Іван Франко і Коломия

Реферат

Сторінка 3 з 5

49. — С. 247). Дехто думає, що тим "соузником" був Микола Колцуняк, але це потребує перевірки, бо Кирило Геник міг попросити Порфира Гладія з Березова Вижнього, який проживав у Лючі, або Антона Мельниика з Яблунева. Вони теж були "соузниками" поета.

У коломийському заїзді чи готелі 23 червня Іван Франко написав два вірші: "Ой, що в полі за димове", в якому закликає розум-бистрбум порвати віковії пута, Що Скували думку людську, а також:

Двигни з пітьми люд робучий,

... ... ... ... ... ... ...

Розхитай в нім ясні думи,

Розрости бажання волі,

Виплекай братерську згоду,

Поєднай велику силу,

Щоби разом дружно стала

Щастя, волі добувала!

(Т. І. — С. 33)

У другому вірші — "Моя любов" — поет, зіставляючи любов до знедоленого народу з любов'ю святою, запитує:

І чи ж перечиться любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

І сам відповідає:

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

(Т. І. — С. 83)

Ці два вірші написані у бадьорому тоні, після того, як поета відвідав "соузник" від Кирила Геника та передав йому грошей, які врятували молодого Франка з безвихідного становища.

Може, увечері того ж дня або вранці наступного (24 червня) Іван Франко повернувся до Нагуєвичів. І цього разу ненадовго зупинився у рідному селі, бо вже 28 червня дрогобицький староста Коляжовський повідомляв намісництво, що видав того ж дня Франкові посвідчення особи і той виїхав до Березова (Іван Франко. Документи і матеріали. — С. 96). Можливо, того ж дня, а може 29 червня, поет потягом прохав до Коломиї й одразу ж подався до Нижнього Березова.

Коломийський староста Кучковський, одержавши 12 серпня 1880 року з намісництва розпорядження подати звіт про перебування І. франка в Нижньому Березові, наказав 14 серпня жандармському постові в Яблуневі з'ясувати, чим поет займається, чи має там засоби до життя і як себе поводить, а також звелів припровадити його до староства. Це доручення було виконано 17 серпня.

Про цю свою вимушену "мандрівку" до Коломиї Іван Франко Згадав у листі до Михайла Драгоманова від 26 квітня: "У мене не було грошей на підводу, тому жандарм мене, ще хворого, у літню спеку погнав туди пішки. Тяжка це була дорога, після котрої мені на ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста дуже розізлився, побачивши у мене паспорт, але мусив мене пустити на волю, а тільки написав до намісництва просьбу, щоби заборонило його перебування на Коломийщині... Я, не дожидаючи другого примусового транспорту під конвоєм, покинув Березів і поїхав до Нагуєвич" (Т. 49. — С. 248). Отже 23 серпня 1880 року Іван Франко виїхав до Нагуєвичів, а восени повернувся до Львова. Так закінчилися коломийські митарства молодого поета, який 1880 року тричі перебував у давньому українському місті над Прутом:

1) протягом 1—4 березня під час зустрічей з Ольгою та Володимиром Озаркевичами;

2) після арешту в Яблуневі з 4 на 5 березня, 5 березня припроваджений до Коломийського староства. З 5 березня і до 6 червня — ув'язнення в Коломийській окружній в'язниці, а з 7 до 9—10 червня арешти в повітовій тюрмі за порушення паспортного режиму. З 10 на 11 червня — арешт у міській ратуші, і з 11 до 13 червня — транспорт під конвоєм по етапу;

3) "Страшний тиждень" у коломийському готелі чи заїзді — з 16 чи 17 до 23 червня.

Крім цього, ще двічі Іван Франко переходив чи переїздив через Коломию: 29 червня, коли діставшись під вечір до цього міста з Дрогобича, пішов пішки до Нижнього Березова, і 23 серпня, коли покинувши це село, прибув до Коломиї, а звідси потягом від'їхав до Дрогобича.

ПРО 7 ЖОВТНЯ 1883 РОКУ

Міркуючи закласти у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) хліборобську артіль на базі господарства Дзвонковських, Іван Франко приїздив до Коломиї один раз на кілька годин. Було це 7 жовтня 1883 року. Тоді в Коломиї з 12 травня 1883 і до січня 1884 року на вулиці Словацького, тепер —— Гетьманська, 14, у будинку Решетиловича за містком на Чорному Потоці мешкав Михайло Павлик. У листі, який зберігається в архіві Михайла Возняка у рукописному відділі бібліотеки АН УРСР імені Василя Стефаника у Львові, Михайло Павлик дуже детально описав Іванові Франку, як потрапити до його квартири. Незабаром, 7 жовтня 1883 року, вони зустрілися. Про це свідчить написаний того ж Дня лист Михайла Павлика до Михайла Драгоманова: "Лист Ваш прийшов власне при франкові, котрий приїхав сюди умовлятися про дещо і я йому прочитав Ваш лист, але відписую сам без него..." (Переписка М. Драгоманова. з М. Павликом, — Чернівці, 1910. — Т. 4. — С. 221).

