Дмитро Чуб (Дмитро Нитченко)

Реферат

Сторінка 2 з 3

Сама назва підкреслює загальний дух, принцип, що закладений в розкриття образу великого Кобзаря — показати його саме живим. Автор намагається відійти від панегіричної уславлюваної традиції, де з поета робили мумію, придатну лише як музейний недоторканий експонат. Письменник намагається наблизити до нас саме живі риси Шевченка — людини. І це багато в чому йому вдається. Адже автору властива вигадка, уява та врешті історико-естетичне чуття.

Перше знайомство з ще молодим Тарасом Чуб подає на матеріалі спогадів сучасників поета. Тут можна зрозуміти обережність і певну обмеженість в доборі художніх засобів, бо саме портретні характеристики, манери вдягатися й загальні риси зовнішнього вигляду не можуть слугувати предметом необмеженого вимислу. Це ті статичні величини, які автор біографічного твору змушений використовувати з огляду на історичну відповідність. Інша річ, коли зовнішній вигляд історичної особи до нас не дійшов. Тут вже діють великою мірою закони типізації, коли реконструюється вигляд, наприклад, Івана Федорова. Це ми можемо спостерігати в повісті Оксани Іваненко "Друкар книжок небачених". В ній вона просто зобразила друкаря кремезним, з довгим волоссям і промінистими очима, хоча "як виглядав першодрукар — ми не знаємо" [14, C.14]. Але, повторимо ще раз, подібне неприпустимо по відношенню до тих персоналій, портретні характеристики яких відомі.

Та Д.Чуб усвідомлював при створенні свого твору, що орієнтація на юного адресата вимагає обов’язкове зриме знайомство з предметом зображення, інакше важко протягнути нитку живого розуміння історичної величі Шевченка. На основі достовірних спогадів автор подає збірні портретні характеристики поета Петербурзького періоду та під час його поїздок в Україну. Основу становлять свідчення Сошенка, Чубинського, Моргуна, Тургенєва, Клопотовського та Шершавицького. З них вимальовується образ міцної фізично й духовно людини, на якої наклали слід великі життєві випробування й яка позначена печаткою геніальності. Звичайно, при використанні мемуарних джерел не можна покладатися сліпо на їхню цілковиту достовірність, так як вони є насамперед особистими враженнями оточуючих Шевченка людей, конкретно прив’язані до певних періодів життя. Містять твір Чуба й фактичні помилки, як, наприклад, в описі І.Тургенєва в Шевченка сірі очі. Чуб же чомусь пише в примітках до цього опису, що поет був карооким. Апелює він й до портретних і фотографічних зображень великого Кобзаря.

Та основна увага в оповіді належить не стільки розкритті зовнішніх показників, скільки показу багатопланового внутрішнього світу великого Кобзаря. А стрижнем його життя була, безумовно, поезія. Витоки творчого обдарування Шевченка, його перші літературні спроби штрихами подані в оповіді "Скринька з віршами". Коротко розповівши про тягу поета з дитинства до поетичного слова, Чуб безпосередньо переключається на перші проби пера. Хоча ракурс, на нашу думку, взятий дещо умовний. Базуючи розповідь на малоймовірному епізоді про "скриньку з віршами під ліжком", що його згадує в своїх спогадах Мартос, автор відходить від чіткої концепції становлення епохального таланту поета. Спогади Мартоса, особливо згаданий епізод, піддав критиці авторитетний дослідник життєвого шляху Шевченка О.Кониський. Не стали вони провідними для художньої шевченкіани. Не міг ставитися поет до вистражданих, вийшовши прямо з серця віршів настільки зневажливо, як це доведено до гротеску в згаданих спогадах, а також перейнято Чубом.

Тут вступає в силу й певна обмеженість автора в змозі проаналізувати творчу лабораторію поета. Загально це положення подав Г.Гор про те, що твір "про геніального письменника для мене завжди уявляється естетичною загадкою … Яким чином письменник середнього обдарування та посереднього розуму може проникнути в ті психологічні, інтелектуальні та моральні виміри, в яких перебували Пушкін, Достоєвський чи Шекспір?". Отже, парадоксальність полягає в тому, що для правдивої подачі образу Шевченка необхідно бути рівним йому.

Правдоподібно показано тяжіння Шевченка до поезії та малярства. Вирішення цієї проблеми полягло швидше в ідейній площині, ніж в естетичній. Наводячи аргументи на користь розвитку в поета більшого нахилу до живого українського слова, ніж до академічного пензля, Чуб не задовольняється простою констатацією факту, бо хоча "автор біографічної повісті — раб фактичного матеріалу, але він небагато досягне, якщо буде тільки хронікером". Автор підкреслює, що незважаючи на зовнішній тиск оточення Шевченка, яке бачило в ньому тільки художника, доля України не могла бути достатньо розкрита поетом в межах класицизму, домінуючого в тогочасній російській художній школі. Навіть втрата прихильності найближчих друзів і вчителів не могла зупинити Шевченка в його нестримному потязі до поезії, що зумовило, врешті, високий драматизм його долі.

