І. П. Котляревський – зачинатель нової української літератури

Реферат

Сторінка 2 з 2

Найсвятіше для них — бойове товариство, побратимство, вірність громадянському обов'язку, дружбі. Поет уславлює "полки козацькі", що "як гріявуть, сотнями ударять, перед себе списи наставлять, то мов мітлою все метуть".

Відчайдушні гуляки в "Енеїді" ("пройдисвіти" і "голодранці") обертаються на справжніх героїв. Загартовані в походах і боях, троянці над усе ставлять славу і військову доблесть, їх не ваблять розкіш і багатство; воля — ось чого вони прагнуть і заради неї готові битися до останньої краплі крові. Троянці — господарі землі, справжні її володарі. Боги ж — "олімпійці", "вседержителі" — мізерні й смішні порівняно з ними — мужніми, безстрашними, з'єднаними товариськими узами. У цьому незаперечний громадянський пафос "Енеїди" І.П.Котляревського.

Поема "Енеїда" в своїй суті твір реалістичний, побудований на життєвій основі. Автор її раз у раз говорить про потребу стати ближче до реального життя, про те, що, власне, в цьому — завдання і смисл поезії.

Живопис І.П.Котляревського цілком земний, наскрізь пройнятий "людським духом", людськими радощами. Все тут виблискує сонцем, дихає на повні груди. Все пройняте молодецтвом, що не знає впину. Поет не приховує, що песимізм, мінорний тон не в його дусі.

Картини жалоби йому не вдаються: поета й тут не покидає гумор, нахил до шаржування. Ось Евріалова мати, зачувши про смерть сина, "кричала, ґедзалась, качалась, кувікала, як порося...". Сміх покриває собою все, проймає найдрібніші деталі. Хай часом цей сміх грубий, "як для панського вуха", але завжди щирий, здоровий. Проте добродушний гумор нерідко поступається місцем лукавій іронії, колючій сатирі, коли йдеться про ворожі народові верстви. Ліризм, задушевність характерні для тих рядків, де поет говорить про славне минуле народу або нагадує сучасникам про забуту повинність перед вітчизною. Теплі згадки переплітаються тут з гіршою докорами на адресу байдужих, з уболіванням за долю трудящої людини.

Новаторство поетичної творчості І.П.Котляревського виступає в поемі досить виразно. Письменник протиставляє свою музу традиційним "старим" музам, відхилим літературним канонам:

Ох, скільки муз таких на світі!

Во всякім городі, в повіті!

Укрили б зверху вниз Парнас.

Я музу кличу не такую:

Веселу, гарну, молодую;

Старих нехай брика Пегас.

Поетова муза сповнена життя. Щедрою рукою майстра розкидано в поемі влучні афоризми, кмітливі спостереження, барвисті деталі. В текст широко вводяться ліричні репліки, схвильовані вигуки, колоритні діалоги й монологи. Усе тут комічне, гротескне і водночас психологічно виправдане, внутрішньо умотивоване. Народне слово в устах поета відсвічує всіма відтінками здорового сміху — від доброзичливого гумору аж до караючої сатири.

Плідно використовуючи в "Енеїді" мовно-стилістичні засоби народної творчості, Котляревський досягав значного ефекту. Він полюбляє, зокрема, соковиті епітети. Його Дідона "розумна пані і моторна", "трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита"; Ентелл "був тяжко смілий, дужий, мужик плечистий і невклюжий". Порівняння І.П.Котляревського несподівані, влучні, колючі. Якщо у Вергілія морський бог Нептун велично проноситься в колісниці, то в українського поета він "миттю осідлавши рака, схвативсь на його, як бурлака, і вирнув з моря, як карась", "Еней з Дідоною возились, як з оселедцем сірий кіт" і т. п.

Комізм образів і ситуацій в "Енеїді" посилюється комізмом чисто мовним, як, наприклад, неймовірним нагромадженням ряду слів однієї граматичної категорії, часто синонімічних або семантично близьких.

І.П.Котляревський написав свою поему короткими, динамічними рядками, легким, прозорим ямбом, всіляко дбаючи про те, щоб жартівливий зміст одягти в дзвінку, "бадьору" форму. Віршова структура "Енеїди" — новаторська, вона утверджувала силаботонічну систему віршування. При безсумнівній орієнтації на ритмічні норми російського чотиристопного ямба І.П.Котляревський талановито модифікує його, надав йому виняткової виразності, акцентовності. Ямби його звучать природно і иевимушено, відтіняючи комізм ситуацій і колізій.

"Енеїда" писалася, як відомо, протягом усього творчого життя поета: розпочав він її за молодих літ, а закінчив на схилі віку. Звідси — нерівний загальний колорит твору, невитриманість у змалюванні окремих образів, характерів; колоритні деталі іноді суперечать цілості всього образу. Тон розповіді з часом міняється, стає подекуди риторичним. Не можна не відзначити певної ідейно-естетичної еволюції самого Котляревського за період написання "Енеїди". Це позначилося й на поемі: від буфонади до громадянської сатири; від грубуватого шаржу-бурлеску до героїчних образів і картин, до своєрідних романтичних барв.

