Л.Курбас задля М.Куліша був не просто митцем, котрий давав сценічне життя його творам (п’єси Миколи Куліша ставили й інші режисери), а органічним режисером, що робив це надзвичайно талановито й своєрідно. Куліш розумів, що Курбас не прагнув "підігнати" його п’єси під свої режисерські смаки, погляди, а суголосно своїм концепціям неперевершено розкриває в них те, що намагався сказати він, драматург. М.Куліш бачив, що саме Л.Курбас з особливим інтересом стежить за його творчістю уважає її лідерною, провідною в українській літературі.
Жодного драматурга в "Березолі" не ставили так часто, як Миколу Куліша. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п’єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса"; під його керівництвом режисери театру здійснили постановки "Комуни в степах" і "97"; у драматичну композицію Курбаса "Жовтневий огляд" увійшли етюди М.Куліша "Легенда про Леніна" та "Колонії" (Ю.Бобошко).
Не всі вистави на березільській сцені, здійснені за Кулішевими творами, набували широкого розголосу. Характерно, що ті п’єси, режисерським осмисленням і розробкою яких переймався Л.Курбас, ставали подією року. Його інтерпретації "Народного Малахія", "Мини Мазайла", "Маклени Граса" викликали широкий глядацький інтерес, пристрасну й максималістську полеміку, активне обговорення у пресі, театральній критиці. Масштаб режисера дорівнював масштабові драматурга. Спектаклі, поставлені іншими режисерами "Березоля", не мали значного сценічного успіху й не сприяли розкриттю самобутності драматургії Куліша.
У театрі Курбаса збиралися дати сценічне життя й іншим Кулішевим творам – комедіям "Отак загинув Гуска", "Хулій Хурина", драмам "Зона", "Закут", "Вічний бунт", "Патетична соната". Окремо треба виділити історію зі саркастичною п’єсою "Хулій Хурина".
Це один з шедеврів Кулішевого генія, де класично втілилися разючість слова, репліки, викінченість "чорного гумору" й художня самоцінність численних діалогів, стислих і лаконічних сцен. Комедію не тільки було заявлено до постановки в "Березолі", але й розпочато роботу над створенням спектаклю. Л.Танюк записав зі слів М.Крушельницького, якому у виставі відводилася центральна роль – номенклатурного працівника Хоми Божого, згадку про емоційний ефект, що його викликали репетиції "Хулія Хурини": "На проби збігалися всі цехи, регіт стояв такий, що й не пройти; акторів, не зайнятих у виставі, ми не пускали, вистава мала стати для них сюрпризом. Декорацій майже не було, ліпили з якихось кубів, що на них рясніли тогочасні "ліворуційні" гасла". Кулішева комедія являла собою вдячний образний та сценічний матеріал для театральної трупи "Березоля", притаманній їй розкутості у сценічному вирішенні сюжетних колізій та гротескно-епатуючих мізансцен. У ній відкривався простір для режисерської фантазії та акторської імпровізації, без яких була немислимою успішна робота березільців.
Посилаючись на сучасників цієї постановки, Л.Танюк зазначав, що, "крім власне Курбаса, до режисури долучалися Я.Бортник та Б.Балабан (режисери Курбасової школи – Я.Г.)". Спектакль, як і сам комедійний текст, вирізнялися соціальною гостротою в гоголівському дусі. Березільську виставу "було показано на закритому перегляді харківським режисерам, а потім заборонено" (Л.Танюк).
Майже все, що з 1926 року М.Куліш писав, він створював для театральної трупи "Березоля". Через різні обставини (часто – через заборону реперткому) ці наміри повністю не вдалося втілити на березільській сцені. Характерним є й те, що після того, як Лесь Курбас восени 1933 року змушений був залишити "Березіль" і виїхати з України, у його театрі перестали виставляти Кулішеві п’єси.
Про те, якої ваги Л.Курбас надавав творам М.Куліша, свідчить той факт, що до їх постановки було залучено провідних й найбільш обдарованих акторів "Березоля" – М.Крушельницького, В.Чистякову, А.Бучму, Й.Гірняка, Н.Ужвій, О.Сердюка, Г.Бабіївну.
Найчастіше з усіх акторів "Березоля" виконання ролей у виставах за п’єсами М.Куліша доручалося М.Крушельницькому. Він грав у всіх спектаклях, що ставилися Лесем Курбасом або під його орудою режисерами-лаборантами.
У "Комуні в степах" Крушельницький виконував роль Чухала (персонажа з першої редакції драми), у "Народному Малахієві" – центральну партію, Малахія Стаканчика, у "97" – роль Гирі, у "Мині Мазайлі" зіграв дядька Тараса і в "Маклені Грасі" – роль музиканта-інтелектуала Падура. Доречно нагадати, що в останній з своїх п’єс, поставленій у "Березолі", Куліш виписував образ Падура, розраховуючи на те, що роль Ігнація Падура передбачається саме для М.Крушельницького. Це був образ, що створювався під конкретного актора та його мистецький потенціал.
Це все були різнохарактерні образи, що вимагали актуалізації різних граней акторського таланту М.Крушельницького – психологічної заглибленості, комедійно-пародійної техніки, філософської масштабності в інтонаційному узагальненні, трагікомедійного хисту.
