В чому ця загроза? Проявляється вона в тому, що жадає Москва святі церкви наші зробити своїми, і багато в чому їй це вдається. Не є новиною той факт, що на сьогоднішній день в Україні московських церков більше, ніж в самій Росії. Згадаймо те, що було сказано вище з приводу прийняття чужої містики, а саме: хто прийме її, той прийме і політику тієї держави, звідки ця містика виходить, що найчастіше має негативні наслідки. Приймаючи чуже, ти зрікаєшся свого. А чи не зрікаються своєї містики ті, хто молиться у тих церквах? Не розуміючи націозахисного сенсу містики, потім питаються: "Чи довго ще буде каратися Україна?"
На це питання дає відповідь Донцов, використовуючи мудрість Філіпа Македонського: завжди нищилися перші ті, хто "…підносив проти займанця гостру шаблю, або гостре слово"10. Чи не це робилося раніше, коли каралися кращі сини України, такі, як Міхновський, Петлюра, Бандера, Коновалець, Стус… Чи не так чинить наша влада зараз, коли нищиться українська еліта, що не хоче миритися з дійсністю…
Та історія розвивається спірально, — і крайні хати теж почали палати. Прийшла черга і тих мільйонів на Україні, що сиділи нишком. Москва знала, що в українцях живе дух прадавньої містики, що постійно кличе до повстання, тому і проводила політику народовбивства в Україні: концтабори, штучні голодомори, масові виселення. Нашій владі український дух теж не до вподоби. Чому таке робиться? Тому що влада хоче зробити з нас покірливе бидло, яке не знає ні своєї мови, ні своєї історії, ні своїх героїв, ні своїх традицій. А історія, традиції, герої, легенди, релігія – це і є наша містика.
В період національної революції 1917-1922рр так і було: "ті, які, не вміли навіть говорити по-українськи… були найбільш крайніми, запальними, непримиримими націоналістами"11 Чому так відбувалося? Може через Шевченка, може через Франка, через історичні перекази, традиції козаччини, думи, пісні, легенди, були вони пройняті містикою нашої давнини. Мало зробимо, коли будемо тільки час від часу страйкувати на площі, багато зробимо тоді, коли звернемося до містики, збудимо її у себе, виховаємо її у своїх дітях. Не допоможуть голосіння "Кучма геть!", коли не будемо "вкладати в нашу ідею ясних, опертих на нашій прадавній містиці, ідей релігійних, політичних, культурних чи етичних і естетичних."12 Не треба зупинятися на півдорозі, не треба ставати тими "двоєдушними" людьми, що роблять тільки половину діла. Коли вже здобули державність, то здобути повинні і духовність, бо нація без неї просто натовп, а держава – об’єкт для узурпації. Як зречемося своєї містики, марною і безпідставною стане наша політика.
Євген Саєнко, член ХОО МНК, м. Харків
Вплив Д. Донцова на становлення та формування ОУН
Після Другої світової війни у середовищі Закордонних частин ОУН виникла гостра ідеологічна дискусія. Деякі діячі ЗЧ (Л. Ребет, З. Матла, Б. Кордюк та інші) стали в опозицію до Провідника Степана Бандери. Одним із принципових питань дискусії було:
"Опозиція: Писання Донцова мали поганий вплив на мораль націоналістів!
Бандера: Донцов залишається і далі авторитетом в питаннях ідеології"
Обидві сторони із запалом доводили свою правоту. Але нам із цієї дискусії (що, до речі, завершилась відламом т.зв. ОУН(з) або "двійкарів") слід зробити лише один висновок: безумовно, вплив Донцова на формування ідеології Організації Українських Націоналістів був значним.
Власне саме Донцов витворив у філософії українського націоналізму цілісну концепцію трактування і розуміння історії людства, її двигунів і першопричин. Одним із найважливіших висновків у концепції є той, що пояснює успіхи, піднесення якоїсь із націй наявністю в ній згуртованої, вольової, героїчної "касти луччих людей". Донцов стверджує, що "ідеєю Ордену є активна меншість: тому "це не рецепт для масового вжитку". Саме на засадах українського національного ордену і творилась ОУН. Ось як сформував вплив творів Донцова на українську молодь 20-30х років Степан Ленкавський:
"Перші націоналістичні гуртки шукали теоретичного обґрунтування своїх позицій, політичних аргументів, потрібних для боротьби… Таких позицій шукали в сучасних ідеологів, якими тоді були Липинський та Донцов.
Липинського не сприймали, бо питання конкретного устрою Української держави не було тоді цікаве… Однак далеко більший вплив на ідеологічне життя націоналістів мав д-р Донцов. Він своїми творами формував здоровий боєздатний тип української людини, позбавивши її традиційної беззубости, хитливості, м’якости й безхребетности… Донцов становив ядро тогочасної теоретичної, ідеологічної праці націоналістичних гуртків".
Хоч Дмитро Донцов ніколи не був членом УВО чи ОУН, його праці лягли в основу світогляду членів цих організацій. Розглянемо основні проблеми, які він висував у своїх творах:
· Москва – ворог число 1. Це мало величезне значення в той час, коли багато радянофілів орієнтувалося на СРСР. З цього ж твердження випливало друге: єдиний шлях для України – з Європою проти Москви;
· Ясність у питаннях націоналізму та інтернаціоналізму. Ніякі напівзасоби, ніяка ставка на інтернаціонал, федерацію, автономію, не допоможуть. Метою націоналістів є Українська держава, міцна й могутня;
· Критика кволості української політичної думки. Безжалісні закиди до українофілів та соціал-демократів;
· Питання української національної духовності, сильної і волюнтаристичної сьогодні і в минулому;
· Поточні питання стратегії і тактики – легальні чи підпільні форми боротьби (Донцов схилявся до другого), як організувати широкі маси в підпіллі ("Маса чи провід") тощо.
