Ці реальні факти письменник ретельно відшліфовував, насичував власною художньою фантазією, вибудовував у самобутній сюжет. Показовим у цьому плані є історія написання знаменитого оповідання "Сорок первый", що стало візитною карткою спадщини Б.Лавреньова.
Сам письменник розповідав про реальну основу твору так: "В образ Марютки целиком вошла девушка-доброволец одной из частей Туркфронта Аня Власова, часто бывавшая со своими стихами в редакции "Красной звезды" (фронтовій газеті, що виходила на початку 20-х років у Ташкенті, — Я.Г.), которые мной и цитированы без изменений… А Говоруха-Отрок такой же реальный поручик, захваченный одним из наших кавалерийских отрядов в приаральских песках. Я и свел этих персонажей вместе, придумав робинзонаду на острове Барса-Кельмес".
Є.Сурков додає до цієї розповіді письменника ще один важливий штрих: "Природа приаральских песков, через которые пробирается отряд Евсюкова, как и пейзажи Аральского моря, навеяны личными впечатлениями Лавренева, бывавшего в этих местах в те самые годы, когда происходит действие в рассказе".
Життя не було для Бориса Лавреньова одноманітним повсякденням. Навпаки, він сприймав його як феєрію виразних, небуденних подій. Життя (як зовнішнє, так і художнє) було сповненим для нього трагікомедійних колізій – драматичних, неординарних, чудернацьких, наївних, загадкових. Письменник поціновував поетику незвичайного, романтичного, захоплюючого. Це відбилося у таких його прозових творах, як "Происшествие", "Моль", "Ветер", "Седьмой спутник", "Комендант Пушкин", "Таласса", "Парусный летчик" та багатьох інших. У них змальовано несподіваний ракурс людини й життя.
Борис Лавреньов увійшов до історії літератури як художник небуденності та екзотичних сюжетно-психологічних зіткнень.
Неабиякого значення митець надавав художній формі твору. Оповідання й повісті будувались як ланцюжок коротких розділів, викінчених сцен, яскравих відеофрагментів. Кожна сцена характеризувалася самоцінністю та являла собою самостійну картину, що входить до складного художнього цілого. Прозові твори Лавреньова відрізнялися внутрішньою кінематографічністю й розгорталися перед читачем як стрімкий рух розділів-кадрів.
Специфіка його творчої манери зумовлена домінантою подій, психологічною наснаженістю непередбачених змін у творі. Психологізм його художніх реалій є прихованим, розчиненим у карколомному русі подій. Він виявляє себе у деталях, інколи малопомітних, в окремих висловах персонажів. Оповідання й повісті Б.Лавреньова передають надзвичайну духовну, внутрішню напругу, що нею були пройняті перші десятиліття ХХ століття. Ця напруга часто носила надлюдський характер і була вищою за фізичні можливості людини.
Саме тому внутрішній конфлікт у його прозі реалізовувався в зіткненні реальних потенцій людської природи й тих важких випробувань, що їй довелося перенести. Головний персонаж "Рассказа о простой вещи" голова губернського чека Дмитро Орлов, якого в оповіданні називають "известным садистом, истязателем и палачом", у хвилини надзвичайної душевної напруги розкриває Семенухіну, своєму колезі по партії та революційній справі, свій духовний стан:
" – Да, я нервничаю. Я не машина, наконец, черт возьми! В силу всех известных тебе обстоятельств я прошу ревком освободить меня от работы и переправить за фронт. Я могу просто не выдержать бесконечного напряжения, сорваться и еще больше навредить делу. Примите это все во внимание. Камень тоже может расколоться".
Образне узагальнення, що тривалі виснажливі навантаження, які випали на долю людської психіки, розуму початку ХХ століття, є неприродними, алогічними, антиприродними, відбито в алегорійно-психологічній формулі "Камень тоже может расколоться". На зіткненнях людської натури з неможливо складними духовними випробуваннями часу, доби, історії й побудовано чимало творів художника.
Борис Лавреньов належить до тих небагатьох вітчизняних письменників, які культивували сюжет у своїй творчості (традиції Меріме, Стівенсона, Кіплінга). Митець працював над відточеністю, оригінальністю, динамічністю сюжетної основи. Він цінував напруженість та інтригу в художній дії. Лавреньов тривалий час міг виношувати, обдумувати сюжетні лінії твору до того внутрішнього стану, щоб їх чітко бачити й відчувати. Писати сідав лише тоді, коли сюжетну тканину, діалогічні візерунки, психологічні мотивації було продумано до нюансів. Так, оповідання "Сорок первый" було написане за два дні, оскільки воно повністю жило – і на сюжетному, і на персонажному, і на мовно-інтонаційному рівні – у свідомості художника.
У плані ставлення до розробки художньої форми, сюжетної концепції твору Лавреньов був продовжувачем західноєвропейської естетичної традиції, що він усвідомлював і вважав за достоїнство власної творчої манери.
Проза Б.Лавреньова 20-х років – це лабораторія роботи зі словом. Він був одним з провідних стилістів, образомовців того періоду, насичено й романтично мислив словом, відчував світ незвичайно, у численних фарбах, тонах і напівтонах; власне бачення світу втілював у романтично примхливих і тим цінних метафорах, порівняннях, епітетах. Для оповідання "Марина" характерним є, наприклад, такий ліричний фрагмент:
"Степь и море.