Д.Чуб слушно наголошує, що з виходом "Кобзаря" розпочалася нова доба в українській літературі. У його замальовці "Твори Шевченка, їх напасники і оборонці" подано правдиву картину тогочасного шельмування російськими шовіністами перших паростків нової української літератури. Якщо радянські письменники були змушені в силу суспільно-політичних обставин спотворювати дійсність — подавати В.Бєлінського "другом" поета, чи щонайменше взірцем для починаючого літератора, Чуб не був зв’язаний ідеологічними догмами, тому широко показав усю ворожу сутність висловлювань В.Бєлінського, його шельмування Шевченка цілковите неприйняття та небажання розуміти права української мови і літератури на самостійний розвиток.

Справедливо наголошується, що контрастом до блюзнірського ставлення до творів Шевченка з боку частки російської інтелігенції виступає нечувана популярність творів Кобзаря серед усіх без винятку верств українського суспільства. Автор звертає увагу юних читачів на те, що для народу він став своєрідним пророком, для найвидатніших тогочасних вітчизняних митців він був орієнтиром і надією на відродження нашого слова, променем в мрячних хащах зрусифікованої культури. У цій частині твору дала про себе знати полемічна тональність авторської манери живописання.

Та не лише на ідеологічному фронті точилося запекла боротьба. Наступна документальна новела "Жінки в житті Шевченка" — чи не найбільша в повісті Чуба. У ній автор знайомить юних читачів з тим, що в силу багатьох обставин особисте життя Шевченка не склалося, як і переважної більшості тогочасного українського літературно-суспільного аванпосту. І все ж в серці він проніс чимало світлих дівочих образів, що допомагали йому встояти в нелегких випробуваннях з гірких юнацьких років до передчасної смерті. Ця драматична сторінка в особистому житті поета породжує роздуми про сенс її художнього осмислення.

Відомо, що тривалий час інтимне життя видатних особистостей було під офіційним "табу", виходячи з морально-етичних міркувань. Але це спричиняло велику масу саме "викривально-сенсаційного" матеріалу сумнівної якості. Звичайно, не варто ідеалізувати провідних представників України, не можна муміфікувати їхні взаємини, доходячи до абсурду. Та невиправдним є акцентування виключно на так званих темних сторонах їхнього життя, настійно наголошувати на їхніх недоліках. Дослідниця історико-біографічного жанру А.Акимова з цього приводу пише: "…наближаючи до нас героя біографічної книги, в той же час не руйнується п’єдестал, на який його підняла історія".

Д.Чубу вдалося зберегти толерантне ставлення до особистого життя Шевченка. Хоча, необхідно усвідомлювати, що "про видатних людей створені легенди, а письменник, риючись в документах, знаходить спростування легенд і навіть факти, які компрометують визначну особистість".

Інколи для досягнення більшої виразності автор вдається до цитування творів поета, присвячених тій чи іншій особі. Особливо насичена присвята Оксані, його першому коханню. Сам Шевченко був дуже чутливий, здатний на полум’яне кохання. Мріяв він й про спокійне родинне щастя. Вводячи в конкретних випадках спогади сучасників і особисті враження поета, Д.Чуб створив правдиву картину драматичного пошуку Шевченком своєї "другої половини". При цьому сама манера розповіді автора про такі пошуки поета то романтично піднесена, то оповита смутком. Цікаво, що при написанні цієї частини він вдається до матеріалів проф. П.Зайцева, доступ до яких радянським шевченкознавцям був закритий.

В кожній наступній оповіді Д.Чуб прагне зацікавити читача, розкрити для нього нові риси особистості Шевченка. Скажімо, у новелі "Пригоди, дотепи, кмітливість" міститься добірка анекдотичних ситуацій, байок з життя великого Кобзаря. Зі спогадів І.Сошенка, О.Чужбинського та Д.Клеменсова автор відібрав кілька цікавих історій. До них ввів витівки під час студентських років (випадок з гусаком), розважання під час заслання (випадок з карикатурою). Зрозумілим є прагнення показати колоритне оточення поета, його невичерпну життєву енергію, здатність жартом переборювати негоду долі. Так у жартівливій манері Д.Чуб виявив неабияке обдарування.

В есе "Живий Шевченко" належну увагу приділено любові Кобзаря до дітей. Автор справедливо наголошує, що "діти … завжди були предметом його любові й радості. Діти теж його любили безмежно". Він не мав своїх дітей, хоча ставився до чужих, як до рідних. Важка недоля не зробила його серце черствим. У розділі "Шевченко і діти" Д.Чуб яскраво ілюструє любов поета до дітей. На жаль, автор не ввів у текст твору ряд цікавих і хвилюючих мозаїчних епізодів про спілкування Шевченка з дітьми різних національностей.

Замальовка "Знання мов, улюблені книжки, письменники" присвячена творчим і особистим взаєминам Шевченка з українськими, польським і російськими митцями. Та якщо автори радянських біографій поета, боячись звинувачень в націоналізмі, віддавали перевагу російському впливу на Шевченка, то Д.Чуб навпаки намагається повністю вивільнити великого Кобзаря з під цього впливу. Особливо чітко це спостерігаємо в наступній частині "Любов до України і ненависть до ворога". В самій назві закладено певний сенс — ворог в однині мав значити Росію.

Ми вважаємо подібні перегини невиправданими.

1 2 3

Дивіться також: