Пориваючи з народницькою тенденцією побутовізму та описовості, Коб тяжіє до творення власної індивідуальної філософії, близької до роматичної німецької натурфілософії. Актуальну в українській літературі тему землі ОК трансформувала в натуралістично-символістську драму духовності, яка протистоїть інстинктам (власності, заздрощів, "грубої" природи), хоча людина й фатально залежна від них ("Земля"). Соціальні та родові конфлікти, зіткнення доль, характерів і темпераментів письменниця узагальнює часто за допомогою біблійної символіки та міфології, своєрідного духовно-містичного забарвлення ("Ніоба", "За готар", "Думи старика"), в інших випадках намагається розгорнути неофольклорну міфологізовану прозу ("У неділю рано зілля копала"). У своїх великих прозових творах ("Через кладку", "За ситуаціями", "Апостол черні") письменниця переосмислює традиційну для української літератури виховну проблематику. Тут увага переміщується з характерів на ідеї, мотиви, які відбиваються в дзеркалі саморефлексій, спогадів, поривань героя. Тим самим українська література збагатилася новою формою психологічної повісті, відмінної від традиційної повісті-хроніки. При цьому ОК розробляє різні жанри, такі як ліричний щоденник, діалогізована оповідь ("Ніоба"), побутова історія, збагачена символікою ("Через кладку").
"L.V.: ОК – друга хвиля емансипації в Україні. Вважала себе вихованкою німецької культури. Самотність від самотності. Тема творчої особистості. Неоромантичний образ циган в "У неділю. . . ". Дві традиції подачі образу циган. Світовий мотив Офелії. Улюблена тема – емансипація жінки. ОК вважала цей твір найліпшим своїм.
С. Єфремов вважає Кобилу з усіх укр письм нового часу найближчою до модерністичних євр напрямів. Вже у перших творах "Людина" і "Царівна" виразно відбивається вплив Ніцше з його ультра-індивідуалістичною філософією, малюючи людей, переважно жіноцтво, з "тугою за краси", пориванням у високості, розуміючи їх як специфічний "аристократизм духа", що поривається залетіти від земного кудись у сферу надземного почуття та надлюдських переживань. Герої Коб хочуть вживити в себе ідеал надлюдини, "бути передовсім собі ціллю", "не дбати о загал", для них "не можуть існувати права". Надлюдина хоче ізолювати себе від громади, нехтує нею і кидає їй повний ганьби і презирства виклик; тим часом підстав для того у Коб немає, бо її герої нічим не вищі насправді від натовпу, який зневажають. Вони перейняті тим самим міщанством, що і натовп, є його породженням. Їхнє замилування красою, що нібито відрізняє їх від натовпу, набуває карикатурних форм. Типові естети, що все на світі міряють своєю міркою краси, ставлять красу на такий недосяжний п'єдестал, що вона не є вже потребою людини, а робиться абсолютним, єдиним кумиром, що вимагає знищення потреб людських. Невиразні і худ засоби Коб. Замість худ образів – самі туманні схеми. Важка, штучна мова і заплутаний стиль позбавляють твори краси, якої шукає авторка. Такі твори – "Мати божа", "Покора", "Жебрачка", "Поети", "Під голим небом", "Імпромпту фантазі" тощо. Зате авторка вміє змалювати красу природи яскравими барвами, відчути її. У "Некультурній", "Природі", "Битві" видні гарні поезії в прозі. У "Битві" це картина знищення людьми одвічного лісу. Природа тут виступає немов живою, у боротьбі людини з природою симпатії Коб належать природі. Деколи твори й непогані: "Банк рустикальний", "У св. Івана", "На полях" а також реально-художні сцени в повісті "Земля". Повість дає гарну і широку картину "влади землі", що позначилася на хліборобі, його психіці, побуті, вдачі та переживаннях. Маковей: "у Кобили як письменниці вдача наскрізь поетична, повна мрій і туги, поважна, незвичайно вразлива на красу життя і природи і ще більше на грубості їх – саме ті, що дотикаються безпомічної, самотньої жінки серед наших прикрих життєвих і товариських обставин". Психологічні повісті "Через кладку", "За ситуаціями" дають багатий матеріал, щоб зрозуміти людську душу, особливо жіночу, яку Коб докладно знає і вміє аналізувати. Майстерне зображення любові.
1. Новелістика Коцюбинського і суміжні види мистецтв.
2. Краса як основний чинник формування художньо-естетичного світу Коцюбинського ("Сон", "У грішний світ", "На острові" тощо).
3. Утопічні мотиви повісті "Фата Моргана" М. Коцюбинського.
4. Відбиття кризи народництва в новелах "Лялечка", "Невідомий" Коцюбинського.
