Згідно з протоколом трусу, у нього вилучено рукописи та особисте листування у трьох теках, а також книги М.Грушевського ("Історія української літератури", "Украинский народ в прошлом и настоящем"), С.Єфремова ("Історія українського письменства"), історичні праці М.Костомарова, "Твори" Т.Шевченка за редакцією С.Єфремова та ін. Нічого з цього на клопотання матері поета органи НКВС не повернули.
Слідство велося по груповій справі, в якій, крім М.Вороного, фігурували М.Зеров, А.Лебідь, Л.Митькевич, Пилипенко і П.Филипович. Усіх їх звинувачували в належності до контрреволюційної націоналістичної групи, що готувала повалення Радянської влади на Україні, а також терористичні акти проти радянських і партійних керівників.
З цієї групи до реабілітації дожив лише Л.Митькевич, який 1957 року заявив прокуророві, що слідство у їхній справі велося з грубими порушеннями соціалістичної законності.
Як з'ясовано перевіркою військової прокуратури, колишній співробітник НКВС УРСР Овчинников, який брав участь у розслідуванні цієї групової справи, за порушення соціалістичної законності був засуджений, а його колега Літман звільнений з органів державної безпеки за фальсифікацію матеріалів слідства.
Тому зрозуміло, яким чином у слідчому томі М. Вороного з'явилася така заява, датована 14 квітня 1935 року (подаємо мовою оригіналу): "Заявляю о том, что со дня моего ареста 19 марта 1935г. в течение 20 суток, уже находясь в стенах НКВД, я вел себя как предатель, как классовый враг, ни одного слова правду не говорил, но с 8 апреля я решил еше раз навсегда порвать с моим националистическим прошлым, и начал говорить искренне, ничего о себе не утаивая, отдавал всего себя, какой я есть, на руки пролетарского правосудия. И с указанного времени ни одного слова лжи мной не было сказано".
Зломивши волю М.Вороного, слідчі надиктували йому зізнання, які втягували в той чорний вир понад два десятки літераторів і журналістів, з якими він спілкувався (крім арештованих у спільній справі, М.Бажан, М.Рильський, Ю.Яновський, М.Жук, Ю.Меженко та ін.).
10 квітня 1935р., коли М.Вороний уже "начал говорить искренне", він визнав, що належав до контрреволюційної організації, мета якої "повалення Радянської влади і створення самостійної буржуазно-націоналістичної України".
Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 року засудив Вороного М. М. на 8 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі.
Відбував покарання на Соловках, де працював в основному на сільськогосподарських роботах.
Як видно із архівно-слідчої справи М.Вороного, він, перебуваючи в ув'язненні, звертався з заявою в органи НКВС, в якій відмовлявся від зізнань, даних на попередньому слідстві та в суді, і просив переглянути його справу.
9 жовтня 1937р. трійкою, НКВС по Ленінградській області Вороного М.М. засуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937р.
У липні 1956 року 76-літня мати поета Віра Миколаївна звернулася до військової прокуратури з проханням з'ясувати долю сина, про якого від вересня 1937-го нічого не знала, хоч неодноразово зверталася в різні інстанції, аж на ім'я Сталіна.
Ухвалою Військової колегії Верховного Суду СРСР від 23 січня 1958 року обидва вироки стосовно Вороного М.М. скасовано, а справу припинено за відсутністю складу злочину.
Список використаної літератури
1. Історія української літератури. – К., 2000.
2. Життя і творчість Г.Сковороди. – К., 1992.
3. Українознавство. – В 4-х томах. – Т.4.