Він не потребував представлятися. На його стан зложилися віки нужди і вип'ятнували на ньому грубими буквами—мужик".
Ім'я героя цієї новели — Курило Сівчук — могло б бути загальним для всіх селян бідняків—героїв збірки "Карби". В образку "Святий Николай у гарті" Курило з дружиною і дітьми ховає від збирача податків свої убогі пожитки, тремтить перед начальством, повторюючи1. "Бідно-си діє, ясний та добрий панчіку..."; в новелі "Чічка" він розпачливо тужить над загиблою шкапиною, бо вона годувала його сім'ю; в творі "Карби" грюкає об стіл кулаком, з болем каже про дітей: "Чим їх нагодую!"; в новелі "Раз мати родила" він наважився помститися жандармові за всі тяжкі кривди і потрапив до тюрми; в творі "Більмо" випроваджує доньку до розпусного лісничого, бо іншого виходу з страшних злиднів не знає; у "Грушці" він тужить за померлою дружиною і втішає дітей: "Не бійтеся, небожєта, мені не далекі гони, я вам хати не залежу"; в новелі "Лік", він, безнадійно хворий, не маючи за що купити ліки, повертаючись від лікаря додому, показує сусіді на цвинтар: "аді, де мій лік" і, нарешті, в образку "Дід" він, старий і нікому не потрібний, зайвий рот у голодній сім'ї, вкорочує собі віку.
Курило Сівчук ("Святий Николай у гарті"), коновкар ("Чічка"), дєдя ("Карби"), Юсипко ("Раз мати родила"), Тимофій ("Більмо"), Ілаш ("Грушка"), Митро Пасемковий ("Лік"), Чюрей ("Дід")— це тільки різні імена одного героя, що про його трагічне життя розповідав автор. Письменник спостерігав, як поводиться селянин-трудівник в різних обставинах на протязі всього життя, і про все це писав у своїх новелах. Складається враження, ніби Черемшина провадив ґрунтовну підготовну роботу до створення монументального образу селянина-гуцула, який безмежно любить свій край, природу, народ; працьовитий, духовно обдарований, чесний, гостинний, поетичний, але гноблений соціальне і національне, зацькований війтами, жандармами, екзекуторами, обплутаний панами, лихварями, він живе в страшних злиднях та горі, розпачливо гукає до німих гір, до байдужого неба, і, ніким не почутий, гине. Новели-образки збірки "Карби" ідейно, тематично і поетичною орнаментикою своєю так міцно зв'язані одна з одною, що композиційне утворюють єдине ціле. Провідна тема збірки "Карби" — народне горе, злидні гуцульської сіроми — селянської бідноти, її туга за кращим життям і, нарешті, надія на краще майбутнє.
Новели збірки "Карби" вражають безпосередністю життьових картин, похмурістю і безпросвітністю селянської гуцульської дійсності тих часів. Ось дівчина-покритка, зганьблена якимсь панком-деспотом, вертається з наймів до рідного села ("Зведениця"). Читач ледве встигає слідкувати за бурею думок, катастрофічних душевних переходів, розпачливих почуттів, які супроводять безталанну дівчину. Ніби в тяжкій лихоманці, покритка промовляє сама до себе, до дитини, до природи, картає, проклинає, молить, скаржиться, повчає подруг, висловлює надії, рве на собі коси, шепче слова материнської ласки до дитини, і тужить, тужить, тужить... В пій мініатюрі Черемшина зумів коротко і сильно відтворити справжню бурю в душі знівеченої капіталістичним ладом людини. Безіменна героїня Черемшини воскрешає в пам'яті читача цілу галерею образів покриток в українській літературі. Ніби всі вони зійшлися до неї, виплакали своє горе, а її вщерть переповнена журбою душа розлилася розпачливим криком-голосінням.
