Щоб підкреслити певну властивість чи рису зображувального об’єкта, широко використовуються епітети: " перша осінь… затаєнна і пінна", "друга осінь… кпиниста, затруєна, солона", "я… надхмарна, молода, писана і ліплена чугайстром", "смуток перламутровий над Крутами", "думка земна" (тобто свіжа, нова, довгождана, як весна), " осінь терпка, палюча, перелітна", "листки, настояні на сонці".
Художники письменники споглядають середовище, що їх оточує, але бачить красу, помічають різноманітні особливості по своєму. Для того, щоб читач побачив саме те, що бачить автор, поетові доводиться вдаватися до порівняння, тобто "до пояснення одного предмета або явища за допомогою іншого, подібного до нього, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво" (12,327).
Збірка "Виноградна колиска" починається поезією "Пердмова", в якій Китайгородська використовує так зване заперечне порівняння:
Як не будуть ці слова квітками,
Як не будуть морем і крильми,
Як не будуть полем і жінками –
Не прийми їх, земле, не прийми (1,5)
Помічаємо, що поетеса виражає порівняння орудним відмінком іменник. Цей прийом зустрічаємо і в інших віршах: "Стане серце полем дивини" (1,12), "Знов красівороном-птахом під хати жовтень прилетів"(1,18).
І русалкою рудою,
І царівною лісною
Повертатиму до тебе,
Як зозуля до весни (1,51).
Бачимо, що поетеса в цьому вірші паралельно вживає форму орудного відмінка та користується порівняльним сполучником як. дане поєднання використовується для підкреслення почуттів, експресивності виразу.
Аналіз обох збірок поетеси показує, що книжка "Сонце вночі" і кількісно і якісно багатша на порівняння; вони вдаліші лаконічніші насиченіші:
Стою освітлена, як день,
Як молода перед вінчанням.
………………………………………
Іду захмарена, як ніч,
Тремка, як паморозі нитка (2,24).
Тема цього вірша – філософська: погляд поета на час. Простежуємо розвиток ліричного героя у творі. На початку вірша – він сміливий, не боїться плину часу, радіє, що це поняття динамічне, "стою освітлена, як день". Але в кінці вірша, після деяких роздумів, бачимо гірке усвідомлення героїв плину часу, який призводить до старості, загибелі, зникнення із землі пам’яті… І це розуміння еволюції героя отримуємо через порівняння. До того ж пара слів "стою освітлена" – "іду захмарена" є контекстуальними антонімами.
У вірші "Я сама прекрасна, як Венера" зустрічаємо порівняння:
Відмикаю душу, ніби двері,
Для гостей – для бідних і святих (2,29)
Саме цим видом тропа ліричний герой, за яким усвідомлюємо саму авторку, стверджує якою повинна бути душа поета – широкою, відкритою, привітною, щоб читачеві кортіло зайти у ті прочинені "двері" – поезії.
У вірші, із цієї ж збірки, "Ровесникам" Китайгородська використовує розгорнуте порівняння:
Ми були такі маленькі,
Як метелики у травні,
Ми були такі легенькі,
Як мачкове зеренце (2,31). –
порівняння застосоване, на нашу думку, з метою передачі теплоти уставленні до минулого. Це засвідчує ще й пестлива форма слів маленькі, легенькі, мачкове, зеренце (позначені суфікси мають зменшено-пестливу семантику).
Також фіксуємо порівняння у формі називного відмінка іменника у вірші "Я прокинусь в старості, як вуйна".
Я прокинусь в старості, як вуйна,
Я прокинусь людяна ріка (2,56)
Інколи порівняння є недостатнім для розкриття чи змалювання певного образу. Тоді письменники вдаються до такого тропу як метафора, що дає змогу розкривати сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
У своїх віршах поетеса найчастіше розглядає тему природи. Тому найвдаліші, найкрасивіші метафори помічаємо у цих творах. Ось як змальовує авторка пейзаж:
Хто вигадав, що дике сіно !
Як рання повінь потекла
хатам і вишням по коліна,
пахке, парне, як молоко (1,11)
Ще метафори на позначення природи: "достигає ластівками небо", "На Шляху Чумацьким сивий кінь / визбирав у гриву зоряниці" та ін.
Перший дощ учив співати
срібну скрипку у мені (1,33) –
так висловлюється поетеса, називаючи свій дар сприймати поетично світ "срібною скрипкою", підкреслюючи, що "перший дощ учив співати", тобто природа є джерелом і поштовхом до творення віршів.
Збірка "Сонце в ночі", як уже зазначалось, багатша від "Виноградної колиски" не лише порівняннями, а й метафорами. У першій їх більше і кількісно, і якісно. У циклі "Злітніх офортів" зустрічаємо таку метафору:
Гай у поле! Будем пасти літо,
Будем літо гріти у гнізді (2,32)
У цих рядках відчувається заклик: люди! Милуйтесь природою, любіть її. Приносьте і лелійте літнє тепло у своєму "гнізді" – домівці.
У цій же збірці авторка описує осінь:
Роздягались з жару ясени
До листка, до пагона, до гілки (2,34)…
чи
І [осінь] скраєчка поцілує вікна,
Де спинитись має на нічліг.
І терпка, палюча, перелітна
Босою загубить слід у сніг (2,38) –
метафора підібрана для опису перехідного періоду в природі між осінню та зимою.
"Ряст мене підтоплює під груші" – в уяві поетеси асоціюється плин часу. роки минають, і одного разу людина ставить собі запитання: "А чи топтатиму ряст наступного року; тобто чи доживе до наступної пори року, місяця, тижня, дня. Вислів "під груди" пов’язаний з деякими поглядами людей щодо місцезнаходження в організмі людини душі. Багато книг, легенд стверджують, що вона розміщена в тілі людини у грудях, у серці.
