Творчість присвятив селу –650
Відсталість селянства ("Земля обработки требует", "Як гусениця у дядька Кіндрата штани з’їла"), безкультур’я("Що таке іноді вміти", "Дружні поради"), неуцтво, забобонливість ("Село-книга", "Якая ж із квача притика, коли він квач")
"Усипка, утечка, усумка й утруска" – проти викрадачів державного майна, створеного працею чесних трудівників. Підзаголовок "Теорія" – 24 грудня 1922р. в газеті "Вісті ВУЦВК"
Уркарт – англійський промисловець, фінансист уркарт – голова "Російсько-азіатського об’єднаного товариства", власник гірничого підприємства, намагається отримати у концесію свої володіння.
— визнач
— "Що з тими словами робити" – логічна переконлива відповідь
Боротьба проти відсталості, висміює хапуг, п’яниць, бюрократів, ледарів, утворює гуманістичну мораль, нове життя.
"Зенітка" 26 лютого 1944р. газета "Радянська Україна" – 2-й період творчості.
Тема мужності, нескореності народу в роки 2-ї світової війни, героїзм, захист Батьківщини
— старі і підлітки, дід Свирид – Лукерка
Мисливські усмішки
-милуватися природою
"Відкриття охоти" , "Мисливство" – захоплення природою
"Заєць" – ліричний відступ про золоту осінь
— кожне дерево одухотворене, наділене рисами і почуттями живої людини
Той, хто піднімає руку на природу, безжально руйнує її, — заклятий ворог.
"Самі собі шкідники" – "Чи не від того наші птахи й тварини дикі, що дехто з нас сам "дикий" – захист до охорони чарівної природи
пейзажі – поетична паралель до настрою ліричного героя –оповідача
-сміх добродушний, лагідний
герої – люди широкої натури, благородні , кмітливі, закохані в рідні краї, люблять дотепне слово, мислити вигадки.
"Вальдмени" , "Як варити і їсти суп з дикої кучки", "Сом".
"Зенітка"
26 лютого 1944 р. газета "Радянська Україна" друкує "Зенітку" – цією гуморескою розпочинається другий період творчості Остапа Вишні. Письменник – патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стала на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки.
"Я хотів у тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе…щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому розсміялися, та не засміялися, а просто таки зареготали. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказать би, мобілізаційну, підбадьорювальну роль".(О.Вишня)
головний герой "Зенітки" – мудрий, життєрадісний, винахідливий і дотепливий. Людина мужня і скромна. Про всій героїчний подвиг у роки війни дід Свирид розповідає із стриманим гумором. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад.
Гумореска – це діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: "Та хто зна! Чи сімдесят дев’ять, чи вісімдесят дев’ять? Хіба їх полічим?" Цією деталлю підкреслено всенародну війну з окупантами.
Складається з двох частин: "соприкосновеніє" діда Свирида з фашистами і побутові "стражелія" з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід "так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку".
У першій частині О.Вишня застосовує засоби сатири:
— бурлескну лексику: "загребли трьох отам на вигоні"(замість поважного "поховали");
— лайливі, принизливі слова: погань, несиголовці, ім’я старости "Панько Нужник";
— вживання середнього роду замість чоловічого: "Воно сопливе виплакало, щоб його в колгосп прийняли";
— Варваризм: "Вас іст дас?", "діла-гут".
Вила-трійчати, якими Свирид, "як щурят подавив" гітлерівців виростають у гіперболізований образ народної "зенітки". Ось як розповідає дід про своє генеральне "соприкосновеніє з фашистами, що спали на горищі:
"Чую – хропочуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. У руках у мене вила трійчата залізні. Я розмахнувсь та крізь лісу вилами – раз, два, три!
Як заверещать вони там, як закричать:
— Вас іст дас?
А Нужник:
— О, рятуйте! Хтось із землі з зенітки б’є!
Ага, думаю, сукині ви сини, уже мої вила вам на зенітку здаються, почекайте, ще не те буде".
— У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий
Засоби комічного:
Застосування військової термінології у розповіді про бабу Лукерку:
"… Вийде на ганок та як стрельне:
-Свириде!…
сокира "як на теперішню техніку, так чиста тобі "Катюша" "стратегію" й "тактику" своєї покійниці дід Свирид добре вивчив, тому й передбачливо готував "позиції" для "оборони".
"Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилося мені щодня"
"Кум і льотчик кріпкий був . Ас!"
"Держись, — кажу, — куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу й техніку!"
-Русизми: "У соприкосновенії з ворогом був", "війна – це ж моє рідне дєло", "ошибка організаційна вийшла!
-Комізм ситуацій, так, що вони нагадують військові повідомлення:
"Ось дід Свирид з кумом трусили кислиці, та на дереві вирішили й запалити.
"Коли це знову як бахне: Знову за люльки!
