І не зважаючи на цей внутрішній цінізм, Чичиков і вся його культура зберігає зовнішню "благопристойність, гідну подиву". Звичайно, люди повні здорового глузду і навіть розуму державного, прийняли у казенний вжиток це ходяче слівце "мертві душі": а між тим безодня хлєстаковської легкості відкривається тут у чичиковській "обгрунтованості"!
"Вульгарність усього разом злякала читачів. Злякало їх те, що один за одним проходять у мене герої один вульгарніший за іншого, що немає жодного втішного явища, що ніде навіть і перепочити чиновник виддихатися бідному читачеві і що після прочитання всієї книги здається, ніби точно вийшов із якогось задушливого льоху на світ Божий". Після "Мертвих душ" складається таке ж враження, як після "Ревізора"; щось жахливе — похмуре, "все ще якось незбагненно страшно".
Як Іван Карамазов бореться із чортом у своєму кошмарі, так Гоголь — у своїй творчості, теж свого роду "кошмарі". "Комарі ці давили мою власну душу: що було в душі, те з неі й вийшло". "Уже здавна я тільки й заклопотаний тим щоб вдосталь насміялася людина над чортом" — ось головне, що було в душі його. Чи вдалося це йому ? Зрештою, хто над ким посміявся у творчості Гоголя — людина над чортом чи чорт над людиною ?
В усякому разі, виклик було прийнято, і Гоголь відчував, що не можна йому відмовляться від поєдинку, пізно відступати. Але ця страшна боротьба, яка почалася в мистецтві, у відсторененному від життя спогляданні, мала вирішуватися в самому житті, в реальної дії. Перш ніж подолати вічне зло у зовнішньому світі як художник, Гоголь мусив подолати його в собі самому як людина. Він це зрозумів і справді переніс ьоротьбу із своєї творчості у своє життя; у боротьбі цій побачче він не лише своє художне покликання, але і "справу життя", "душевну справу".
Література:
— Історія філософії України. Хрестоматія.Київ,1993.
— Д.С. Мережковський. Гоголь і чорт . Дослідження.