На цю ж тему (часу) написаний вірш "цей чоловік шукає щось в саду". Показуючи примирення похилої людини зі своїм віком (адже нічого неможливо змінити), поетеса промовляє:
До чоловіка прийшла зима,
І він поцілував її у руку (2,54).
Дуже цікавим є вірш " Листя осипається з небес". Його ми віднесли до теми "Поет і поезія", уточнили, що в творі йдеться про творчу спадщину митця. В. Китайгородська використовує такий ряд слів: "віно, вікна, віко, потім – жито". Кожне слово має своє додаткове, метафоричне значення. Ми вважаємо, що "віно" – дар, даний поетові від природи, "вікна" – поезії, через призму яких читач відшукує істину життя, красу природи та інші якості, описані у творах; "віко" – символізує біологічну смерть митця; "жито" – те що залишається після смерті письменника що живить почуття, думки читача, що приносить користь для душі, настрою тощо.
З усіх видів творі В. Китайгородська найчастіше використовує такі види метафори, як уособлення та персоніфікацію. Це робить поезії, особливо римовані, схожими до народних пісень, надає творам казковості. Прикладом цього є вірші "Яблуня", "Будуть яблука ніч-циганку", "Соняшники", "Маленька трагедія", "заспівай, же осене", "Літо", "До перевізника", "Сьогодні ясен – молодий диригенд оркестру", " Місяць зірку здоганяв Чумацьким Шляхом", "Квіти відходять і гаснуть", "Тамарі", "Перейшли дощі і не стояли", "Напередодні" та ін.
Він [сніг] повисвітлював сади,
І підрумянив горобину,
І притулив собі сліди (2,20)
Таку картину зимового пейзажу малює поетеса, використовуючи уособлення.
У вірші "Літо" рядки хоч і не римуються, але, нагадують нам народну пісню чи діалог з природою:
Виріс любисток вищий від мене
мальва пришпилила йому весільну квітку,
і він ось-ось готовий поклонитися,
як парубок своїй нареченій.
Соняшник теж вищий від мене,
обіцяє світити мені на вікна й вночі,
аби більше про нього думати,
аби не забути про нього й зимою (1,43)
Вірш "Напівбілі рядки на городі" можна назвати віршем – уособленням. Даний вид тропа поетеса використовує для підкреслення різноманітності живого світу "на городі", для привертання уваги читача на різнобарвності, яка домінує влітку у природі:
Петрів батіг підганяє джмелів на медунку,
медунка збирає на сонці солодку піну,
за дзвеніли дзвони в цілунку,
вихлопнуло із покосів сіно (1,29)
У вірші "Народження" спостерігаємо процес появи на світ ліричного твору. Китайгородська з допомогою уособлення наблизила свою розповідь до казки:
Думки дві
на шпачах бються
то весела стане вище
і сумну засліпить блиском,
то сумна затьмарить першу,
надриваючись сама…
Довго так вони змагались.
І знесилені та горді
Не покинули двобою,
Аж поки проткнули лезом одну і упали.
А на їхнім руйновищі
Ворухнулось щось живе (1,4)
Фіксуємо уособлення та персоніфікацію у таких висловах: "дзенькнула зірка у браму", "Україна крила підняла", тихий вечір у траві бере собі весну у жони", "зима загрібає жар руками", "стоїть весна роздута в кожусі", "весняна примха пускає на морозі квіти", "тернота лісова плете вінчики", "осінь вересень із гаю не пустив", "в пітьмі пливе душа моя і сміх мені ладнає грати", "на вишняку листки збираються у зграю і через літо відлітають", "час умів квітки писати серед гаю, кукурудзі мив росою коси, умів дощем сміятися у осінь, міняти на деревах кольори", "купала ніг моє село у м’яті, вітри зливали роси на дахах", "колише перепел рідню" та інші, не менш цікаві та оригінальні за змістом та будовою.
Для підкреслення якоїсь ознаки, надання зображуваному виняткової виразності, з метою виявлення емоційності, загостреності, захоплення поетеса використовує гіпербулу.
Наприклад:
і квіти, як непрошені зухвальці
каінну площу випили до дна (1,7)
У вірші "Хто вигадав, що дике сіно" поетеса дуже емоційно описує захоплення природою ліричної героїні:
І ні кінця мені, ні краю
у цій траві у цій воді (1,11)
У вірші "Антифрески" для підкреслення різноманітності, бурхливості зелені поетеса каже:
Забризкала півнеба матіола —
І другу половину дістає (2,21)
чи у цьому ж вірші:
Уже зірвала береги люцерна
І поминула Тихий океан (2,21)
У збірці "Сонце вночі" знаходимо ще два вірші "Мамі" та "До життя", — в яких слово океан служить гіперболізуючим засобом:
Там стоїть моя тендітна мама,
А за нею – цвіту океан (2,18)
О, я була сама
Радості океаном (2,30)
В. Китайгородська використовує також протилежний гіперболі вид тропу – літоту, як засіб вияву ніжності й любові. У зв’язку з цим фіксуємо такі слова: "пелюсточок", "краплиночки", "серденько", "Іванко", "любчик", "мачкове зеренце", "маленькі", "легенькі", "виноградиняточко" "пташиняточко". Бачимо, що літота виражається на морфемному рівні мови, тобто з допомогою зменшено-пестливих суфіксів —еньк-, —есеньк-, —очк-, —к-, —чик-, —ену-. А у словах пташеняточко, винограденяточко, навіть помічаємо особливі суфікси —точк-, які надають слову особливої експресії.
У вірші "Вони — раби земні і Божі" авторка веде мову про "Нардепе", а саме про його шлях "раба земного й Божого" до "Олімпу".