Усі ці питання у 1929 році на Першому Великому Зборі ОУН були затверджені як основні ідеологічні засади Організації.
Хоч Донцов і залишався "незалежним ідеологом" проте до кінця свого життя зберігав тісні стосунки з лідером ОУН полковником Євгеном Коновальцем (за підтримки останнього і виходив "ЛHB", витвір Донцова), чільними діячами УВО, а згодом ОУН.
Його авторитет як найбільшого мислителя – націоналіста завжди шанувався Організацією. Відхід від ідейних принципів націоналізму, сформульованих Донцовим, вважався відступом, помилкою, опортунізмом.
Слід також зазначити, що Донцов у своїй публіцистиці, критикуючи УНДО, ЗП УГВР, ОУН(з) та інші ліберал-демократичні формації, не робить жодного закиду ОУН. Навпаки, він протиставляє звитяжну боротьбу ОУН-УПА пустопорожній балаканині емігрантських партійних лідерів.
"Двійкарі", закидаючи Донцову "політичну аморальність", не наводять жодного факту з цього приводу. Натомість на сторінках їх видань можна побачити лише роздуми про "демократію", "перехід до безкласового суспільства", "еволюцію ОУН у партію" і обурення, чому Донцов цього не підтримує. Зрозуміло, що Дмитро Донцов, пам’ятаючи, що саме ці та їм подібні "ідеї" призвели до поразки національно-визвольних змагань 1917-1921рр., не міг погодитися з "двійкарями".
Кажуть: Донцов суперечливий. Але для багатьох таким був і Шевченко. Тому суперечливі не Шевченко і Донцов: слід шукати причину не в них, а в роздвоєнні власного світогляду.
Ще одним свідченням значимості й постійної актуальності творів Донцова є те, що комуністичні ідеологи так і не наважилися полемізувати з ним: його тільки лаяли. Бо ж полемізувати – означало б опосередковано знайомити читачів з його думками, ідеологіями, оцінками, висновками, що було смертельно небезпечним для системи. Тому проти Донцова було вжито метод замовчування.
Як завершення використаю слова д-ра Богдана Стебельського, сказані ним до 80-ти річчя з дня народження Донцова: "З ідей Донцова зродилися "лицарі абсурду", того чину, що є так дуже на потребу сьогодні, що завтра буде вирішувати, а в духовній і моральній площині вже вирішує долю цілого людства. Від того чи ідеї, що їх пропагує Донцов і які здійснює Коновалець, Бандера, Шухевич, вояки ОУН-УПА і які продовжують реалізовувати тисячі безіменних воїнів революції, від ідей революції залежатиме, чи людина на цій земній кулі переможе сили зла, а чи в компромісі з ним перестане бути людиною".
Тарас Максименко, МНК, м.Рівне
Література, що була використана для написання доповіді:
1. Д. Донцов "Підстави нашої політики", Відень. 1921
2. Д. Донцов "Дух нашої давнини", Дрогобич, 1991
3. Д. Донцов "За яку революцію", Мюнхен, 1957
4. Д. Донцов "Єдине, що є на потребу", Київ 2002
5. Д. Донцов "Партія чи орден", "ЛНВ", лютий 1933
6. С.Ленкавський "Історія Українського Націоналізму", / С. Ленкавський "Український Націоналізм". Твори, т.1, Івано-Франківськ, 2002
7. Я. Стецько "Мої думки на маргінесі дискусії про Орден" / Я. Стецько "Українська визвольна концепція". Твори, т.1, Мюнхен, 1987
8. О. Баган "Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї". Дрогобич, 1994
9. В. Іванишин "Нація. Державність. Націоналізм", Дрогобич, 1992
10. Р. Кричевський "ОУН в Україні, ОУНз і ЗЧ ОУН". Нью-Йорк – 1962 – Львів – 1991
Роль і завдання провідної верстви у творчості Дмитра Донцова
Про те, що ієрархізація є ознакою упорядкування будь-якої системи, почали говорити і писати давно. Різноякісні елементи взаємно доповнюють одна одну. Якість цих елементів у загальній системі неоднакова. Те ж стосується й людських спільнот. Ще Конфуцій відстоював непорушність суспільного поділу на відповідні верстви. Платон і Арістотель також підтримували теорію біологічної і моральної нерівності. На їх думку, належність до рабів чи володарів є природженою якістю людей. Арістотель писав: "Одні люди за природою вільні, інші раби, і цим останнім бути рабами корисно і справедливо". Мислителі середньовіччя Аль Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рашид суспільним ідеалом вважали гармонію ієрархізованого соціуму. Для Августина Блаженного нерівність – необхідна умова суспільного життя, прагнення до рівності протиприродне і приречене. Т. Парсонс твердив, про пірамідально побудовану суспільну систему, "в якій відносно більше число потрібне на більш низьких рівнях організації і все менше число на просуванні до більш високого рівня".
Особливого звучання елітарні уявлення про суспільство набули у філософських та політологічних дослідження на початку ХХ ст. у творах В. Парето та Г. Моска. В дослідженнях соціальної стратифікації поняття еліти (від фран.