В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна. Костенко вирішує дуже оригінальне. Наприклад, скільки вже сказано, що нєрозділене кохання — нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи Ті люблять, чи й не відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі в "Світлому сонеті" Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону:
Світлий сонет
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все .як слід.
Вона росте ще, завтра буде вишенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози — це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!
— Чому поезія має саме таку назву?
— Що таке сонет? Доведіть, що цей твір є сонетом.
— Чи можна твердити, що поезія "Світлий сонет" має обрамлення?
— Якою постає головна героїня твору? Як ставиться авторка до своєї героїні?
— Чи є у вірші докір юнакові, який не відповів на першу закоханість ровесниці? Чому?
— Чи подобається вам головна думка твору? А як ви розцінюєте право на нерозділеке, кохання? Чи варто в такому випадку боротися за своє щастя, зробити все для того, щоб ваш обранець відповів на почуття? Як ви вважаєте, взагалі це можливо зробити? І ви переконані, що людина, в яку ви закохані, буде щаслива, що все не обернеться взаємним розчаруванням, претензіями і горем?
У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.
Як холодно! Акація цвіте.
Стоїть, як шостра, над сирки асфальтом.
Сумної зірки око золоте,
І електричка скрикнула контральто,
Я тихо йду. Так ходять скрипалі,
не сколихнувши музику словами.
Єдина мить — під небом на землі
отак побути наодинці з Вами!
Ви теж, мабуть, десь тихо ідете.
Страждання наше чисте і терпляче.
Як холодно!— Акація цвіте.
Як холодно! Душа за вами плаче.
— Для чого служить антитеза у першому рядку?
— Зробіть словесний малюнок розквітлого дерева акації на освітленій міській вулиці після дощу. Які рядки вірша підказують вам саме таку, як ви описуєте, картину?
— Як ви розумієте фразу:
Єдина мить — під небом на землі
Отак побути наодинці з Вами?
— Про холод у природі чи про холод від неможливості щастя бути разом з коханим йдеться в останній строфі?
— Чому авторка вживає займенник "Ви" з великої букви?
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій пас.
Але про це не будем говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на "ви".
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи,
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити,
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не будем говорити.
— Що спільного між цими двома віршами?
— Як ви вважаєте, справжнє почуття сором'язливе і потаємне, чи відверте Й амбітне, самовпевнене? Чому?
— Для чого у цьому вірші служить рефрен, яким е останній рядок кожної строфи?
* * *
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов'їв
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль для нього не прем'єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
— Як в цій поезії сказано про довір'я?
— Чи погоджуєтеся ви з думкою поетеси, що довір'я треба заслужити, а не добиватися його розв'язною поведінкою? Чому?
— Які рядки вірша вам найбільше подобаються і чому?
Ліна Костенко віртуозно описує не тільки передчуття любові, а й апофеоз щастя. Лавина почуттів у цьому випадку могутня і сильна:
* * *
Спини мене отямся і отям —
така любов буває раз в ніколи.
Вона промчить над зламаним життям,
за нею будуть бігти видноколи...
Вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж слова поспалює вустами.
Спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє.
Ще поки можу але вже не можу –
настала черга й на мою зорю.
Чи біля тебе душу відморожу,
чи біля тебе полум’ям згорю
— Пригадайте вірш В.Сосюри "Так ніхто не кохав". Що спільного між віршем цього поета й щойно прочитаною поезією Ліни Костенію? Хто з авторів, на вашу думку, сильніше емоційно передає почуття закоханого серця?
Божевілля моє, божемилля,
Богомілля моїм сльозам!
Один-єдиний дотик абсолютного —
моя душа відкрилась, як Сезам.
Сама не знаю, що в ній за скарби,
якого серце зберігало джина.
Там, може, пограбовані гроби
і заржавіла лампа Алладіна.
А може, й ні. Не відаю. Ти теж ні.
Моя душа відкрилась, як Сезам...
Які у тебе руки обережні,
які слова ласкаві, як бальзам!
— Як називає свій стан закоханості лірична героїня і чому?
— Проаналізуйте зміст другої .строфи. Чи завжди людина певна, що кохання принесе їй щастя, що вона зможе відповісти любов'ю на любов?
* * *
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
— Яку роль відіграє риторичне запитання на початку вірша?
— Що саме підсилює анафора?
— Чи можна два останні рядки вважати, на "більшим сплеском емоції ліричної героїні?
— У інтимній ліриці Ліни Костенко жінка виступає шляхетною, інтелектуальною і високодуховною особистістю. Дуже часто вона наділена рисами середньовічної прекрасної дами. Як ви вважаєте, така іпостась доречна чи ні?
— Прочитайте уривок з поезії;
І хоч в'яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар, — жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.
— Чим ці рядки перегукуються з попереднім віршем?
Доба емансипації і фемінізму все-таки завдає відчутного удару по жіночності, по ставленні до жінки як до істоти тендітної, делікатної. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед Жінкою:
Пелюстки старовинного романсу
Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні —
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
До нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою,
Жінки мовчали. Все було не так.
їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й не сучасними,
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
— Чи можна сказати, що розповідь у цьому вірші нагадує стиль ретро? Чому?
— Яким постає старий співак і про що саме він співає?
— Як впливає старовинна пісня на сучасних жінок, виведених у поезії?
— За допомогою яких слів передано іронічне ставлення до чоловіків, які не вміють вести себе по-джентельменськи?
— Чи поділяєте ви думку, виражену словами;
Жінки втомились бути не прекрасними ?