– добірне) стало ключовим. У творчості Тойнбі було зроблено акцент на елітарній меншості, яка у протилежність масі здатна очолити зміни культур, прийняти виклик історії, спрямувати історичний процес. До розробників теорії еліти можна віднести Р. Арона, Х. Ортеґу-і-Ґассета, Д. Белла, С. Ліпсета. У дослідженнях еліти здійснюють її типологію, виокремлюючи політичну еліту, військову еліту, еліту бізнесову, адміністративну еліту, ватажків мас, духовну еліту.
В. Липинський також вважав, що невід’ємним атрибутом будь-якого суспільства є наявність у ньому вищого, привілейованого прошарку, здатного подолати деструктивні суспільні тенденції, створити та захистити державу. Еліту характеризують дві ознаки: сила і авторитет. Ярослав Стецько писав: "найкращі з народу – селяни, робітники й ремісники є між творцями нового ладу в Україні, і вони, що з народу вийшли, про народ дбають". ("Націоналізм і демократія").
Говорячи про творче надбання Дмитра Донцова, слід наголосити, що одне з найсильніших місць у його концепції українського націоналізму посідає ідея провідної верстви. Цю ідею зустрічаємо у його знаменитому "Націоналізмові", але повніше вона розкрита у іншій, не менш важливій праці. У 1944 р. у Празі опубліковано "Дух нашої давнини".
Що спонукало автора до написання цього твору? Донцов глибоко переймався сучасним становищем України, яка фактично перебувала в руїні і рухалася хибним шляхом слідом за різними поневолювачами. Донцов прагнув свою ідею ієрархізованого суспільства протиставити класократії, інтернаціоналізмові, соціалізмові, існуючій демократії та іншим суспільно-політичним ідеям, що на думку Донцова, здатні завести в прірву Україну. Базою творення провідної верстви Донцов проголошує не "демос", не масу, не клас, ані партійно-політичну програму, лише певна каста "луччих людей", що оперта на засаду суворого добору й чистки та персональних моральних якостей.
До питання про касту Донцов вже звертався у публікаціях "Модерне москвофільство", "Партія чи Орден", "Козак із мільйона свинопасів". У 1938 р. Д. Донцов писав: "Об’єднати розпорошені енергії нашого загалу в однодумну й карну цілість зможе тільки нова каста нових людей, з новою думкою, з новими організаційними ідеалами. Створити цю нову касту – завдання нашого часу".
У частині першій "Духа нашої давнини" – "Із яких причин і через що спустошена земля наша" Донцов наголошує, що "Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти". Доки була в Україні сильна й мужня провідна верства, то й країна розвивалася. Без такої касти не було б і сильної Русі, і козаччини. "За моральним упадком еліти, слідує, як його тінь, заслужена кара нації". Злети й падіння провідних каст – вічний закон. Коли провідна верства занехаює властиві їй інтереси (політичні, релігійні та воєнні), а лишень переймається матеріальним добробутом – "не слава, а страва", то приходить занепад. Занепад козаччини Донцов пояснює не географічним розташуванням України, не недемократичністю козацької держави, а "змужиченням" цієї касти через великі втрати її ліпших елементів на війні і через занечещування касти гіршим елементом ... через втрату й заник козацького духа...".
Національне відродження першої половини ХХ століття мало б принести позитивні зміни у питанні державотворення. Російська імперія конала. Завданням тодішніх вождів було на її руїнах збудувати нову сильну державу. Занепад національної провідної верстви зумовлений втратою тих якостей, яким вона мусила відповідати. Замість релігійності – атеїзм і байдужість, замість відданості батьківщині – інтернаціоналізм і космополітизм, замість вояцького духу – пацифізм, замість гордості – покірливість і крутійство, запопадливість щодо сильніших.
Провина за поразки, як вважає Донцов, лежить не на народові, а на провідній верстві, що виявилася "щепкою на поверхні розбурханого моря". Отже, бачимо наскільки важливою у житті нації Д. Донцов вважав роль провідної верстви, на неї він покладає всю моральну відповідальність за піднесення чи занепад. Завдання провідної верстви: здійснювати організаторську функцію, боронити землю, мобілізувати цілий народ, організувати культурне життя, оберігати від зовнішнього чи внутрішнього лиха. Ідею провідної верстви Донцов протиставляє ідеям юрби, плебсу, "хліборобам", покликання яких бути виконавцем волі сильніших. Селянську культуру хліборобського субстрату Донцов протиставляє "номадам" (за Щербаківським). Різниця між ними "є різниця ментальності не двох націй, а двох рас, каст, внутрі одної і тої самої нації". Коли провідна каста має ознаки тієї другої касти, то годі сподіватися якогось добробуту нації. Кожен народжується до свого. "Як орел створений до лету, а гадюка – плазувати, так і люди: одні до одного діла, другі – до другого. Це Богом заложене в їх природі. Цю правду треба вміти розпізнавати". ("Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності").