"Енеїда" І.П.Котляревського сильна наявним у ній прогресивним просвітительським ідеалом. Оспівування любові до батьківщини, звеличення героїчного минулого, показ самовідданних і мужніх воїнів, нарешті, могутній образ самого Енея — все це утверджувало високі моральні якості національного характеру українського народу. Отже, смисл поеми І.П.Котляревського — в утвердженні духовних сил народу, в уславленні життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей. З глибокою повагою і любов'ю, з надзвичайною теплотою зобразив письменник їх у поемі, наповнивши її ароматом степних вітрів, духом нестримної волі, невгамовною силою життя.

"Енеїда" одразу ж дістала визнання прогресивної громадськості Росіі, завоювала велику популярність у демократичного читача.

Ще за життя І.П.Котляревського з'являється ряд наслідувань і переспівів його "Енеїдн" як на Україні, так і в літературних кодах братніх слов'янських народів. Окремі фрагменти, переспіви та переробки з поеми І.П.Котляревського почали жити в народі, відіграючи роль важливого культурного чинника.

3.Літературна, наукова і педагогічна діяльність І. П. Котляревського пройнята гуманізмом, життєвою мудрістю. Це був справді новатор у найширшому розумінні цього слова. Поет утверджував духовний ідеал народу, відстоював і викривав усе вороже й чуже народній моралі. Характерною рисою І.П.Котляревського є глибоке знання життя народу, його характеру, національної вдачі, діяльна любов до всього, що входить у поняття "вітчизна", що розвивав і зміцнив це поняття. У його творах ставилися важливі громадянські, морально-етичні проблеми епохи і розв'язувалися вони з передових позицій.

Широке громадянське звучання творчості Котляревського сприяло розхитуванню всього заснованого на гнобленні, здирстві, на знущанні з простого люду.

Значення Котляревського як зачинателя української літератури винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав, новий напрям у розвитку національної культури, спрямований на дедалі глибше проникнення в життя народу, на осмислення його історичної долі.Оригінальність і суспільне значення таланту автора "Енеїди" прекрасно розуміли прогресивні діячі вітчизняної культури І.Я.Франко.Творчість І. П. Котляревського увійшла дорогоцінним вкладом в українську літературу і стала живим джерелом духовного розвитку народу.

Значення "Енеїди" й у тому, що цим безсмертним твором Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою. Цим твором автор довів, що і й у рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів. "Енеїда"– чи не єдиний твір у Європі, що став народним, бо ця перша високохудожня поема нової української літератури зогріває читача власним, а не позиченим світлом.

Висновок.

Відомо, що Т. Г. Шевченко, звертаючись до Котляревського, пророкував йому невмирущість. Образи творів Котляревського живуть у сучасному живопису, графіці, музиці та інших видах мистецтва. Ім’я творця славнозвісної "Енеїди" стало уславленим, твори – невмирущими. За що ж йому судилося безсмертя?

Велика заслуга І. П. Кртляревського в тому, що він підняв нові теми, звернувся до невичерпних скарбів фольклору, він перший серед українських письменників дошевченківського періоду широко звернувся до невичерпних багатств мови народу, з’єднав її із найкращою, життєздатною, книжною мовою, удосконалив техніку вірша і п’єси. Народолюбство Котляревського, осуд жорстокості кріпосників, їхнього паразитизму і морального дикунства, проголошення ідеї рівності станів, розумової і моральної вищості народу над панством – усе це мало не лише літературно-мистецьке, а й велике суспільне значення, бо скеровувало читачів на роздуми, на шлях демократизму, вселяло віру в краще завтра, стимулювало національне відродження.

Незаперечним мірилом значення творчості і діяльності Котляревського є його популярність за межами своєї землі. Про нього писали чеські та польські журнали вже з 1906 року; дещо пізніше заговорила про це преса Англії, Франції та Італії.

Творчість Котляревського має і виховне значення. На його творах вчимося любити свою Вітчизну, рідну мову, навчаємося бути чесними, роботящими, виховуємо в собі високу моральність і героїзм, гуманність і оптимізм, переймаємо мудрість і красу добрих почуттів.

Список використаної літератури.

1. Єфремов С. О. Історія українського письменства — Л.: Фаміна, 1995.

2. Возняк М. С. Історія укр. літ. — Л.: Феміна, 1992.

3. Котляревський І. П. Твори. Передм. Шабліовського Є.С., Деркача Б.А. – К.: Дніпро, 1980.

4. Степанишин Борис. Українська література: Підруч. для 9 кл. — К.: Освіта, 1993.

1 2