Р.Кіплінг, Д.Лондон, О’Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік "Володарів романтичного слова", які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети.
Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: "Нещасливий мій друг. Скільки й пам’ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар’єристів".
В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман "Майстер корабля", дружньо цькували за "Чотири шаблі". 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли "забрати". Ідеологічно правильні "Вершники" на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика "Живої води" змусить писати "Київські оповідання", оптимістично фальшиві, пафосні.
Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п’єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, "Байгород", "Майстер корабля", "Чотири шаблі", кілька розділів "Вершників" – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський. Далі істинне обличчя митця закінчилося. Перетворити вільного письменника у красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке б забилося відповідно до партійних вказівок – в цьому полягало "культурне будівництво" в пролетарській державі.
Ю.Яновського справедливо називають новатором в українській літературі ХХ ст. Він – представник неоромантичної течії, намагався відходити від усталених схем, банальності, трафаретів.
Перші збірки новел Ю.Яновського "Мамутові бивні", "Кров землі" підтвердили про відхід від народницько-просвітницьких традицій ХІХ ст. – поч. ХХ.
Проблематика оповідань цих збірок пов’язана зі спробою письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю. Його герой романтичний, він стоїть перед вибором, перемагає в якому революційний обов’язок. Він – сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним у першу чергу керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив провідний у тогочасній прозі.
Вплив зарубіжної романтичної класики позначився на романах "Майстер корабля" і "Чотири шаблі".
Роман "Чотири шаблі"
Джерела
Місце дії – рідна серцю степова Україна. Час: грудень 1918 – перша половина 1919 р. Герої – безстрашні повстанці.
Хто ж легендарний "отаман партизанів"?
Григоріїв Матвій (1888-1919), спершу отаман українських військ, колишній офіцер царської армії, під час повстання проти гетьмана (1918) діяв на півдні Правобережжя в районі Миколаєва, підтримуючи Директорію. У березні-квітні 1919, перейшовши на бік більшовиків, брав участь у їх наступі на Миколаєв, Херсон і Одесу, зайняті білими росіянами й французьким та грецьким десантом. Однак і далі Григоріїв іменував себе "отаманом партизанів", і в штабі його було українські ліві есери й анархісти. На початку травня 1919, після того, як більшовицька влада дала наказ іти до Угорщини на підтримку совєцькому урядові, виступив проти більшовиків, підтриманий партизанами, повстання охопило район від Миколаєва й Херсона до Катеринослава, Кременчука, але в кінці травня було ліквідоване Червоною Армією. Григоріїв перейшов до Махна і був незабаром вбитий махновцями.
В житті все було значно складніше, як у героїко-трагічному гостро сюжетному детективному романі.
Кінець 1918 року. "Україна, зломивши у всенародному повстанні німецьку окупацію, опинилася в "чотирикутнику смерти": російсько-більшовицький наступ з півночі, російські білогвардійці з Дону, альянтські десанти і денікінці з півдня, поляки на заході...
У цій ситуації уряд УНР прагне за всяку ціну замирення з Антантою. Сподівається, що захланні окупанти відмовляться від підступного плану реставрації поміщицької царської імперії, дає наказ українським військам на півдні здавати міста і села без бою.
Російські більшовики не забарилися скористатися цією ситуацією: спішно поширили фальшивку як "текст договору" уряду УНР з Антантою і Денікіним про скасування самостійної України і реставрацію царсько-поміщицької імперії.
Офіцер армії УНР Григор’єв, до якого приєднався в цьому Юрко Тютюнник, бачачи нереальність надій уряду УНР здобути прихильність Антанти до незалежної України, знаючи, що Україна не прийме без бою денікінсько-антантську окупацію, що все це використає Совєтська Росія для "визволення", — оголошує розрив з урядом УНР, заявляє себе вояком самостійної Радянської України, визнаючи за тимчасовий уряд не московську маріонетку та чолі з Раковським, а центральний Ревком, утворений тоді українськими боротьбистами, що перейшли з партії есерів на радянські позиції.
Із селян і чорноморських матросів швидко організовує повстанську армію. Домовляється з радянсько-російським командуванням про оперативну співпрацю.
