Оповідь має фрагментарний вигляд завдяки ефекту "автоматичного письма". Існування зовнішнього композиційного хаосу в системі образів, сюжетобудові не заважає забезпеченню загальної єдності твору. Вона досягається завдяки послідовному виникненню авторських асоціацій. Так, образ "Кота у чоботях" має свою асоціативну схему створення ("Знаєте малюнки з дитинства: "кіт у чоботях?" Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені"). Так, фрагментарний авторський спогад дитинства (малюнок з книжки "Кіт у чоботях" – рука неньки – прозорий вечір в осені) асоціативно створює образ-характер "кота у чоботях" (смішний, теплий і близький, знайомий з дитинства). Окремі деталі зовнішності Гапки нагадують того ж самого "кота у чоботях". Вона маленького зросту, на ногах чоботи ("Ясно: кіт у чоботях),
("І нарешті –
– чоботи. Ну, тут ясно:
подивіться на малюнок, той, що з дитинства").
Опису її зовнішності приділяється достатньо уваги. Її однокольорова (кольору хакі) стара одежа стає обличчям Революції. ("Блуза, спідничка (зимою – стара шинеля), капелюшок, чоботи. Блуза колір хакі, без гудзиків. ("Вся революція – колір хакі", "Вся революція – без гудзиків, щоб було просторо, щоб можна розправитись..."). "Спідничка теж хакі, бо колір з бур’янів давно вже одбився в ній. Вона трішки одерта спереду, трішки ззаду, трішки по боках". Спідня сорочка зелена – "тіні з бур’янів упали на сорочку", "капелюшок... а над ним п’ятикутня зоря". Під ним – "голена голова – не для моди, а для походу, для простору"). Тому важко дізнатися про колір її волосся
("Русява? Чорнява?
Ясно – жучок")
Здається вони, все ж таки чорні, як і очі
("Очі –
– теж жучок").
"А от ніс — головка від цвяшка: кирпатенький (Кирпик)".
Жучок – "Кіт у чоботях" – це зовнішня оболонка, а всередині – "Дзуськи!"
"Дзуськи!" – її універсальна відповідь-хованка. Але одного разу замість звичного "Дзуськи!" звучить раптово відверта розповідь (перша несподіванка) про найтрагічнійшу з подробиць її життя ("Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і кіт у чоботях", але і їй буває сумно й буває не буває:
"Дзуськи!")
"...Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, що в неї вже було байстря і це невеличке байстря –
– повісив на ліхтарі козак".
Поява другої несподіванки зумовлена неминучим збігом обставин – потребою стати на партоблік у секретаря комячейки. Раптом з’ясовується, що ним є "Кіт у чоботях" ("Дивлюсь – щось знайоме. Думаю, пригадую й раптом згадав: та це ж "кіт у чоботях". Ото штука! Секретар комячейки. Жучок дочитала-прочитала "Что такое коммунизм" (без автора). Издание №-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии"). Але і тоді не змінюється авторське ставлення до неї (м’яка іронія) ("...Товаришу Жучок, можна двох любити?
– Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріалізм. Я його погано знаю, а тому й "воздержуюсь").
Поряд із сміхом сльози. "Зник "кіт у чоботях" у глухих нетрях республіки". Як? Невідомо, але про таку загибель говорять "віддала своє життя Революції" ("А от маленький подвиг – це без сумніву"). Вона – одна з багатьох Жучків, які заплатили життям за щасливе майбутнє. Тому треба скласти про них гімн "щоб понести цей гімн у глухі нетрі республики". Так, "Кіт у чоботях" поступово перетворюється у вічний образ-символ благородної, але практично нездійсненої ідеї всесвітнього щастя.
Принцип асоціативного монтажу зумовлює вільний вибір у створенні оригінальної зовнішньої форми твору, основними показниками якої стають ритм
("Плакати! Плакати! Плакати!
Гу-у! Гу-у!
Бах! Бах!
Плакати! Плакати! Плакати!
Схід. Захід. Північ. Південь.
Росія. Україна. Сибір. Польща...
Німці, поляки, петлюрівці — ще, ще, ще...
Колчак. Юденич. Денікін — ще, ще, ще..."),
інтонація ("...Степ. Хуга. І рейки — рейки.
— Козаки!
— Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі!"),
засоби словотворчого увиразнення мовлення: надметафоричність ("Кіт у чоботях" – це муралі революції), анаколуф ("Отже, про глухе слово: Гапка. Гапка – глухо, ми її не Гапка, а товариш Жучок. Це так, а то – глухо") тощо. Характерною особливістю твору стає іронія, яка використовується лише з однією метою – для створення трагікомічного враження від зображеного.
Вищеозначені жанрові різновиди модерністського типу новели дозволяють зробити висновок про певний інтерес до жанру з боку письменників доби модернізму. Це цілком зрозуміло. Залишається фактом, що на початку ХХ століття зазнають поразки регламентовані жанрові структури, які більше не використовуються письменниками в тому вигляді, в якому до них звикли раніше. Трансформаційні жанрові зміни, які відбуваються у цей час, можна розглядати як відповідну реакцію на сучасні події. Крім того, в період революційних перетворень, які охоплюють усі сфери життя суспільства, мовна і літературна реформації стають неминучими. Жанри малої прози (в тому числі новела), які стали найбільш популярними з кінця ХІХ-початку ХХ ст., є тому доказом.
Література
1. Затонский Д. Что такое модернизм // Контекст.— 1974. Литературно-теоретические исследования.– М., 1975. — С.141.
2. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): підручник для гуманітаріїв. — К.: Правда Ярославичів, 1997. — С.433.
3. Коцюбинський М. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1974. — С.389-412.
4. Лесли Р. Сюрреализм. Мечта о Революции. — М.: Белфаксиздат групп, 1997. — С.59.
5. Хвильовий М. Твори у 2 т. — К.: Дніпро, 1990.– Т.1. — С.154-167.