейно-естетичного рівня, збагачення ідей і форм.
Важливою гранню творчості Д. Павличка є його робота в кіно, позначена такими талановитими кінотворами, як "Сон", "Захар Беркут", що ставилися за сценаріями поета й здобули широке визнання глядачів. Непересічна й пристрасна публіцистика, пройнята наскрізною ідеєю любові і ненависті, а ще, як свідчать визнання у ліричну хвилю, манить до себе й сувора проза...
Належачи до типу письменників, яким тісно в рамках одного жанру, — це найголовніша і найповніша ознака таланту — Д. Павличко підпорядковує всю свою творчу діяльність благодатній меті розвитку культури зрілого соціалізму, духовного взаємозбагачення народів нашої країни, зближення прогресивних культур світу.