Ф. Квітки-Основ'яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. В українських творах, адресованих передусім простонародному читачеві, суперечності й конфлікти доби зображені більш приглушеними тонами — різкіше оголювалися суспільні недуги в російській драматургії й прозі письменника. При всій поміркованості Квітки-Основ'яненка з його творчості постають реальні обриси чиновницько-бюрократнчного, кріпосницького устрою в характерних виявах. На багатьох сторінках його творів панщина, кріпаччина характеризується як найважче становище людини; щоправда, робиться це найчастіше ніби мимохідь. З окремих різких штрихів вимальовується картина нелюдського становища кріпаків. У поміщика Кожедралова ("Дворянские вьіборьі") "все люди (кріпаки.— О. Г.) нищие", у Лук'яна Жиломотова ("Жизнь й похождения Столбикова") "все крестьяне разореньї й все одинаково бедньї". Макар Жиломотов дворових кріпаків "всех посадил на барщину... й еже-дневно погоііяег нх на работу, как скотов". Кріпаків у панських маєтках "порют на конюшне" так, що з поміщицькими дочками "делается дурнота". "Девки у меня духа моего трепещут, все работают, а я только погоняю",— хвалиться кріпосниця Староплутова ("Дворянские вибори").
Оті староплутови, забрьохи, пістряки, шпаки, халявські, жиломотови, переважна більшість персонажів з панівного класу, виведених Квіткою в російських прозових творах 40-х років,— це не творці життя, а споживачі, виразки на тілі кріпосницького суспільства.
Об'єктивно такі твори, як "Дворянские внборн", "Козир-дівка", "Пан Халявский", "Жизнь й похождения Столбнкова", відбивали пропшлість адміністративно-кріпосницького укладу життя. Кращі твори письменника будили соціально-класову свідомість народних мас, посилювали існуючу в народі ненависть до бюрократично-кріпоспицьких порядків, до визискувачів. Своїм гострим викриттям породжень тогочасного устрою Квітка-Основ'яненко об'єктивно сприяв розхитуванню підвалин експлуататорського ладу.
Показав письменник і факти боротьби зі зброєю в руках проти суспільних несправедливостей ("Предания о Гаркуше") та зробив спробу трактувати причини цієї боротьби як логічне й справедливе за своєю суттю прагнення "пресечь зло, искоренить злоупотребления, дать способи добродетельному действовать по чувствам своим".
У комедіях 20—30-х років Квітка-Основ'яненко проводить ідею про викорінення дворянсько-чиновницьких зловживань у губернії шляхом обрання чи призначення на адміністративні посади в повітах людей з офіцерства, діяльних і справді благородних у своїх помислах та вчинках. У письменника ще зберігалося уявлення про офіцерство з тих часів, коли значну частину цієї суспільної верстви складали найпередовіші люди доби 1812—1825 рр. Однак після масових репресій царизму щодо учасників декабристського руху склад офіцерства, його загальне духовне обличчя, настрої змінилися. І вже в першому варіанті роману Квітки-Основ'яненка "Жизнь й похожденпя Столбикова" (1833) читаємо: "Офицери в боях не дерутся, а только получают ордена". Негативно характеризуються порядки в армії, численні офіцери і навіть генерал-аншеф, з якими доводиться зустрічатися Столбикову.
З еволюцією літературно-естетичних поглядів письменника в бік їх демократизації, із збагаченням реалістичних основ художнього методу з його творчості зникають рупори просвітнтельсько-раціоналістич-них ідей типу ідеалізованих героїв з дворянства — Милова, Скромова, ївердова, Благосудова і місце основного позитивного героя займають представники трудових кіл, а персонажі з дворянсько-чиновницького середовища (нижче губернатора) дістають негативну характеристику. Квітка-Основ'яненко продовжив розпочату Котляревським лінію художньої розробки проблеми народно-національного характеру, створення літературного героя нового типу, образу селянина-трудівника як головного героя творів. Він зумів побачити під селянським сіряком багату розумом, моральною красою, справжнім благородством людину. Створив Квітка й цілком новий для тогочасної літератури образ — соціальне визначений образ кріпака-робітника — Олексія ("Сватання на Гончарівці"), який про своє життєве заняття говорить: "Вже в роботниках, на заводі куби дєлаємо". Більше, ніж попередники, Квітка-Основ'яненко показує людину в її трудовій діяльності. Принципово важливим і новим у характеристиці головного героя було висунення на перший план як одного з найважливіших достоїнств його трудових якостей (Маруся, Олексій, Галочка). Показ людини в праці, особливо відображення хліборобської праці,— це знаменувало велику перемогу реалізму й народності.
