Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. "Козтоз" Зерова ідейно перегукується з творами М.Драй-Хмари "Victoria" і П.Филиповича "Єдина воля володіє світом", що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П.Филипович "виводить" у своїй поезії "єдиний закон" розвитку людського буття і Всесвіту. За цим універсальним законом "єдиною волею", що володіє світом, є людяність: "Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, 1 всі колись з'єднаються в просторі — людина, звір, і квітка, і блакить".
Образ латаття стрічається також у сонеті "Данте". Зеров доповнює його; чисті квіти, "далекі від тривог і від земної сварки", символізують незаідеологізоване мистецтво, орієнтоване на загальнолюдські цінності та ідеали.
Широкий спектр використаних міфологічних образів дає підстави стверджувати, що український неокласик не обмежувався наслідуванням античних авторів і французьких парнасців. Неокласика Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням своїм сягала національного грунту.
Друга група персонажів поезії Зерова — видатні діячі української і світової історії та культури. Принципом "добору" імен, на нашу думку, стало визначення внеску в національний духовний розвій того чи того діяча, хоча інколи і непоцінованого сучасниками. Про це говорить вже сама назва циклу "Культуртрегери", в якому автор подає поетичні характеристики П.Куліша, І.Турчиновського, (Котляревського, В.Горленка, М.Чернишевського. Провідна тема циклу — віддане ідеї служіння народові життя героя. Так, у сонеті "Куліш" автор подає проникливий психологічний портрет героя: "Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче "ставити курінь", Над творами культурників п'яніє". Всього в трьох рядках поет характеризує постать Пантелеймона Куліша, але за ними значний і ґрунтовний науковий аналіз. Творчість П.Куліша Зеров досліджував у істерико-літературних розвідках, у курсі лекцій "Українське письменство XIX століття", у нарисах з новітнього українського письменства "Від Куліша до Винниченка" 1928 року, у праці з віршового перекладу "У справі віршового перекладу". У стислу оповідь поет вводить біографічну деталь, яка доповнює портрет Куліша: "І днів старечих тягота легка, і навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука". В інших поезіях Зеров пропонує читачеві цілу галерею історичних постатей — від князів Ігоря і Святослава до поетів-сучасників П.Тичини, Г.Чупринки та інших.
Досить часто автор звертається до образів античних поетів, учених та політичних діячів (Овідій, Вергілій, Сапфо, Сократ, Аристофан, Фукідід, Трасібул, Арістарх, Геродот, Елій Ламія}. Не обмежуючись стародавньою історією, Зеров залучає в коло своїх культурологічних зацікавлень постаті Данте, Леконта де Ліля, Жозе Ередіа, Байрона, Клінгера.
Особливість інтерпретації Зеровим історичних постатей — точність фактури і фактів, стислість і науковість характеристики, вкраплення суто біографічних деталей. Такий підхід до передачі реальних деталей і фактів був винятковим для багатої на довільні інтерпретації та домисли літератури 20 — 30-х років. У цьому виявляється тематична і стильова спорідненість поезій неокласика з власними історико-літературними студіями.
Для прикладу візьмемо постать Вергілія. Творчість Вергілія, як і багатьох інших поетів "золотого віку" римської літератури, стала об'єктом уважного вивчення Зерова-літературознавця, джерелом ремінісценцій Зерова-поета і благодатним поетичним материком Зерова-перекладача. Йому належать переклади окремих еклог Вергілія зі збірок "Буколіки" й "Георгіки", частини поеми "Енеїда" (повний переклад, на жаль, втрачено в соловецьких таборах). У згадуваному курсі лекцій "Нове українське письменство", говорячи про "першоджерело всіх "Енеїд", Зеров характеризує особистість і творчість великого римського поета епохи Августа. У поезії "Вергілій" він осмислює основні моменти біографії, визначає провідні теми всієї творчості поета ("звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом"), дає оцінку "Енеїді" й місця Вергілія в світовій літературі ("Та він живе, і дзвін гучний його поем Донині сниться нам риданнями Дідони, Бряжчанням панцирів і сплесками трирем"). І все це у суворих рамках сонета) Зіставлення тексту сонета з історичним та міфологічним матеріалом підводить до висновку, що "Вергілій" є не тільки поетичним осмисленням постаті римського поета, а й своєрідним підсумком, результатом ретельного і ґрунтовного дослідження з історії античної літератури.
