Історичний роман, ясна річ, — це не академічний виклад історії (хоч і цей виклад не позбавлений суб'єктивізму), і йому властиві чітка авторська позиція, художній домисел тощо. Світоглядним орієнтиром письменника був націоналізм, тобто любов до України, що позначилося на інтерпретації історичних подій та осіб. Сюжетну основу романів І.Нечуй-Левицький побудував за принципом контрасту характерів героїв, їх життєвої та моральної поведінки. Найбільш яскраво письменник розкрився як художник-портретист, майстер психологічного відтворення внутрішнього світу героїв, "побутописець". У своїх романах він прагнув через психологічні й соціальні чинники простежити причини деформації людської душі, мотиви віровідступництва тощо. Хоч би якими барвами малював характери своїх героїв, він усе-таки не приховує жалю за змарноване ними життя, втрачені надії. Автор намагався показати, що віровідступництво, духовне зубожіння, егоїстичність натури, прагнення величі за будь-яку ціну призводять до "обміління" людської душі, до життєвої та політичної драми.
У своїх історичних творах І.Нечуй-Левицький продовжував розвивати художньо-естетичні здобутки української літератури попереднього періоду. Письменник відходить од романтичного зображення національного минулого, основою його творчої практики стає документалізм. Історична проза І.Нечуя-Левицького одночасно виконує дві функції: з одного боку, є посібником для вивчення історії України, має просвітительський характер, а з другого — засобами художнього письма відтворює реальні постаті нашого минулого.4
1 Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ ст. і Орест Левицький. — К., 1994. — С. 65.
2 Міщук Р. Уроки історії — уроки моральності // Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 489.
3 Нечуй-Левицький І. Зібр. творів: У 10 т. — К., 1968. — ТЛО. — С. 60-61.
4 Cieslikovska T. Pisarstwo T. Parniickiego. — Warszawa, 1965. — S. 15.
5 Пінчук С. Розвиток жанру — еволюція образу // Проблеми. Жанри. Майстерність. — К., 1981. — Вип. 6. — С. 129.
6 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 334.
7 Костомаров М. Історія України в життєписах визначніших її діячів. — Львів, 1918. — С. 313.
8 Bujnicki T. Senkewicz і historia. — Warszawa, 1977. — S. 39-42.
9 Див.: Міщук Р. До характеристики індивідуального стилю Івана Нечуя-Левицького // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ — поч. ХХ ст. — К., 1987. — С. 146.
10 Міщук Р. Там само. — С.494.
11 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С.9.
12 Там само. — С.37.
13 Там само. — С.29.
14 Там само. — С.332.
15 Антонович В. Про гетьманські часи на Україні. — К., 1991. — С. 102.
16 Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 343.5