Теми його "Роздумів" різні: "Соборність", "Щедрість", "Несімо злагоду, як Божу милість", "Українська толока", "Українська інтелігенція", "Поле нашої долі", "Благословенний Світязь" та інші. Автор проявляє неабиякі знання української історії, літератури, культури. Стиль письменника відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, свідомою настановою на розмовну інтонацію. Часто для підсилення ефекту використовуються власні поетичні рядки. Обов’язковим для творів письменника є оптимістичний висновок-кінцівка: "Вітри історії, добрі й злі, завжди кружляли над нашим полем. Нищили його, ...витягали його життєдайну силу, ...тож не ображаймося на нього ми, громадяни України. Засіваймо його зерном й добром, бережімо від злих очей і ненаситних захланників, даруймо йому любов свою на всі віки!" [5].
Матеріали, опубліковані в газеті, досить різноманітні у жанровому плані. Уривок з нової художньо-документальної книги Петра Боярчука "До України повернусь", який має назву "Хрестик, який грів на Сибіру", за сукупністю жанрових ознак можна класифікувати як портретний нарис. У його центрі – зображення внутрішнього світу людини, розкриття її характеру через конкретні вчинки, конфліктні ситуації.
Особливостями стилю автора є використання пейзажних замальовок. У цьому нарисі пейзаж підводить читачів до сприйняття подальшої розповіді в певному емоційно-настроєвому ключі: "...В підсвідомості незагойно ятрився спомин про безтямний жіночий крик на пароплаві та хворобливо-жовте небо над ним, яке невідворотно заливала страхітлива повінь червоного" [1].
Для посилення емоційного впливу автор змальовує негативного героя – вожату – дотепно, навіть дещо саркастично. Посиленню експресивності служить і публіцистичний рефрен, тобто кількаразовий повтор важливої думки (у даному випадку – "у кожного свій хрест"). У цій публікації автор зумів вдало поєднати моральні, філософські та соціальні проблеми.
Привертають увагу оригінальністю композиції статті Валентини Штинько, об’єднані під рубрикою "Свята у нашому домі". Здавалось би, як просто, спираючись на дослідження етнографів, подати в газету інформацію про календар церковних свят на тиждень. Але публіцистична творчість немислима поза фантазією, творчою уявою і хистом журналіста. Тому навіть маленькі цитати зі Святого Письма, вміло підібрані відповідно до тематики статті, міняють її направленість – з чисто інформаційної стаття перетворюється на ліричний монолог. Цьому сприяють і авторські відступи, ліричні висновки, звернення: "У Купальську ніч не можна спати. Тож не проспіть свою чарівну квітку папороті..." [6]. Авторка зуміла в невеликих за обсягом статтях сказати образно, оригінально і багато.
Зовсім інакші за стилем і направленістю есе Володимира Лиса, які об’єднані під рубрикою "Вічні теми". Композиція публікацій В.Лиса характеризується логічністю викладу. У його есе знайшли місце і гострота політичних оцінок, і актуальність теми, і глибокий аналіз. Жанрова своєрідність – діалог з читачем. Бесіда є прийомом, який відчутно видозмінює жанр, посуваючи його до белетристики. Автор досягає успіху в бесіді з читачем завдяки таким поширеним засобам публіцистики, як підтекст, риторичні запитання: "Де знайти отой єдиний еквівалент єдності і любові?" [4]. З аналізу публікацій видно, що високу художність публіцистики Лиса підсилює старанно відшліфована, професійна мова автора.
Істотно відрізняються есе Володимира Лиса і Петра Маха. Кожен талановитий журналіст механічно не повторює уже кимось знайдене. Кожен майстер, як у літературі, так і в журналістиці, дотримуючись певних об’єктивних закономірностей, творить свою модифікацію жанру. Маючи в своїй основі певні усталені риси жанру, твори Петра Маха не подібні на твори цього ж жанру Володимира Лиса. У Маха своя поетика, свій підхід до життєвих явищ, пошуки нового змісту і нових засобів вираження. Його твори близькі до ліричної прози.
Публіцистика Маха дуже настроєва, патетична. Його публікації насичені емоційною лексикою. Автор використовує індивідуально-авторські неологізми "серпанково-романтичний образ вивогненної Лесею Українкою "Лісової пісні", "промоторите", "лімузинять". Посиленню експресії сприяють вірші, які вмонтовуються в текст статті:
Тримайся, друже! Ти ж таку могуть
По всьому світу чесно понаславив,
Що нині серед всіх перлин держави
Найголубішу носиш ти снагу.
Але одна доконує біда:
Що всяк сюди натішитись приходить,
І мало хто для твеї диво-вроди
Хоч краплю серця, Світязю, віддасть [5].
У газетних публікаціях Петра Маха завжди белетристика домінує над публіцистикою. Його статті сприймаються як дуже емоційні висловлювання поета. Проблеми, висвітлені автором, вирішуються на тлі його поетичної творчості. Але це речі злободенні, вони органічно вписуються в газетний матеріал, додають виданню яскравості, самобутності.
Те, що жанри газети "Волинь" створюють професійні письменники, сприяє їх урізноманітненню. Кожен виробив свою жанрову форму, з допомогою якої він знайшов спосіб найбільш ефективного впливу на читача. Можна стверджувати, що не в останню чергу завдяки публікаціям волинських письменників газета "Волинь" користується успіхом і має широку читацьку аудиторію.
Література
1. Боярчук П. Хрестик, який грів на Сибіру // Волинь. – 1997. – 6 трав.
2. Гей В. Слово — піднесений голос душі // Волинь. — 2000. – 4 жовт.
3. Гей В. Підрубане дерево роду: уривки з поеми // Волинь.–1996. – 23 берез.
4. Лис В. Свобода. Нація. Життя і смерть. Покоління. Цикл есе // Волинь. – 1996. – 3 лют., 23 берез., 18 трав., 22 черв.
5. Мах П. Соборність. Несімо злагоду, як Божу милість. Українська толока. Українська інтелігенція. Поле нашої долі. Благословенний Світязь. Цикл есе // Волинь. – 1999. – 27 лют., 25 берез., 29 квіт., 22 трав., 26 черв., 13 серп.
6. Штинько В. Завтра – Великдень. Тут моя родинонька, тут моя мати. Мучениця Акилина і Мстислав Хоробрий. Цикл статей // Волинь. – 1999. – 10 квіт., 17 квіт., 26 черв.
s