Остання група досліджуваних образів — персонажі славетних творів світової літератури. Улюбленим книгам Зеров присвятив цикл "Книжки і автори", який відкривається "програмовою" поезією "Semper legenda". Як згадував М.Рильський, Зеров вважав, що у домашній бібліотеці повинні бути книги тільки semper legenda, тобто завжди перечитувані. Цей вислів і визначив лейтмотив всього циклу. У використанні образів літературного походження Зеров іде різними шляхами: у одних випадках сонети неокласика є своєрідними стислими інтерпретаціями найцікавіших фрагментів відомих творів Ч.ДІккенса ("Домбі і син"), Марка Твена ("Життя на Місісіпі"), У.Теккерея ("Історія Генрі Есмонда"), С.Лагарлефа ("Легенда однієї садиби"), в інших — талановитими ремінісценціями. Так, "Словом о полку Ігоревім" навіяні сонети "Сон Святослава" і "Князь Ігор". За мотивами роману Е.Золя "Провина абата Мюре" написаний цикл сонетів "Параду", а за епопеєю Гомера — "Мотиви "Одіссеї". Поезія великого Тагора наштовхнула до створення сонета "На мотив Рабиндраната Тагора".
В окремих поезіях глибина психологічної характеристики досягається оповіддю від імені самого героя ("Гуллівер", "Гільгамеш"), що зближує позиції ліричного героя і власне автора. Так, сонет "Гуллівер" написаний у липні 1934 року, найдраматичнішого року в житті Зерова. Розпочалося планомірне цькування поета і вченого: на початку січня відбулося засідання університетського товариства "Літератор-марксист", де П.Колесник виголосив доповідь "Буржуазно-націоналістична літературознавча концепція М.Зерова і хви-льовизм". Через кілька місяців професора Зерова було звільнено з університету. Останній удар долі — смерть десятилітнього сина. Так збіглися в часі для Зерова трагедія суспільства й особиста. Героя його поезії Гуллівера лякають не "великі" вороги, явні, а ті, що "лагідно і так зухвало" плетуть інтриги. Зеров зображує соціальне явище того часу: "Не так-бо люті тигри і леви, Як дріб'язкові, мстиві ліліпути". Подібний мотив — і в поезії "Incogonito". Лицемірство й дволикість стають для багатьох його сучасників нормою поведінки: "Він народивсь давно, — і то не маячня! Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах. Та нині розплодивсь у безліч екземплярах, Мов літоросль повзка до в'язового пня".
Трактуванням літературних образів адекватно реальному життю і накладанням різних часових планів сонети Зерова, за спостереженням М.Ласло-Куцюк, надзвичайно близькі до творів його сучасника — російського поета Осипа Мандельштама, що вирізнявся своїм талантом з-поміж членів літературного угрупу-вання "Лирический круг".
Зрештою, зауважимо, що значну культурологічну цінність мають коментарі Зерова, якими він супроводжував оригінальні поезії в збірці "Камена". Глибока ерудиція, літературний смак, почуття міри перетворюють їх на своєрідні науково-популярні твори.
Отже, активно використовуючи образи світової культури, Зеров увиразнює поетичну розповідь, надає їй неповторного, зеровського колориту, забарвлює емоційно, спрямовує думку, полегшує розуміння змісту. "Культурологічна" буттєва парадигма стала основою світогляду Зерова-неокласика. Думки поета, "закодовані" в культурософські образи, не втрачають своєї естетичної цінності й нині.