Так ми з кумом, як стій, з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю! За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберком води. Ворухнувсь – рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дєйствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі-мокрісінькі"
Отже, в гуморесці "Зенітка" О.Вишня через художній образ мужнього партизана розкриває патріотичну ідею вірності Вітчизні.
"Чухраїнці"
Особливо нещадно викривав Вишня слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій.
"Гонів із сотню за Атлантидою, трошки вбік, праворуч" розташувалась така давня країна Чукрен, назва якої походить від того, "що її населення, люд тобто Божий, завжди чухався.
Дитина маленька, як тільки починало було спинатися на нього і коли його чи запитають про що-небудь, чи загадаються, що зробити, зразу воно лізе до потилиці і починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба вріже…"
Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури, розчинення їх у союзному "кориті".
"Спочатку в них пісні були дуже короткі, мелодійні з глибоким змістом, а потім, як уже було заведено "Всечухраїнський день музики", почали співати "Корито".
Ой корито, корито,
Повне води налито.
Там дівчонки руки мили
А мальчики воду пили,
Не хочу я чаю пить,
Не хочу заваривать,
Не хочу тібє любить,
З тобой разгаваривать".
Таке ж "зачухане" керівництво в Чукрен. Все співи – Європа дивуватись перестала, просто відгородилась.
"Сусіди-атлантидяни оті самі, аж вікна було позачиняють:
-Співають чухраїнці! От народ!? А коли це вони вже за індустріалізацію візьмуться?"
Актуальність цього твору очевидна.
Гумореска "Чухраїнці" складається з передмови, трьох розділів і післямови.
Велика й багата земля, давня країна – населення ж найвідсталіше в Європі.
Дотепно змальовує Остап Вишня простори Чукрен
"Прадавні матеріали, знайдені при розкопках царя Передериматняріохора свідчать вже більше про географічне положення Чукрен: від біблійської річки Сону аж до біблійської річки Дяну" Кирпаті гори на Заході.
На півдні найсиніше в світі море, найбільша річка Дмитро, а ще є річка Дситро, то й населення зветься надмитрянці і надситрянці.
Чухраїнці і цей поділ приймають як даність. Звикли. Звичка до свого напівдикого існування така глибока, що стала характером.
Всього понад 30 млн.чухрянців, "хоч здебільшого вони й самі не знали, хто вони такі суть…
Як запитають було їх:
-Якої ви, люде, нації?
Вони, почухавшись відповідають:
-Та й хто зна… Живемо в Шенгереївці. Православні.
Дуже гостро кпинить своїх земляків О.Вишня за рабський дух, за брак почуття національної гідності, гордості й самоповаги.
"А найбільше любили чухраїнці на вгородах соняшники. – Хороша, — казали вони, —рослина. Як зацвіте –зацвіте-зацвіте!. А потім як ісхилить голову і стоїть перед тобою, як навколюшках… Так, ніби він –ти, а ти-ніби пан. Уперто покірлива рослина" — виплекане століттями колоніального "виховання" українство.
Сатирик виділяє в ментальності чухраїнця аж п’ять глибоко-національних рис:
1. Якби ж знаття
2. Забув
3. Спізнивсь
4. Якось-то воно буде
5. Я так і знав.
Якби ж знаття — "найхарактерніша для чухраїнця риса". Прискіпливо аналізував українство сатирик, засуджуючи неповоротний спосіб його мислення, страшенно боляче було йому за таку нездатність до дії, безініціативність, пасивність нашого люду. Гостро висміював сльозливу емоційність на надмірний ліризм української літератури.
В післямові сяйнула дотепам Вишнівська доброзичливість.
"— Нічого! Якось-то воно буде" Бо сам же мовляв з них, чухраїнців.
Семінарське заняття.
Тема: Збереження традицій О.Вишні в українській літературі.
План.
1. Створення жанру "усмішки".
2. Утвердження героїзму народу і нового героя засобами гумору
3. Майстерне зображення рідної природи та заклик до її збереження.
Теми рефератів, творів.
1. Продовження у творчості О.Вишні традицій бурлеску, де охоплюється високе і низьке, анекдот і дотеп.
2. "Треба любити людину. Більше, ніж самого себе" (О.Вишня)
3. "Коли входиш в літературу, чисти черевики" (за творами О.Вишні)
Запитання і завдання
1. Які ви знаєте жанри сатири та гумору? В чому виявляється жанрова своєрідність усмішки?
2. Охарактеризуйте ідейно-тематичну багатоманітність сатири та гумору Остапа Вишні.
3. У чому і як виявляється типове та індивідуальне в характері діда Свирида?
4. Як у творах Остапа Вишні розкривається єдність воєнного і трудового подвигу народу?
5. Що вам найбільше подобається в "Мисливських усмішках"?
6. Подумайте, як у творчості Вишні продовжуються класичні традиції Шевченка і Гоголя, Франка і Щедріна, Маротовича і Чехова.
7. Розкажіть про дитинство О.Вишні, про оточення, в якому він зростав використовуючи відомості з твору "Моя автобіографія" та цитати
8.