Іванові Франку вдалося переконати Михайла й Анну Павликів, що хліборобська артіль урятує, їх від нестатків. М. Павлик зав'язав у цій справі листування з Антоніною Дзвонковською, і спочатку все складалося начебто успішно. Та після того, як господарство обдивилися досвідчені хлібороби, а серед них і Франків вітчим Гринь Гаврилик, дійшли висновку, що воно вкрай занедбане. Та й сама власниця застерігала і Франка, і Павлика, щоб не робили поспішних рішень. Тому обидва письменники зрезигнували з реалізації цієї затії,

МАНДРІВКА СТУДЕНТІВ 1884 РОКУ

Під час студентської мандрівки 1884 року з самого початку (27 липня) Іван Франко брав у ній активну участь, починаючи з Дрогобича, як вихідного пункту, 3 серпня він, дійшов з мандрівниками до Калуша. А 4 серпня відлучився від групи і провід після нього обняв Василь Сіменович. Причиною відлучення було, мабуть те, що ще у Львові Іван Франко домовився супроводити Олександра Кониського містами й селами Галичини. З приводу цього у листі від 2 серпня 1884 року до української поетеси Климентини Попович І. Франко писав: "... прийдеться з ним їхати по селах" (Іван Франко. Зібрання творів. — Т. 48. — С.463). Ще однією причиною, що змусила поета покинутії студентське товариство, було запрошення Владислава Дзвонковського, брата Юзефи — Другої Франкової любові. У листі від 27 липня 1884 року Владислав писав: "Сподіваємось, що 4 серпня прибудете до Станіславова па з'їзд студентів-мандрівників, тож просимо Вас усі, щоб були Ви такі добрі заїхати до нас з Вашими близькими знайомими..." (Архів АН УРСР. Фонд І. Франка. 3/1618). Очевидно Іван Франко не міг пропустити нагоди зустрітися з Юзефою, а тому з Олександром Кониським та студентом Київського університету Федором Миколайчиком вони 5 і 6 серпня гостювали у господі Дзвонковських.

Про те, що всі три були і в Коломиї, свідчать спогади Михайлини Рошкевич, де вона пише: "Раз в Коломиї на вечерку мандрівничім... несподівано для нас всіх з'явився Франко з закордонними українцями" (Спогади про Івана Франка. — Львів, 1956. — С. 138). До Коломиї Іван Франко з Олександром Кониським та Федором Миколайчиком приїхали вранці 7 серпня 1884 року. Прийшли на студентське віче, яке відбулося в залі колишньої етнографічної виставки, організованої 1880 року на Затишу (так називався тоді район, у якому тепер розташований музей народного мистецтва Гуцульщини, а 1884 року тут був незабудований майдан, а з західного боку стояв тимчасовий павільйон етнографічної виставки). Іван Франко виступив на тому вічі, закликавши заснувати літературно-науковий журнал у Львові та радив звернутися по допомогу до Товариства імені Тараса Шевченка (Діло. 1884. — Ч. 106).

Увечері мандрівна група студентів організувала в залі Галицького готелю вечірку. Тепер тут на другому поверсі зал зібрань працівників міськторгу, а на першому — гастроном "Коломийчанка" (проспект Відродження). На цій вечірці вперше в Галичині публічно виступили з доповідями жінки — Ничаївна та Підлящецька (Іван Франко. Статті і матеріали — Т. V. — 1956, — С. 416).

Цікава стаття з цих часів, а також про пізнішу гостину київських гостей у селі Белелуї (тепер Снятинського району), з'явилася згодом у львівському двотижневику "Жінка" (число 11—12 за 1884 рік)., Написав її Кирило Трильовський.

Наступного дня, 8 серпня, мандрівники вирушили через Ланчин до Делятина, а відтак 9 серпня подалися на Микуличин (тепер села Надвірнянського району). Десятого серпня всі повернулися до села Дори, де поділилися на дві групи: одна пішла до Микуличина і на Чорногору, а друга позернилася до Делятина. Одинадцятого серпня мандрівники роз'їхалися по своїх рідних.

Ще 7 серпня у Коломиї Теофіл Окуневський, який брав також участь у студентському вічі й на вечірці, запросив Олександра Кониського, Івана Франка й Федора Миколайчика до своїх батьків у село Яворів поблизу Косова. В гостинній оселі Іполита Окуневського вони перебули два-три дні, а звідтіля повернулися через Снятин до Белелуї, де відвідали щирих Озаркевичів.

Мій батько Омелян Білинкевич під ту пору (1881—1885) учителював у Белелуї і також буз частим Гостем у хаті Озаркевичів. Був Там і під час навідип Івана Франка й київських гостей та дещо розповідав мені про ту зустріч. Роз'їхалися гості 13 або 14 серпня. Іван Франко, Олександр Кониський і Федір Миколайчик повернулися до Львова.

СТВОРЕННЯ РАДИКАЛЬНОЇ ПАРТІЇ ТА ВІЧОВИЙ РУХ

Радикальна партія була заснована в Галичині 1890 року. Її програма відповідала потребам селянства. З поширенням радикального руху пожвавішало політичне життя в краю. Віча, які почали масово скликатися селами, гуртували народ, підносили його людську гідність...

Перше народно-радикальне віче на Прикарпатті відбулося 2 лютого 1891 року в Коломиї, в залі "англійського" готелю "Ціта". Іван франко не був задоволений виступами селян, а найдужче дратували його промови інтелігентів. Лишень кілька хліборобів виступили сміливо й розумно з приводу виборів та відверто засудили надужиття влади і запропонували конкретні заходи V боротьбі з тими зловживаннями (Народ. — 1891. —№4.— С. 57—58 та Кур'єр Львовскі. — 1891. — Ч. 35).

Року 1893 Іван Франко приїздив до Коломиї десь у першій половині липня, щоб вирішити питання про збір коштів та видання радикальних часописів і книжок. Про це дізнаємося з листа Михайла Павлика до Михайла Драгоманова від 19 липня 1893 року, в якому той повідомляв адресатові, що до Коломиї приїхали Іван Франко, Северин Данилович і київський гість Микола Ковалевський — письменник і громадський діяч, який спеціально займався збиранням коштів на прогресивні видання з Галичині (Перепнска М.

1 2 3 4 5