Босоногі батальйони селян, робітників і матросів степової над морської України, очолені воєнним талантом і козацьким духом Григор’єва і Юрка Тютюнника, перемагають танки, гармати і океанські панцерники Антанти, в незабутніх боях від Херсону до Миколаєва й Одеси скидають потужні десанти в Чорне море – і Григор’єв тріумфально вступає в Одесу, спонтанно привітний усім її населенням.
Такий швидкоплинний розвиток подій не входив у плани більшовицької Москви. Не бачити тепер російським шовіністам України – французи ж обіцяли представникам Леніна при мирних переговорах відступитись від неї...
Коли ж українська перемога стала фактом, Ленін поспішив приписати її Москві. Мовляв, Радянська Росія скинула в Чорне море десанти Антанти і визволила український народ.
Після провалу невдалих спроб Москви за допомогою агентів убити Григор’єва, вона, бажаючи усунути з України переможні полки Григор’єва, дає їм наказ негайно іти через румунську Буковину в Угорщину на допомогу угорським комуністам. Григор’єв, який ніколи ні на папері, ні на ділі не визнавав Москву своїм господарем, підготував загони для походи і... вдарив по російсько-совєтських окупаційних військах і властях.
У своєму універсалі від 9 травня 1919 р. "отаман партизанів" радив росіянам іти додому і забрати з собою свою маріонетку – уряд Чаковського і КП(б)У.
Про ці події Ю.Яновському розповідав начальник штабу армії Григор’єва Тютюнник, один із найвизначніших воєнних талантів і діячів української революції і держави, організатор "Вільного козацтва" в 1917 р.
Ясно, що Яновський "виробив свій власний образ тієї історичної події" – використав багато інших допоміжних матеріалів.
Композиція
Епіграфом до роману є слова народної щедрівки:
"Вершники"
Після зяви в 1935 р. роману в новелах "Вершники" письменник став досить відомим. Цей твір узагалі довгий час вважався вершинним здобутком митця. "Вершники" були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, "виправити" помилки "Чотирьої шабель", за які було розіп’ято письменника. Роман цей з'явився своєчасно. Вже були арештовані М.Куліш, В.Підмогильний, Є.Плужник, М.Зеров, М.Драй-Хмара, розстріляний Г.Косинка...
"Вершники" написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль більшовицький партій, і перемога червоного прапора, і оспівування "непорушного" союзу робітників і селян, героїзм комуністів. Роман був даниною свого часу, але на відміну від подібних творів, усе-таки талановитою. У кращих новелах "Дитинство", "Подвійне коло", "Шаланда в морі" автор апелює до загальнолюдських вартостей. Він показує трагедію українського народу – розпад роду, родини заради якихось нових цінностей. Всі три новели пов’язані між собою цією болючою і актуальною проблемою.
Головна тема роману – зображення громадянської війни, простого трудового народу – сталеварів, селян, шахтарів, інтелігенції.
Особливості побудови: твір складається з восьми сюжетно завершених новел ("Подвійне коло", "Дитинство", "Шаланда в морі", "Батальйон Шведа", "Лист у вічність", "Губенко, командир полку", "Шлях армій", "Адаменко"). Кожна новела – цілком самостійний художній твір і в той же час всі вісім новел-розділів об’єднані в одне ціле спільністю теми, ідеї, системою образів. У центрі роману не історія особистого життя героїв, а події суспільного характеру. У своєму творі Яновський поєднав ознаки жанрів народної думи, героїчної поеми, новелістичного роману.
У романі відтворена широка картина громадянської війни в Україні: запеклі бої в степу під Компаніївкою ("Подвійне коло"), підпільна робота в Одесі серед французьких, грецьких та інших військ інтервентів, рейд робітничого шахтарського загону ("Губенко, командир полку"), бій під Херсоном ("Батальйон Шведа"), боротьба з німцями, денікінцями ("Лист у вічність", "Адаменко"), вирішальна битва на Перекопі ("Шлях армій"). Кожна із цих новел зображує якусь із сторін революційної героїки. В цілому у творі розгортається широка панорама класових битв часів громадянської війни в Україні. Автор не дотримується хронологічної послідовності подій.
Роман розпочинається новелою "Подвійне коло" (коло класових інтересів і родинних) – роздуми митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Бій у степу під Компанії вкою символізує всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоч врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому – автор не підтримує цю криваву різню, хоч вона і заради нового життя.
Махновський загін Панаса б’ється з петлюрівцями, яких очолює брат Оверко.