Таке ж сильне враження справляє й новела "Злодія зловили". Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не пожаліє, нікому він не потрібний. Голод завів сироту в садибу багача. І не стямився хлопець, як припав до вим'я корови і ссав, ссав спраглими устами. Хлопця впіймала хазяйка, на крик зійшлися сусіди-багачі, побили малого, постригли і, під масний регіт, пустили на вулицю.
І так картина за картиною, одна за другу похмуріша, одна за другу вразливіша.
Найвизначніші новели збірки "Карби"— це "Святий Николай у гарті", "Раз мати родила", "Більмо", "Основини", "Чічка", "Зведемиця", "Злодія зловили". В цих новелах Черемшина виступає як письменник-реаліст, оповідач правди про життя гуцульського селянства. Нерідко реалізм Черемшини позначений іронією, сатирою, елементами критики влади ("Основини"), побутових і правових взаємин у гуцульському селі ("Раз мати родила", "Святий Николай у гарті", "Більмо" та інші).
З співчуттям і великою любов'ю оповідав Черемшина про життя селянської бідноти. В той же час він з огидою і ненавистю говорив про багачів, жандармів, урядовців, панів і підпанків, які наживались на народному горі.
Яскраво виявлена демократична тенденційність збірки "Карби" в поєднанні з реалістичним методом зображення дійсності забезпечила їй популярність і зберегла пізнавальну та художню цінність до наших днів.
В роки першої світової війни Черемшина написав новели "Село потерпає", "Перші стріли", "Поменник", "Бодай їм путь пропала", "Зрадник", "Після бою", "Йордан", "Село вигибає". Розташовані в такій послідовності, вони відображають події хронологічно і нагадують новелістичну повість, частини якої об'єднуються темою, часом і місцем дії, спільністю деяких героїв і творчо-стильовими особливостями.
Марко Черемшина талановито передає складну гаму переживань селянської маси в перші дні війни в своєрідному заспіві збірки — в новелі "Село потерпає". Використовуючи фольклорні образи-символи, надаючи мові ритмічності, мелодійності, автор написав дуже емоційний, подібний до музичного, твір. "Село потерпає" Черемшини належить до тих творів, що їх у свій час Леся Українка називала "симфонічним жанром", ознаками якого е ліризм, музикальність, "де враження пейзажу і рух душі зливаються в одну нероздільну гармонію".
Умови війни значно змінили обличчя гуцульського села. Закони мирного часу, хоч вони ніколи не захищали селянина, перестали діяти, так само, як і суди й органи влади; не було кому скаржитись на кривду, не було де шукати хоч якогось захисту. Випадок, якась дрібниця в житті селянина, за жорстокими законами війни, ставали причиною нещастя, трагедії. "На війні нема серця, нема жінки, лиш неприятель та й амінь", — говорить одна жінка в новелі "Поменник". У своїх творах Черемшина розповів численні епізоди, які ілюструють цю думку селянки про війну. Ось деякі з них.
Стояв жаркий літній день. Селянин Василь, незважаючи на те, по фронт проходив поряд, працював на своєму господарстві, розмовляв 9 дружиною, тішився синком. На сім'ю, яка жила своїм маленьким щастям" раптом навально впало страшне горе. Причиною цього стала дрібниця: "Муха так утяла Василеву чорну корову, що корова звиріла"; вона зірвалася з налигача і побігла лісом в бік російських військ. За годину в австро-німецькі окопи полетіли набої. Комендант розлютився: "Чорна корова, то був знак для неприятеля..." Він віддав наказ: "Знайти зрадника І повісити". Василя ведуть на страту. Бідолаха пробує втекти, і жовніри пристрілюють його ("Зрадник").
Жовніри вели на страту селянина. Дід Чюрей поцікавився, за що мають стратити людину. "Вояк відповів йому коротко: "За москаля". Дід не втерпів і дивувався: "Нащо чоловіка задурно тратити, таже москаль світ годує!" Вояк вхопив ті дідові слова і за часок дід гойдався синій поруч із гуцулом"... ("Перші стріли").