Аналізуючи філософське надбання Г. Сковороди, Дмитро Донцов наголошує, що, на думку цього філософа, головна мораль еліти в тім, щоб тримати суспільність – на її провідній верстві і високій якості. "Серце і розум правителів повинні бути вільні від турбот про буденні справи, вільні від дрібних "печалей житейських". Для суспільства наступає катастрофа, коли ті, що мають вести його, — "думками і серцем приліпляються до своєї – не Божої" – а "скотської натури", до "видимого і тлінного", прагнучи вислуговуватися чужим панам "за ласки многі і немногі", вдаватися в "чужі правди" з корисливих міркувань чи замість "вибраних", "ліпших", людей, — спиратися на "зграю лстивих фаворитів", а людей "цнотливих" і "луччих" відкидаючи від суспільства у своїй "гонитьбі" за "ілюзорною фортуною чи власною "славою".
Провідна верства мусить у суспільстві творити окрему від загалу касту. Вона має піклуватися про загальне добро, а не про те, що їй приємне й корисне. "Майстри" в громадськім житті – це члени провідної верхівки" ("Дух нашої давнини").
Донцов відрізняє своє розуміння провідної верстви від індійських каст чи спадкової аристократії. Еліта залишається елітою поки вона здатна працювати задля загальної справи, виконувати своє покликання. Донцов визнає, що на певному історичному етапі націю завжди очолює певний клас. Донцов цьому чинникові не надає суттєвого значення. Нація сама обирає у свій провід той клас, який може якнайкраще задовольнити життєві потреби нації, його заступає інша верства, що спроможна очолити націю і виконати покладені на неї завдання: "...не може утриматись при житті і пануванні кляса, що перестає бути суспільно корисною..." ("Націоналізм"). У здатності національного організму знову й знову висувати зі своїх лав групу людей, що спроможна очолити її, не звертаючись по чужу допомогу, слід вбачати один з проявів самодостатності нації. Який саме клас перебуває при владі, не впливає на її інтереси й пріоритети. Суб’єктом міжнародної політики проголошується нація, а не її частина – клас, що веде націю за собою.
Різні касти лишень доповнюють одна одну: одна боронить другу, друга – виживлює першу".
"Гієрархізація суспільности й на ній збудований державний лад з окремою, своїми здібностями, расою й положенням відгородженою від інших, з генієм командування і кастою, — є конечна передумова правильного діяння суспільного організму".
Прикметами духа провідної верстви мають бути: шляхетність, мудрість, мужність, відвага.
Занепад провідної верстви в Україні Донцов порівнює із загальною кризою європейської культури. Донцов пише про те, що на зміну давньої шляхетської провідної касти, почала відігравати роль суспільної верхівки в європейських суспільностях – маса. Зло полягає в тому, що різна партійницька "еліта", що вийшла з маси, з однієї сторони претендує правити країною, а з другої – "ні своїм політичним впливом, ні мудрістю, ні відвагою, ні шляхетністю думки від пересічного члена тої маси не відрізнялася". Твердження Донцова збігається з ідеями Ортеґи-і-Ґассета та його "Бунтом мас".
На думку Донцова, дух матеріалізму згубив верхівку у Європі й в Україні. Епохи хаотичні змінюють нормальні епохи. Хаотична епоха зупиниться, якщо нація поверне "до духа нашої давнини, до духа традиціоналізму" з її ієрархічним поділом та достойною провідною верствою
Отже, підсумовуючи сказане, хотілося б наголосити на важливіших аспектах теорії еліти Дмитра Донцова.
Націю очолює каста кращих людей, провідна верства. Будь-яке суспільство має ієрархічну будову, тобто поділене на вищі й нижчі касти. Цей поділ має не соціальний, а "людський" характер, тобто люди поділяються на касти залежно від природних здібностей.
Ідея ієрархічності суспільства, за Донцовим, була непорушним правилом буття українців, принаймні, до ХІХ століття.
Людське суспільство аристократичне. В суспільному житті провідна каста виконує роль формотворця, тобто саме вона визначає місце, функції тощо частин в інтересах цілісності суспільного організму і несе відповідальність за цю цілісність. Саме вища каста своїми ідеями і духом тримає суспільність (націю), дає їй силу, надихає, охороняє від агресії і розкладу через егоїстичні відцентрові тенденції, що призводять до знищення форми і обернення націю на натовп, "аморфну масу". Цієї мети (єдності) провідна верства досягає, керуючись не інтересами окремих частин, а інтересами охорони цілісності всієї спільноти. Провідна верства творить державу й за неї відповідає, маса воліє егалітарності, що є прямим шляхом до занепаду, якщо цю масу не організувати належним чином.
Олександр Вовк, МНК, м. Суми
Деякі світоглядові, естетичні і стильові параметри публіцистики Дмитра Донцовa
(на прикладі аналізу роботи "Підстави нашої політики")
В роботі "Підстави нашої політики" Дмитро Донцов висвітлює проблему політичної кризи початку ХХ століття, війни 1914 р. і революції 1917 р. в контексті причин, найбільше впроваджуваних в суспільну самосвідомість. Це – боротьба за економічне панування між світовими державами і державними блоками й назрівання соціальної революції. Донцов переконливо доводить, що ці причини є поверховими, і за ними стоїть конфлікт не тимчасового характеру, обумовлений збігом обставин, а світоглядовий і цивілізаційний.