При постановці Кулішевих п’єс Лесь Курбас не міг обійтися без М.Крушельницького, якому були підвладні всі сценічні амплуа. Незамінним у манері його гри слід визнати вміння опановувати контрастні, протилежні акторські іпостасі. Ю.Завадський зазначав, що "Крушельницький умів бути глибоко комедійним і глибоко трагедійним актором". С.Федорцева, підкреслюючи, що кожну роль він грав на рівні граничної глибини, говорила: "… На відміну від багатьох наших березільців Крушельницький, як ніхто інший, мав здатність передавати життя людського духу". Він тонко вгадував задум драматурга, специфіку режисерської інтерпретації й талановито, у річищі мистецького мислення Куліша і Курбаса, відтворював специфіку їх інтелектуально-образних реалій.
М.Крушельницький ставав співтворцем мистецької діяльності й творчих успіхів режисера-модерніста й драматурга-універсала. У процесі підготовки до вистав, під час репетицій, на сцені він мислив тими же художньо-естетичними категоріями, що й М.Куліш та Л.Курбас. Актор органічно вписувався в ансамбль двох митців, ставав органічною часткою цього союзу.
Остап Вишня залишив спогад про стиль гри Мар’яна Крушельницького, що дає можливість говорити про майстерність втілення актором провідних засад театру Куліша й Курбаса. Він писав, що "коли Крушельницький на сцені і коли на нього направляють прожектори", то "стикаються два снопи з проміння й утворюють на кону бунт із світла, із слів, із рухів, із найтонших світло-мовно-рухово-мімічних нюансів". Утворювався, власне, ефект синтезу, єднання літератури, режисури, акторської культури, якого в драматичному тексті й сценічно-театральному дійстві так прагнули разом Микола Куліш і Лесь Курбас.
Це дало підстави театральній, мистецькознавчій критиці відзначати наявність "талановитого тріумвірату" Куліша, Курбаса й Крушельницького (В.Русанов). Організаційне лідерство й функції натхненника у ньому беззаперечно належало фундатору "Березоля".
Аналізуючи стосунки цих визначних осіб – М.Куліша й Л.Курбаса, варто відзначити, що вони не складалися просто.
Враження Л.Курбаса від першої п’єси М.Куліша було не дуже добрим. Значною мірою тому, що прем’єрну постановку в харківському театрі ім.І.Франка здійснив Гнат Юра, побутово-реалістичні принципи якого Курбас не поділяв, з яким і на сцені, і у теоретичних виступах наполегливо полемізував. Як стверджує Н.Кузякіна у монографії "П’єси Миколи Куліша" (1970), наприкінці березня 1925 року Лесь Курбас різко й однозначно розмірковував, розставляючи такі акценти:
"97" у Харкові – це справжній побутовий театр старого часу.., це театр побутовий, дореволюційний, як і сама техніка гри, трактування типів, з тією поправкою, що це театр довоєнний, епігонського типу". Ця досить різка характеристика стосувалася не лише режисерської інтерпретації, акторської роботи, але й самої п’єси, написаної в традиції української побутової драми. Курбасові – митцеві з модерновим естетичним світоглядом, європеїсту, вишуканому естету, розкутому інтелектуалу — подібна художня форма, якість подібного театрального мислення у середині 20-х років ХХ століття, коли у Європі домінував авангардизм у різних своїх мистецьких модифікаціях, здавалися незрозумілими, рудиментними.
Але як проникливий режисер незабаром він переглянув деякі свої негативні оцінки й висловив нові думки щодо драми "97" та прихильно поставився до її автора. 22-го липня того ж року на засіданні режисерського штабу "Березоля" Лесь Курбас відзначає, що "97" – це "нова п’єса по композиції, по характеру", говорить про те, що "у деякому відношенні це совершенна п’єса, надзвичайна п’єса", оскільки в ній "дуже гарно зроблене виявлення позитивних типів сучасності". Головною у виступі Л.Курбаса стала думка: М.Куліш – непересічний митець, з творами якого потрібно поводитися поважливо й обачливо, не змінювати його тексти й концепції (Н.Кузякіна).
Л.Курбас вважав М.Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, статтях, диспутах. Курбас був серед найбільш глибоких і тонких аналітиків Кулішевої творчості й залишив чимало цінних спостережень щодо його п’єс. На думку визначного режисера, у Кулішеві втілювався один з полюсів сучасної української драматургії. Відзначаючи особливість художньої манери М.Куліша, Л.Курбас акцентував увагу на тому, що вона "романтична в реалістичному".
З п’яти Кулішевих п’єс, що виставлялися на сцені "Березоля", Лесь Курбас, як уже відзначалося, поставив три. Особливе значення для режисера, для мистецького об’єднання "Березіль" мав спектакль "Народний Малахій". Це була перша для Л.Курбаса п’єса сучасного українського драматурга, постановку якої він сам здійснив у своєму знаменитому (вже й на той час) театрі (Ю.Бобошко). Сталося це на шостому році існування "Березоля".
Нотатки, спостереження, враження сучасників дозволяють зробити висновок, що "Народний Малахій" – одне з найвищих досягнень театру й творчого методу Л.Курбаса. Класичність режисерської роботи, відточеність акторських партій, неповторність сценічного оформлення, оригінальність художнього тексту, філософічність в інтерпретації універсальної для всіх епох проблеми месіанства, метафоричність текстових й сценічних образів, експресивність сюжетних поворотів, реплік, мізансцен, виразність музичного оформлення – все це складало грані успіху Курбасового театру в постановці фантасмагорійної п’єси, на яку так чекали у Європі та яка з’явилася в Україні.
Приголомшені театрознавці, критики, навіть з тих, хто упереджено ставився до мистецьких експериментів Л.Курбаса й не сприймали психологічних заглиблень М.Куліша, висловлювали думку, що "Народний Малахій" є апогеєм творчої динаміки Л.Курбаса, М.Куліша, М.Крушельницького, "Березоля" й українського театру 20-х років.