А ось як малює Черемшина картину вступу австрійських військ у село:
"Хтось пустив гать на село, бо жовнірня напливає в село, гей вода в долину. Всі толоки повні, улиці набиті, груні вгинаються, хати ходором ходять, жовніри тут ґазди, а бадіки, гей наймити, увихаються. Гей пацьорки зсилюють вояки ґаздівських коників, доють корови і вівці, ріжуть воли й телиці, варять собі м'яса та розвалюють мідяними котлами горни над гуцульськими печами".
"Йде селом вереск, зойк і гомін, гей вітер жереповими корчами".
"Село робиться тісарським",— не без глибокого сарказму резюмує цю сцену автор. Цісарську армію письменник змалював як ненажерну сарану, яка напосілась на селянське добро і топтала усе найдорожче, найсвятіше для гуцула.
В зображенні цісарської армії письменник постійно користувався сатиричними засобами, його сатира на перший погляд легка, подібна до м'якої іронії, але насправді досить зла і не раз підноситься до рівня сарказму. В новелах "Перші стріли" і "Бодай їм путь пропала" Черемшина майстерно показав, як гуцульське селянство переставало вірити з "доброго батька-цісаря", як від тієї віри в свідомості селян не лишилося й сліду, а натомість зродилися зневага і ненависть до всього цісарського.
Страхітливі картини дикої сваволі й жорстокості австро-німецьких військ на Гуцульщині, змальовані Черемшиною, викликають у нас спогади про ще жахливіші криваві оргії, що їх чинили фашистські орди на — нашій радянській землі (на Гуцульщині в тому числі) під час Великої Вітчизняної війни. Тогочасні австро-німецькі солдати, про яких з такою ненавистю писав Черемшина, були духовними батьками гітлерівських головорізів, що завдали стільки горя і мук нашому народові.
"Гудить і харчить село, гейби за горло душене"; "Гуцулію за горло тримають", — так характеризував письменник господарювання австрійської армії в селах Гуцульщини.
В новелі "Бодай їм путь пропала" стисло, але дуже виразно, показано ставлення гуцульського населення до австрійського цісаря і його військ. Відступаючи під натиском царської армії, цісарські війська грабують, вбивають, вішають гуцулів, ґвалтують жінок, спалюють садиби, "роблять все цісарським", як саркастично зауважує автор. Посіявши жах і ненависть, панічно тікаючи в гори, австрійська армія жене поперед себе все село.
"Напроти води понад ріку їде людська праця на людських возах.. Гуцули жалують під гору коней, а жовніри б'ють прикладами газдів у плечі і наказують їм, щоби не важилися шкодувати коней, бо коні й вози вже не їх, але тісарські, і вони самі також тісарські. Тож ч і с а р с ь к і бадіки б'ють тісарських коней тісарськими пужівнами, і вся дорога біжить і торохкотить, тісарське добро з села везучи. А боками йдуть вояки і женуть маржинку та овечки розблеєні, що не хочуть із селом розстатися". (Підкреслення моє. — О. З.).
Ворожість інтересів австро-угорської монархії інтересам народу підкреслено тут надзвичайно виразно.
Про народне горе Черемшина говорив не тільки голосом плачки-жалібниці, але й як суворий обвинувач-сатирик.
Навздогін відступаючим ордам грабіжників Черемшина, разом із своїми героями, посилає гнівні прокляття:
"— Бодай їм путь пропала!
А гори переповідають:
— Бодай їм путь пропала!
А води повторяють:
— Бодай їм путь пропала!"
Трикратне прокляття народу, всієї змученої землі є виявом невгасимої ненависті гуцулів до австро-німецьких насильників.
Оповідаючи про страждання гуцульського села під час війни, Черемшина говорив і про тих, хто на війні грів руки, помножував багатство, зміцнював панівне становище в суспільстві.