Новою в тогочасній літературі була Квітчина тенденція до показу соціально-громадської активізації простих людей. Івга бореться з властями не лише за свою долю, а й за щастя іншого знедоленого. Селянський хлопець Кость Скиба з повісті "Божі діти" у своїх діях керується принципами: "Чоловікові треба, оскільки його сили є, робити не для себе, а щоб добро було усім...", "таке що-небудь зробити, щоб
від того добро було або бідному, або хоч нашому селу". Гаркушу характеризує програмне усвідомлення необхідності боротьби протії суспільних і людських несправедливостей.
Для тогочасних суспільних умов, коли панство ставилося до селянина як до робочої худоби і глузувало з Квітчиних творів про селян і для селян, піднесення ним селянина-трудівника — і в художній, і в теоретичній практиці —до рангу головного позитивного героя літератури було виявом громадянської мужності. До того ж з ряду творів письменника випливає смілива демократична ідея моральної переваги людини з простого народу над панством: Шельменка-денщпка над Шпаком та його поміщицьким оточенням, Івги — над писарем і паиамн-"судящнмн", яким вона кидає правдиві й різкі звинувачення, благородного душею і вчинками селянського хлопця Петра з "Сердешної Оксани" — над "їх благородієм" паном капітаном, селянської дівчини Галочки з "Щирої любові" — над офіцером-поміщиком Семеном Івановичем.
До важливих літературних заслуг Квітки-Основ'яненка треба віднести те, що він увів до сфери естетичної уваги цілий ряд нових явищ суспільного життя, поглибив соціальні основи, соціально-психологічну аналітичність методу просвітительського реалізму в українській літературі, розробив — теоретично і в художній практиці — естетичні закони цього методу, ставши його справжнім фундатором в українському письменстві; він наблизив професійну творчість до широких народних мас. "Квитка имел громадное влияние на всю читющую публику в Мапороссии,— свідчив М. Костомаров,— равным образом, й простой безграмотний народ, когда читали ему произведєнпя Квитки, прнходил от них в восторг". Велике значення мали повісті й п'єси Квіткн-Основ'янснка для активізації культурного життя на західноукраїнських ЗСдМЛЯХ.
Для свого часу Квітка-Основ'яненко був кращим знавцем української літературної мови, виробленої на народній основі; він найглибше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її великі естетичні спроможності та широкі перспективи. Письменник-новатор першим довів здатність української мови забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів. Творчо використавши мовно-стильові надбання народної епіки, пісенності, гумористики, він виробив свою яскраву, самобутню стильову манеру, яка відзначається багатоманітністю тональності — від сентиментально-ліричної на фольклорно-пісенній основі до іронічно-сатнричної і бурлескної, багатством синоніміки та наснаженістю порівняннями й фразеологізмами. Загалом же стильова домінанта кращих творів Квітки-Основ'яненка відповідає повсякденній живомовній народній практиці, засадам реалістичного мистецтва.
Квітка-Основ'яненко зіграв важливу роль у формуванні української літературної мови, розширивши її базу, зміцнивши її народне підґрунтя, збагативши її художньо-виражальні засоби.
Сучасна Квітці-Основ'яненку доброзичлива українська і російська критика високо оцінювала його талант, значення його творчості для розвитку реалізму й народності літератури. П. О. Плетньов, наприклад, висловлював думку, що він —"один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки", писав про його вплив на окремих російських літераторів. Пізніше І. Франко, розглядаючи творчість Квітки-Основ'яненка в контексті європейської літератури, писав: "Аж коло року 1840 починають майже в усіх літературах Європи появлятися твори, в котрих мужик являється героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творів літературних... В літературі українській... появляються далеко швидше, ніж деінде... оповідання Квітки-Основ'яненка, черпані виключно з життя народного" 2.
Кращі твори Г. Ф. Квітки-Основ'яненка одними з перших виводили українську літературу до загальноросійського й європейського читача: починаючи з 1837 р., його оповідання й повісті друкуються в російських перекладах у Петербурзі. Ще за життя письменника його п'єси ставилися в Петербурзі, а також на Кавказі, зокрема в Грузії. 1854р. у Парижі виходить французькою мовою "Сердешна Оксана", трохи пізніше твори Квітки-Основ'яненка перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.
Внесок Г. Ф. Квітки-Основ'яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург посилив громадянськість, соціальну проблемність нової української літератури, її викривальну спрямованість проти вад суспільного буття. Широко відкрив він двері у "велику літературу" національно-народному героєві — представникові трудового селянства — як центральній постаті, що визначала розвиток сюжетів творів. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутової комедії. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках XIX ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур.
Досвід Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, його кращі традиції виявилися плідними для наступних українських прозаїків — Марка Вовчка, Ю.