Розлючений Рибалка пішов до "Сули скажену позивать", але побачив, що саме по Сулі, в яку впадав Оржиця, "пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам", а між тим добром і "його ниряє ятір". Зрозумівши всю безглуздість свого наміру — річку у річки ж позивати,— "здихнув Рибалочка да і назад поплівсь". Співчуття до потерпілого байкар не без дружньої іронії висловлює в теплому зверненні до Рибалки: "А що, земляче, пожививсь?" Але на цей раз Гребінка не уникає і прикінцевої моралі, в якій недвозначно розкриває соціальну суть алегоричної розповіді:
Ось слухайте, пани, бувайте ви здоровії
Еге, Охріменко дурний:
Пішов прохать у повітовий,
Що обідрав його наш писар волосний.
"Рибалка" відзначається самобутнім мовностилістичним колоритом, національними образами, локальними ознаками і навіть автобіографічними подробицями. Принагідне байкар порушує ще одну тему: висміюючи захоплення панів чужими краями (вони, мовляв, "народ письменний страх, бував у всяких школах", все знають — й "арабську цифру", й "закон турецький", "все тямлять, джеркотять, як гуси, по-німецьки"), він закликає "домівки не цуратись". Щодо цього цілком виправдана конкретизація місця дії — "у нашій стороні" та згадування річок Оржиця і Сула, визнання Рибалки "земляком".
У інших байках також мова йде переважно про багатих і бідних, сильних і слабких, про повну безправність і беззахисність бідного люду ("Зузуля та Снігир", "Ворона і Ягня", "Будяк та Коноплиночка", "Рожа да Хміль"). У байкових узагальненнях Гребінка досить категорично підкреслює полярність інтересів трудівника і пана:
То, сказано,— пани, щоб день у день гуляли,
А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли.
("Рожа да Хміль")
Як тільки пан із паном зазмагався,
Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать.
("Школяр Денис)
Іронічними рядками байки "Вовк і Огонь" немовби підсумовується досвід цих взаємин:
Мій батько так казав: "З панами добре жить,
Водиться з ними хай тобі господь поможе,
Із ними можна їсти й пить,
А цілувать їх — крий нас боже"
Прикметне, що саме цю байку Пушкін, за переказами, збирався перекласти на російську мову.
Зіставляючи дві моралі — панську й народну, хижацьку й гуманну,— Гребінка наголошує на моральній вищості простого люду. Трудівники порівнюються з "найкращим зерном", з налитими колосками, а пани — з "половою навісною", з порожніми колосками, що "ростуть на ниві даром" (байки "Пшениця", "Ячмінь"),
Для своїх алегорій байкар добирає промовисті імена. З одного боку виступають Ведмідь, Вовк, Лисиця, Будяк, Орел, Хміль, з другого — Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Коноплиночка, Рожа. Вдало використовуючи характерні природні ознаки та якості різних представників тваринного й рослинного світу, враховуючи фольклорні традиції й народне сприйняття навколишньої природи, Гребінка прозоро й стисло висловлює свої думки, робить їх зрозумілими для кожного читача.
Гребінка не випадково назвав свої байки "приказками". Саме з народних приказок було почерпнуто виключно точні, афористично стислі сатиричні образи й мовні засоби для зображення найрізноманітніших явищ, саме з приказок у байку вливався могутній струмінь гумору й словесних барв. Окремі приказки лягли в основу сюжету ("Школяр Денис", "Верша та Болото" та ін.), а часом визначили композицію байки як розгорнутої метафори ("Могилині родини"). Інколи зустрічаємо виразні "портретні" характеристики (цар у байці "Грішник"), реалістичні побутові деталі, майже документальний етнографічний колорит, майстерно написані пейзажі. У більшості байок розповідна частина постає своєрідним оповіданням з гострим конфліктом, а самі вони будуються у формі діалога з зазначенням дійових осіб ("Ячмінь", "Соловей") або діалога, який, займаючи більшу чи меншу частину твору, графічно не виділяється ("Могилині родини", "Верша та Болото", "Зузуля та Снігир"). Байки з монологічною будовою оживляються активним зверненням оповідача до вдаваного співрозмовника або навіть цілої групи слухачів ("Школяр Денис", "Утята да Степ", "Рожа да Хміль"). Постійна присутність байкаря відчувається майже завжди: він не відділяє себе від певної участі в оповіданих випадках або причетності до них, що дозволяє визначити авторське ставлення до зображуваного, приховане інколи вдаваною наївністю розповіді.
М. Рильський підкреслював: "Реалістична основа байок Гребінки цілком очевидна". Це стосується байок із запозиченими сюжетами і тим більше тих, що постали не з літературних зразків, а грунтуються на реальному факті чи події, мають конкретних прототипів, хоч відомості про них до нас не дійшли. Панько й Онисько, Охрім і Опанас, школяр Денис, Іван і Петро Деркач, суддя Глива і сивий Кіндрат, "панства чортів тиск", Грицько Підсака з дядьком та інші персонажі Гребінчиних байок втратили індивідуальні риси й сприймаються кожним поколінням читачів по-різному. Але не втратилася — і ніколи не втратиться! — художня сила кращих, справді народних витворів видатного байкаря. Окремі вирази байок, навіть їхні назви, взяті з народних
джерел, у свою чергу пішли в народ як приказки, стали крилатими словами ("А Лебедь плись на дно — і випурнув, як сніг", "Мовчи! почують — будеш битий", "Лисичці ж ратиці оддать", "Ведмежий суд", "Менший там не втне, де більший геть-то зможе" і т. д.).
9