Море, как степь, и степь, как море.
А над этим небо – персидская тающая бирюза, и заправлены в нее розовые облачные жемчужины, и солнце сыплет пшеничным зерном, а по вечеру цепляется кудрями за зеленые гребешки волн."
Або такі образні побудови з цього ж оповідання:
"Горели июльские дни.
Когда горят июльские дни у моря, звенит небо хрустальным звоном, и звенит кровь в сердце, и становится сердце тяжелым, как золото."
Тут кожному слову є властивим асоціативний підтекст, що й створює тональність образно-метафоричного словесного багатства.
Прозі Лавреньова 20-х років був притаманним образотворчий романтизм, що реалізувався у каскадах оригінальних, акцентованих епітетів, порівнянь, розгорнутих метафоричних конструкцій.
Відзначаючи особливості його творчості, треба підкреслити, що у письменника був помітний потяг до художньо-публіцистичних узагальнень, створення публіцистичного "портрету" своєї доби. Він не задовольнявся власне оповіддю в характерах, майстерним розвитком сюжету, змалюванням персонажів. Письменник безпосередньо характеризував події та час, підкреслюючи їхні насиченість і трагізм. У найбільш глибоких лірико-соціальних фрагментах Б.Лавреньов влучно й портретно змальовує свою добу в узагальнених образно-логічних характеристиках. У новелі "Происшествие" рельєфно, з використанням прийому "крупного плану" передано швидкоплинність, мінливість і контрастність процесів в Україні періоду національно-громадянських зіткнень.
"Шел кровавый девятнадцатый год.
В больших городах под рявканье пушек, пулеметный лай и трескотню винтовок ежемесячно менялась власть.
По улицам двигались возбужденные толпы с пением и знаменами – то краснеющими кровавыми лепестками, то трехцветными, то желто-голубыми, то черными, то, наконец, — черт знает какого цвета и масти.
Дома покрывались ранами от стальных укусов, горели, рушились. В них ломалась и перетаскивалась мебель. Нагло стрекотали ундервуды, за которыми сидели одинаковые при всех режимах кудерчатые и бантиковые фигуры, по вечерам гулявшие при Советской власти с комиссарами, при других – с офицерами, но при всех властях одинаково податливые и равнодушные ко всему, кроме пайка.
Хмуро молчали гудки заводов, люди в кепках и шерстяных шарфах уходили, сжимая челюсти и винтовки, в неизвестную даль, а за окраинами росли города мертвых, присыпанные глиняными, неумело насыпанными холмиками".
Борис Лавреньов відчував і виявляв художні потаємини слова. Словом він точно й стисло малював сцени, характери, словом він передавав драматичні, іронічні й психологічні інтонації, ритміку оповіді, композиції, словом він досягав виразної стилізації окремих своїх творів під вершинні досягнення світової та національної літератури.
Письменник яскраво відтворював колорит розмовної, повсякденної мови. Соковитість, безпосередність, жвавість діалогів посилюють художній ефект його прози.
Чимало персонажів Лавреньова – це вихідці з низів. Їхня мова є незграбною, комічною, характер їхніх думок є прямолінійним, наївним і прозорим. Своїм мовленням його персонажі з високою долею точності характеризують себе й свій трагікомедійний час. Митець прагнув цілісності персонажа шляхом внутрішньої єдності його мовленнєвих, портретних і поведінкових рис.
Розмовні ситуації у творах Б.Лавреньова відбивають драматизм і специфіку доби, взаємовідносин між представниками конфліктуючих сил. Письменник часто використовув занижений стиль мовлення у репліках, висловленнях своїх персонажів, особливо якщо вони репрезентували найнижчі верстви населення. Елементи ненормативної, брутальної лексики посилювали достовірність тих епізодів, конфліктів, що змальовував Лавреньов, поглиблювали драматизм художніх реалій у його прозі.
У класичному оповіданні "Сорок первый" знаходимо такий мовленнєвий фрагмент.
"Веснушки Евсюкова стали белее лица. При всем отряде в глаза смеялся над ним поручик.
Комиссар вытащил наган.
– Ты, моль белая! Не дури! Или выкладывай, или пулю слопаешь!
Поручик повел плечом.
– Балда ты, хоть и комиссар! Убьешь – вовсе ничего не слопаешь!
Комиссар опустил револьвер и чертыхнулся.
– Я тебя гопака плясать заставлю, сучье твое мясо. Ты у меня запоешь, – буркнул он".
Напружена дія та колоритне слово – такими є естетичні засади оповідань і повістей Бориса Лавреньова. Його найкращим прозовим творам властиві якості модернової, реалістичної, авантурної, лірико-романтичної оповіді, тяжіння до створення незабутньої, оригінальної, незвичайної естетичної дійсності. У ній переплітаються й синтезуються екстравагантні характери, виняткові ситуації, максималістські психологічні зіткнення, гострі фабульні лінії, публіцистичні узагальнення, детективно-пригодницька поетика, гіперметафорична "орнаментальна" авторська мова, заземлена розкутість діалогів, образна бароковість пейзажів, колоритне персонажне мовлення.
Повістям й оповіданням Б.Лавреньова притаманна всерівнева динамічність. Вона, поєднана з багатством інтерпретаційних можливостей його прозових творів, стала основою інтересу до творчості Лавреньова з боку кіномитців.