5. Психологізм як художнє явище у творчості Коцюбинського
Михайло Коцюбинський (1864-1913) розгортав чимало своїх творів на зіставленні уявного і реального світів героя, яке дозволяє розглядати не лише можливі збіги, проекції духовного, естетичного чуття, пошуки гармонії, а й психічні збочення, втрату ідентичності особи. Його творчість сприяла утвердженню психоаналітичного письма, самоаналізу, об'єктивізації відчуження. Поряд з імпресіоністичною манерою і спробою творення новітнього соціального роману-міфа ("Фата-моргана") письменник увів до української літератури теми естетизму, масової людини, міщанства, до яких активно звертатимуться у ХХ ст. Специфічною властивістю художньої творчості Коц стало переключення уваги на процеси і явища індивідуальної свідомості: пам'ять, враження, ідеали ("Інтермеццо", "Сон"). При цьому прозаїк вдається до екзистенціально аналізу, тобто розгляду фактів щоденного життя в світлі переживання індивідом повноти людського існування в єдності з природою, довколишньою красою, зі злагодоб із пам'яттю душі, естетичними потребами, зародженням творчості ("Цвіт яблуні") тощо. Відкриття нової, екзистенціальної проблематики, зануреність її в інстинкти, сферу підсвідомого, злиття з символікою опредмечених "слідів" людського, які своєю чергою викликають нове прозріння ("Персона ґрата") – все це спирається в творчості Коц на чуттєво багату образність, на психологічно точну і тонку стилістику. Еволюція від побутової до імпресіоністичної прози, шлях "боротьби" за оновлення сюжету, зокрема від екзотичності ("В путах шайтана", "На камені") до пошуків модерних форм ("Сміх"), та ще здатність володіти таємницею тихої сповіді, філософічне уміння зупинятися на окремих предметах поглядом останнього прощання, постійне прагнення ритм речення приводити у відповіднсть з нюансовою думкою та емоційною багатозначністю обґрунтовано приводило критиків про гармонійність прози письменника. Крім того, мотиви "Сну", "Хвали життя", "На острові" тощо приваблюють непереможним оптимізмом, закоханістю у життя. Коцюбинському вдалося, на думку Євшана, "збороти хаос, побороти природу, виховати вищого гармонійного чоловіка".
"L.V.: Коц затвердив в укр літ україністичну парадигму. "П'ятизлотник", "Маленький грішник" тощо – данина народництву. Згодом його погляди міняються, письменник шукає нового героя і дає нам образ творчої людини. Імпресіоністична техніка виявилася сприятливою для показу психологізму. Мить як життя. "Цвіт яблуні" – маленький психологічний етюд. Предмет аналізу – "я". Жадоба до спостережень. Критика схвалювала це оповідання. "Інтермеццо" – мотив амбівалентності життя людини, посилений заходом сонця. Герой – творча особистість, що займає серединне положення, як місце зустрічі духу і життя. Творення і створене – два моменти у творчості Коц. Збирання власного "я". Всі його герої вміють читати велику книгу природи. "Інтермеццо" (1908) – своєрідний ідейно-естетичний маніфест Коц.
"Фата Моргана" невелика за обсягом, та винятково багата за змістом, актуальністю порушених соц, морально-етичних питань. Новаторський підхід до теми боротьби за землю і волю. Задум твору виник у 1902 році, коли Коц вирішив висвітлити сільські настрої, показати селянство у виразно диференційованому, класовому розрізі. Таке сприйняття села дало можливість побачити не тільки стихійні заворушення, а й організовану боротьбу. В центрі повісті – розбуджені рев боротьбою укр селяни. "Вічні наймити" Андрій та Маланка Волики із дочкою Гафійкою, панський пастух Хома Ґудзь, селянин-демократ Прокіп Кандзюба і його дядько Панас, недавній виходець села, повернутий з Одеси робітник Марко Гуща. Їм протистоять сільські багатії Підпара, староста Максим Мандрика, Підпарин тесть Гаврило та різні пани й економи. Перша частина творів – зображення життя Воликів на тлі селянства, що не могло вже годуватися з землі і йшло на заробітки та в пролетаріят. Типові настрої безземельних наймитів. Маланка любить землю, всім єством до неї тягнеться, все життя про неї мріяла, хоч і одружилася з таким самим, як і вона, і хотіла заради землі віддати дочку за хазяйського сина. Малює в уяві картини радісної праці на власній землі – і змінюється фізично, то неперевершений образ селянки. Кожна побутова деталь навколо Маланки підпорядкована ліричній темі: вона радіє через появу землемірів на панському полі, готується до весни, сподіваючись вже сіяти на своїй землі, дістає насіння. Андрій, навпаки, мріє про краще життя посередництвом промисловості. Йому подобалося на цукроварні, де платили справжні гроші, хоч і пропивав їх. Хома Ґудзь, ненавидячи свою долю, водночас і гнобителів, і німих рабів, підпалює панське майно. В образі Хоми узагальнено стихії, які у сліпому бунті бачили вихід з поневірянь – Коц того не схвалює. У другій частині твору описуються різні шляхи селянської боротьби. Автор віддає перевагу організованим, свідомим виступам: поширення листівок, читанян політ брошур, підготовка і проведення страйку в економії, зв'язок передових селян з революційно настроєним містом, демонстрація під гаслом "Земля і воля" і загарбання маєтку селянами. Образ Прокопа Кандзюби: хазяйський син, що мусив сам ходити на заробітки, дає читати Гафійці книжки, і саме проти нього спрямований гнів Підпари як проти бунтівника народу. Коли заарештовано Марка Гущу, обов'язки організатора взяв на себе Прокіп, він робить всю підпільщину і очолює похід селян, саме його обирають керівником тепер селянської економії. Це цільний, життєвий, привабливий образ передового селянина і громадського діяча. Він весь свій час віддає на користь громаді, мріючи про майбутнє. Прокіп зустрічає смерть з великою моральною стійкістю. Гафійка – товаришка Прокопа, послідовниця Гущі, що усвідомлює всі революційні реалії.